Урфін поділився своїм клопотом із пугачем.
Гуамоко поводив своїми великими жовтими очима й кинув лише одне слово:
— Фарба!
Це слово сказало Урфіну про все. Справді: навіщо одягати дерев'яні тіла, котрі не потребують захисту від холоду — їх можна просто пофарбувати.
Урфін Джюс викликав старосту і наказав зібрати фарби всіх кольорів, які тільки є в селі. Розставивши навколо себе банки з фарбами, він розклав пензлі і взявся до справи. Вирішив спочатку розфарбувати одного солдата. Намалював на дерев'яному тулубі жовтий мундир з білими ґудзиками і ременем, на ногах — штани і чоботи.
Коли повелитель показав свою роботу дерев'яним солдатам, ті були в захваті й забажали, щоб їм теж надали такого ж вигляду.
Самому Урфіну це було зробити не під силу, і він залучив до роботи всіх місцевих малярів.
Справа закипіла. За два дні армія виблискувала свіжими фарбами, від неї на цілу милю несло скипидаром та оліфою.
Перший взвод пофарбували в жовтий колір, другий — у блакитний, третій — у зелений, четвертий — в оранжевий і п'ятий — у фіолетовий.
Капралам на відміну від солдатів прималювали стрічки через плече, якими ті дуже пишались.
Прикро лише, що у солдатів не вистачило розуму дочекатись, поки висохнуть фарби. Вони захоплено тицькали пальцями один одному у живіт, у груди, в плечі. Від цього залишались плями, і дуболоми стали трохи схожі на леопардів.
Генерала Джюс зумів переконати, що його різнобарвні візерунки кращі за будь-яку форму.
Розфарбована армія, була у захваті, та раптом виникло нове утруднення. Всі дуболоми виявилися схожі обличчями між собою, як дві краплі води, і якщо раніше командири їх розрізняли за сучками, то тепер ті сучки були зафарбовані, і це значно ускладнювало всю справу.
Однак Урфін Джюс не розгубився. Він намалював на грудях і спині кожного солдата порядковий номер. Ці пізнавальні номери й стали для солдатів іменами, що було дуже зручно.
Раніше солдатів викликали ось так:
— Гей ти, з сучком на пузі, крок уперед! Стій, стій, а ти куди? В тебе що, теж сучок? Але мені потрібен не ти, а он той, у якого ще два маленьких сучки на лівому плечі…
Тепер це стало набагато простіше:
— Зелений номер один — два кроки вперед! Як стоїш у строю? Як стоїш у строю, я тебе запитую? Ось тобі, ось, ось!..
Кийок кілька разів оперізував солдата, і покараний повертався у стрій.
Виступ у похід більше нічого не затримувало: шаблі було викуто й нагострено, намальовані мундири і штани висохли. Урфін зробив сідло, аби зручніше було їхати на ведмежій спині.
До сідла він приторочив місткі торбини, в які Заховав фляги з животворним порошком — своїм найдорожчим скарбом. Усій армії — в тім числі й генералові — було заборонено навіть торкатися цих торбин.
Деякі дуболоми несли інструменти з майстерні Урфіна: пилки, сокири, рубанки, свердла, а також запас дерев'яних голів, ніг і рук.
Урфін Джюс замкнув будинок старости й заборонив мешканцям Когиди наближатись до нього. Дерев'яного клоуна він посадовив собі за пазуху, попередивши, щоб той не надумав кусатися. Пугач прилаштувався на Урфіновому плечі.
— Ать, два, ать, два! Лівою! Правою!
Рано-вранці армія виступила у похід на маєток Према Кокуса. Вона бадьоро карбувала крок, а Урфін їхав позаду на ведмеді й радів, що понамальовував номери не лише на грудях, а й на спинах солдатів. Якщо хто з них злякається в бою і кинеться тікати, то боягуза одразу можна буде впізнати і розпиляти на дрова.
ПОГЛЯД У МИНУЛЕ
оки дерев'яна армія Урфіна Джюса марширує до маєтку Према Кокуса, ми повернемося назад, у ті часи, коли будиночок Еллі розчавив Гінгему й дівчинка вирушила до Смарагдового міста.
Чимало пригод зазнала Еллі у Чарівній країні. Тут вона знайшла собі трьох вірних друзів.
Перший серед них був кумедний солом'яний чоловічок Страшило, наштрикнутий на кілок у пшеничному полі для відлякування птахів. Від балакучої ворони Кагги-Карр він дізнався, що йому бракує лише мозку, аби стати таким же, як і всі люди. Еллі зняла Страшила з кілка, і він вирушив разом з нею до Смарагдового міста — попросити у Гудвіна мозку. Другим її приятелем став Дроворуб, зроблений із заліза. Еллі врятувала його від загибелі, коли він самотньо стояв заіржавілий у глухому лісі.
Залізний Дроворуб мріяв про те, щоб у його грудях билося гаряче серце і сподівався, що Гудвін йому допоможе. Він приєднався до Еллі, Тотошка й Страшила, і всі вони разом простували до Смарагдового міста.
Потім їм зустрівся Лев, страшенний боягуз від природи. Йому потрібна була сміливість, щоб не лише називатися царем звірів, а й стати ним насправді. Лев подружився з Еллі, Страшилом та Дроворубом, пристав до їхньої компанії і теж подався з ними до Гудвіна — просити сміливості.
Гудвін виставив перед Еллі та її друзями певні умови. Їхні бажання будуть виконані, якщо вони визволять Мигунів з-під влади злої чаклунки Бастінди. Боротьба з Бастіндою була нелегкою, та все ж таки чаклунка загинула: вона розтанула, коли Еллі облила її водою.
Еллі та її друзі повернулися до Смарагдового міста з перемогою, і хоча Гудвін врешті-решт виявився обманщиком, який дурив людям голови всілякими дивами, все ж йому вдалося виконати заповітні бажання Страшила, Залізного Дроворуба й Лева.
Перш ніж вилетіти на аеростаті із Чарівної країни, Гудвін доручив правити Смарагдовим містом Страшилу, додавши йому почесне звання Мудрого, бо той одержав дуже тямущий мозок. І хоча цей мозок складався лише з висівок, змішаних із голками та шпильками, він добре слугував своєму господареві.
Залізному Дроворубу Гудвін уставив серце, пошите з клаптика червоної тканини й набите тирсою. Серце билося об залізні груди Дроворуба за кожним його кроком, і простодушний велетень радів, мов дитина. Він подався у Фіолетову країну, до Мигунів, котрі обрали його своїм правителем після загибелі старої Бастінди.
Лев, випивши досить велику порцію "сміливості" (то був шипучий квас із домішкою валер'яни), повернувся до лісу, і звірі визнали його своїм царем.
А Еллі з Тотошком повернулися на батьківщину, у рідний канзаський степ. Туди Еллі перенесли Гінгемині срібні черевички, про чарівну Силу яких дівчинці розповіла повелителька Рожевої країни Стелла — добра фея, що знала таємницю вічної юності.