за твого родича плакучого вівчарика,
за твого родича весняного вівчарика,
щоб ховатися
у маленькому курінці свого гнізда, що
ти його мостиш у гущавині лісу, у лозняку в лузі,
як і всі твої родичі вівчарики,
а ми за отаку твою звичку влаштовувати гніздо
тебе називатимемо,
а ми за тією назвою тебе усього відгадуватимемо;
будь пташком, який не складає
іще одну загадку про самого себе за ознакою:
той, хто під час співу перелітає із гілки на гілку,
чого не робить жоден із твоїх родичів вівчариків,
той, хто під час токування перелітає із гілки на гілку,
чого не робить жоден із твоїх родичів вівчариків,
той, хто перелітає стріпуючись із гілки на гілку,
чого не робить жоден із твоїх родичів вівчариків,
і хоча ми ніяк за цією ознакою тебе не називатимемо,
ми не за назвою відгадуватимемо (угадуватимемо)
тебе усього самого,
а за ознакою, яка не стала підставою для назви;
будь пташком, який складає загадку про самого себе
за ознакою:
той, хто має над очима дві жовті брівці,
а ми за цією прикметою тебе називатимемо,
а ми за цією назвою тебе усього відгадуватимемо —
будь жовтим вівчариком,
пташком, у якого жовті брівці!
березень 2002
ЗЕЛЕНИЙ ВІВЧАРИК:
ПТАШОК, У ЯКОГО ЗЕЛЕНІ БРІВЦІ
Вівчарику, зелений вівчарику,
ти — сам загадка про самого себе,
ти сам складаєш загадку про самого себе
наперед за ознакою:
той, хто має над очима дві зелені брівці,
ти — той, хто має над очима дві зелені брівці,
ти цією особливістю себе називаєш:
ти — той, хто зелений вівчарик,
ти — той, хто є вівчариком із зеленими брівцями,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти не складаєш іще й загадку про самого себе
за ознакою:
той, хто подає голос
"ті-псітю-псітю-псі-ті-ті-ті-псі", бо
ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі —
такого голосу не подає плакучий вівчарик,
такого голосу не подає весняний вівчарик,
такого голосу не подає жовтий вівчарик:
ти — той, хто за цей особливий голос
ніяк не називається,
але за цим голосом, який не став назвою,
відгадкою (угадуванням) тебе самого
ти — сам увесь.
Вівчарику, зелений вівчарику,
ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі,
ти покидаєш холодні північні ліси,
ти облюбовуєш наші теплі ліси, —
ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі, але ми
тебе ніби уже давно знали,
тебе ніби уже здавна знали,
бо добре знали усіх твоїх родичів вівчариків:
і плакучого, і весняного, і жовтого, тож ми
тебе називатимемо іменами інших вівчариків
за тими ознаками, які є спільними
для усіх твоїх родичів вівчариків —
ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі, тож
як новонароджену дитину називають
одним із людських імен,
так і новоз'явлену пташку, тебе, зелений вівчарику,
ми називатимемо деякими іменами,
якими називаються твої родичі вівчарики;
хоч ти і не складаєш іще й загадку
про самого себе за ознакою
той, хто подає голос
"ті-псітю-псітю-псі-ті-ті-ті-псі", бо
ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі, але
ти — той, хто подає отакий голос,
той, хто отаким голосом до когось озивається,
а до кого саме, про це знають чабанці,
які чують увесь довгий день твій голос
(доки ходять чабанці біля отари на узліссі, доти й
ти подаєш голос, як і усі твої родичі вівчарики.
а як підуть чабанці із отарою до кошари, то й
ти перестаєш подавати голос,
як і всі твої родичі вівчарики);
ти — той, хто подає голос
"ті-псітю-псітю-псі-ті-ті-ті-псі",
той, хто подає отакий голос,
а той голос чують чабанці увесь довгий день,
(як чабанці біля отари увесь довгий день, так і
ти біля отари увесь довгий день,
як і всі твої родичі вівчарики),
ти — той, хто отаким своїм голосом,
що його чують чабанці увесь довгий день, хоч
ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі,
себе називає
ти — той, хто вівчарик
(ніби то не чабанці глядять
увесь довгий день отару, а
ти припасуєш отару разом із чабанцями,
як і усі твої родичі вівчарики),
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти сам складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто ховається від людей, щоб його не бачили,
як і всі твої родичі вівчарики,
хоч ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі —
ти — той, хто хоч і мостить своє гніздо на землі у хащах,
але над ним вивершує ще Й покрівлю,
щоб стало його гніздо маленьким курінцем,
щоб стало його гніздо курінцем у курені хащів,
щоб у ньому ховатися, щоб його не бачили;
щоб ховатися,
хоч ти і не є пташком, у якого чорні ніжці,
як у твого родича плакучого вівчарика,
хоч ти і не є дрібнішим пташком
за твого родича плакучого вівчарика,
за твого родича весняного вівчарика,
за твого родича жовтого вівчари?;а,
щоб ховатися
у маленькому курінці свого гнізда, що
ти його мостиш у гущавині лісу, у лозняку в лузі,
як і всі твої родичі вівчарики,
ти отакою своєю звичкою влаштовувати гніздо,
хоч ти тільки віднедавна став селитися в Україні,
на нашому східному Поліссі,
себе називаєш:
ти — той, хто лозиняк,
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь.
Вівчарику, зелений вівчарику,
будь пташком, який складає загадку
про самого себе наперед за ознакою:
той, хто має над очима дві зелені брівці,
а ми за цією прикметою тебе називатимемо,
а ми за цією назвою тебе усього відгадуватимемо;
будь пташком, який не складає
іще одну загадку про самого себе за ознакою:
той, хто подає голос
" ті-псітю-п сітю-псі-ті-ті-ті-п сі",
і хоча ми ніяк тебе