Українці, як народ

Василий Пачевский

Dietro, un inmiane collosso ch'agita

Cieco il flagel sanquinco E su' morti ulula gliignad'o : urra!

Ma nel diverso martirio, indómito

Scava il ruteno Encelado, Scava del!' orrido collosso il pie... *

* Позаду величезний кольос, що вимахує на слїпо кровавим кнутом і над мерцями реве мов скаженин : урра !

Та серед ріжнородного т--рніня непокоримий украіньский Енцелядо копає і конає підставу під кольосом страшним...

Mario Rapisardi, "Poesie Religiose"

Українці — перший модерний народ.

Великою радістю витаю Нас, Шавовні Панове, що підняли велику гадку регабілїтації і обнови на шої величної бувальщини, яка ясним СЯЙВОМ традиції піднесе наш народ із низького животіння! Давно в душі моїй горіла та гадка і видним "пламенем взялась" у творі "Сон української ночи" — а сьогоднішна анкета виявилась першим почином до великого діла. Тому позвольте мені забрати голос із ширшого становища, а надіючись, що кину кілька гадок, що як раз підходять під основу вашого наміру. Не маю наміру вичерпати усієї теми — та як що голос мій викличе який небудь відрух мисли та дискусії, буду вельми радий ізза сиовненя свого народнього обовязку ; без огляду на осуд пережитого табору.

Даруйте, що мушу затронуги болючі струпи та все ж таки спізнаннє правди покаже нам шлях на будуче, який може весги до певного вислїду. Пора отя-' митатпсь із блудної дороги та вічного нарікання на обставини і сусідів, щойно пізнанне себе і перебудова

своєї вартости може двигнуто нас і поперти наперед наш розвиток.

Украївьський народ заляг компактною масою розного й край від Сяну по Кавказ, чисельно другий між Елавяньскимо народами, що до сьвідомости свого национального "яц — ос/ганнїй між ними.

Яким робом сталось таке, що у народі обдарованім такими високими загальнолюдськими почутями запикла сьвідомість своєї національної індивідуальности ?

Вибуялий індівідуалїзм одиниць, що не признають ніякого авторитету, хиба під час-пориву; нехтування реального житя, вироблене нападами пустошпи-ків і плодовитістю землі, брак природної і'еоґраФІчної границі України, резіґнацийна туга за справедливістю і кснтепляція над особистими ночуванями, замкненими в крузі родини і власної душі по кождім безуспішнім пориві — не дали українському вародови займитись ; сотворити олноцїльву державну орґанїзапию. Та все у кождій одиницї, де вона б не жила — є вроджене почувапе своєї окремішпости від сусїдних народів сла-вяньских.

Українець прийме чужу мову, приноровить ся; до свого окружепя. увійде в чужу срґанїзацію — та все заховає свою душу душу свого народу, яка дуже ярко вибиває ся серед чужинців, як щось незрозуміле, чуже, неясне для них. Україшіеви все остане той іпдивідуалїзм, та високий ідеалізм, та велика туї а, той сьміх крізь сльози і мягкість в почуванях, та норовистість безглядна у чині, з якого не вміє витягнути корости.

Українці — се від самого почину своїх рухів — наскрізь модерний народ. Невдвисть до каиіталїзма і мі-лїтаризма, жиіє у мглистих горизонтах думок — вічний протест проти реальної конечности — все, чим бренить стремлїне новочасної культури, являєть ся в укранївьскій душі як щось рідне, щось вже пере-сьпіване у його піснях. Як колись зверне очи на них Европа, з подивом буде стояти перед ним і буде набирати ся від него того богацтва помислів, яке з природи дано найменше знаному пародови. Немає нїнкого

прояву в істориї новочасної суснільносги, на якай Укра-їв ці не мали бс ориміру в своїм іоторичнім жатю.

Немає нїякого клясичнїйшого нриміру в еволюцаї "айкращих ідеалїв людства з иостепенним переходом їх на щораз визші верстви — як в істориї українь-ского народу.

Немає нїякого КОНФЛІКТУ душевних почувань модерної одиниці, ЯКИЙ би не перелив СЯ В ЛЮДОВІЙ ці-юнї україньского народу.

Ми — наскрізь модерний народ! І на се ми лосинні і можем бути горді, хоч ми ііосдїднг заслугою в істориї культури, та безперечно перші в істориї так звані "люди", в новочаснім значіню того слова. Що ми не сотворили держави, побіч природного бо-гацтва краю і ґеоґраФІчвоГо положеня, причина лежить в противній нашій душі суспільній мілітарній орґа-лїзації сучасних держав, але в міру як з поступом культури опадати муть ланцюіи террору — дли нас отворить ся сьвітла будучність.

II.

Українці — як одиниці.

Украївьский народ складаеть ся з одиниць о високім ночут.ю індивідуалізму, з широким горизонтом думок — але без почутя народної одноцїльности, лінивих, непредприемчивих, не виходячих иоза круг своєї родини, нездібних поки-що до сотвореня самостійної держави '

Ураїнцї — се материал для виповвеня люк инь-шим народам, бо дуже сносібні, плодовиті і здорові, але без власної гідносте.

Українська жінка не має почутя національносте, тільки почуте свого родинного "кутика4* з дітьми; вона стараєть ся там притягнути мущину, роблюча з нього батька ролинї ; з тога приводу позбавляє його всякого розмаху до працї в хосен цілого народу, бо се виходить поза круг її "кутика". Україньска жінка навіть відводить сзого чоловіка від суспільної робота розважною иорадою, иіо пою "загонистість11 може пошкодити їм, розумієть ся: маїеріяльно, бо иньшої корвети і вартости не знає, ве розуміє і ве узнає, хиба що його праця "для народу" така, що приносить матеріальну користь її і її родині. Українська жінка зі своєю слимачковою натурою не видержує конкуренциї з женщиною націй суеїдвих, вона добра, лагідна, тиха, смирна — але не сильна, не перебігла, не пориваюча! Вона добра до виведеня плоду, але нездібна до сотворена дїтвй народови; як увійде в иодруже з мущиною чужої нації — ту ролю переймає на себе той мущина і виводить її дїти на одиницї чужого народу!

Українець, теоритик, неприємчивий, лїнивий а добродушний, мягкої вдачі, під впливом жінки зами-каеть ся в своїм кружку родинвім, добрий батько, але яко народна одиниця — ледащо ! Немає почута національної гідности і одвоцїльности і спільного інтересу нації, нездібний до організації серед мвра, хиба аж під гук боевої труби, материял до мріяної анархістич-ної держави і то не до керми, але на веїетаріянци, на одиницю, що живе з дня на день, жиючи в СФері своїх високих чи низеньких мрій.