Украдена Батьківщина

Страница 14 из 14

Резник Анатолий

На сході зайнялась заграва,
Вже запаливши нову днину,
І в цю важку годину
Оксана рушила в дорогу на Кубань.
Туди, де народилась,
Ховаючи в душі багато сподівань,
Що там зустріне Мала.
Вона ж його там в юні роки покохала,
А тут життя прожила
І рідне серце залишила
— Синочка рідного могила!

Пішла Оксана босими ногами,
Лісами і широкими степами
Несучи в собі свої болі,
Ступаючи на ноги кволі
До судженого свого.
Оксани й Мала ми не знаєм долі,
Але туге ярмо неволі
В крові лишалось довго ще.

ЕПІЛОГ

Ішли віки,
У Києві розвелись русаки,
Щоб зберегти
Неволю України,
Родинні всі зв'язки
Імперій всього світу
Сплели в одну орбіту.
Аскольда смерть
Принесла нашому народу
Державності велику втрату,
І в довгій боротьбі потому
Боролося десятки поколінь,
Що би державу свою мати,
І вже не міг паразитувати
Мутований Росії той дракон,
Який пізніше переріс в закон
Імперій світу,
Що в Києві свій вузол зав'язали
І безпощадно грабували
Багату землю України,
Лишаючи руїни
На тілі і душі великого народу.

Відкривши всім нахабну ту породу
Олег, русак, злодійською рукою,
Із Новгорода взяв з собою
Убивчі пута,
Щоб була назавжди забута
Державність України.
Він передав для зміни
Украдену цю владу, Ігорю,
Росії князю,
Який у Новгороді теж зростав,
Проти якого знов народ повстав
І сам його закатував
На українському Поліссі.
Кривава Ольга, з Пскова родом,
Що християнство ввела на Русі
— Сама ж жила за вовчим тим законом,
Дружина Ігоря, за смерть якого згодом,
Люд український
Від старшого і до малого
Топила всіх безжально у крові.
А потім син її
Намісник Святослав
У Києві вже князював
І так, як батько люто грабував
Сердешну Україну,
Що знову цей народ повстав
З загонами його загнав
На Дніпрові пороги
І Святослава порубав.
Не міг утримати в ярмі
Великого і гордого народу
Цей дикий і кривавий кат.
І він пішов на шлях
Родинної вже змови
Для вічної народів тих покори,
— Імперії у шлюби поєднати.
І Мудрий Ярослав
Уже забрав
Собі в дружини
Дочку самого короля
Із Швеції, здалля,
Яка родила вже синів для того,
Щоб поєднати міць народу свого
З злодійською російською душею,
Лише тоді змогли забрати із собою
Народу українського добро,
І силою тримати те ярмо,
Яке дало можливість грабувати,
Чужий народ до нитки оббирати.

Проти об'єднаних тих військ тирана
Народна сила знов повстала,
Але в самому Києві зазнала
Поразки лютої, страшної.
На місці тому збудувала
Імперій різних сила
Собор Софії,
— Це пам'ять тої мрії,
Яку тоді не зміг здійснити наш народ,
Хоч бився і ішов до перемог
За незалежну свою долю
І заповітну волю.
А після цього Володимир Мономах
Жорстокістю наводив жах
На загнаний народ в ярмо Росії,
— Був внуком імператора він Візантії
Мономаха Костянтина,
Який в самому Києві йому вручив,
На зустрічі гостинній
Регалії і імператорську корону,
Щоб внук здобув покору
Від українського народу.
Не змінні покоління від кривавої біди
Йшли знову правити сюди
І Володимир Св'ятославич
Став тут князювати,
І далі, щоб тримати
Сплетіння кулака імперій світу,
Він варварства здобув освіту
У Візантійської імперії старої,
А за дружину забажав він Анни молодої,
— Сестрицю імператора самого,
Якою присягав на згоду того,
Що Україна вік ходитиме в ярмі,
Її багатства всі
Будуть кріпити міць усіх імперій.
І цей критерій
Сьогодні нам в історію вже пишуть,
Що це була
Епоха гордості Русі,
А ми усі
Народжені вже з її волі,
Як мишенята голі,
Бездарні і сліпі,
Що українська нація
Немає свої долі,
Тому завжди ходитиме в ярмі.
Що України зовсім не було,
А їй життя дано
Із рук самого супостата,
Тому любіть його як брата
Ніким не визнані байстрята,
Нікчемні блюдолизи того ката,
Який історії ніякої не має,
Що й нині душу обкрадає,
Кругом язик і ніс свій довгий пхає
І жити в спокої нікому не дає.

Народе мій!
Настав сьогодні твій
Великий час іти на бій
За звільнення від довгого ярма,
В якому вже нема
Життя в неволі!

Поема "УКРАДЕНА БАТЬКІВЩИНА" написана на дійсному історичному факті України в її кульмінаційний момент, коли по-злодійськи був вбитий Олегом, князем Русі з Новгорода, Аскольд, який був останнім вождем українського народу в стародавній самостійній українській державі. Російська імперія хоче приховати, перекреслити це в історії, ліквідувати факт, що Україна була на той час розвинена, єдина держава в її кордонах. З цією метою у 1937 році на кручах Дніпра була знищена Аскольдова могила, щоб згубити, вибити з пам'яті народу його ім'я. На це місце нам підсовують фальшиве твердження, що це була якась там Київська Русь і що ми українці — не українці, а походимо від росіян, а тому знову повинні з ними злитися. В той час російська нація фактично — це синтез українців, білорусів, болгар, туркменів, татар, монголів, фінів, карелів та інших, що на стику всіх цих націй і рас створили гібридну суміш русів. Поширеним лицем найбільше було азіатське з волоссям русим, тому і назва ця пішла.
Українська ж нація сформувалася від Полісся до Чорного і Азовського морів, від Дунаю, Закарпаття і ген аж за Кубань. Фальсифікатори дійсності навмисне стверджують про те, що на цій великій території жили печеніги, половці (кумани), хозари (акацири), але тільки не українці, хоча назви різних частин українського народу не змінюють реальної суті розвитку української нації, яка споконвічно жила і завжди буде жити на своїй рідній землі.