Вільний лет Уяві дай,
Дома Втіхи не шукай:
Пропадає Втіха дома,
Наче бульбашка зникома.
Дай Уяві вільний лет,
Думку виславши вперед;
Відчини у серці грати
I пусти до хмар шугати!
Линь, Уяво люба, линь!
Дома меркне Літа синь;
Задоволення весняне
З пелюстками вкупі в'яне;
Потім Осені дари
Всі жадання до пори
Притупляють. Що ж подіять?
Біля печі сівши, мріять,
Поки в ній не стухне жар,
Зимової казки чар,
Поки в полі мла дрімає
I плугатар оббиває
Черевики мерзлі, й Ніч
З темним Небом віч у віч
Укладає чорну змову
Погасить зорю зимову.
Сядь же, хмизу підклади
Й животрепетно сліди,
Як небесно-величава
Лине в даль твоя Уява.
Квап її — у неї слуг
Є доволі; хай навкруг
Все, що холодом убито,
Воскрешає: красне Літо,
Першу квіточку Весни,
Перші грона восени,
Що важніють коло стріхи,
Й тайкома ці три утіхи,
Наче добрі три вина,
Хай віллє в келих — пий до дна!
I в ту мить тобі присниться,
Як співає в полі жниця,
I дзвенять серпи в житах,
I вітає сонце птах;
I разом з тим до вух прилине
Перекликання журавлине
I весняна метушня
Галоччя та вороння;
З'являться, не знати звідки,
I стокротки, і нагідки,
I лілеї пізній цвіт,
I найперший первоцвіт;
Запишаються в діброві
Гіацинти сапфірові,
I впаде на ці дива
Перша крапля дощова!
Глянь: з-за голого обніжка
Виглядає сонна мишка;
Тут гадюка на піску
Шкірку скинула слизьку:
Там, на глоді, із гніздечка
Дивляться рябі яєчка
Із-під теплого крила,
Що пташка-мати розп'яла;
Вчуєш літньою порою
У дуплянці гомін рою,
I як жолуді падуть,
I як білі бурі дмуть.
Хай же мчить у світ Уява!
Все вбиває звичка млява!
Де той вид, що не втрача
Новизни? Яке дівча
Зберегти принаду в силі?
Де ті очі сині, милі,
Що не втомлюють? Де сміх,
Щоб і завтра тішить міг?
Де такі уста рум'яні,
Що довіку нам жадані?
Наші втіхи молоді,
Наче бульби на воді,
Пропадають! Лиш в Уяві
Знайдуться уста ласкаві
До душі тобі; струнка
Лада, гарна, як дочка
Плодоносної Цецери,
Що в Аїдові печери
В мертвий скрилася туман:
В неї буде Геби стан
I таке ж біленьке тіло,
Як тоді, коли струміло
З неї вбрання, як вона,
Розстебнувшися, вина
Кубок повний подавала
I як на Зевса млость напала.
Розірви шовкову нить —
I тоді Уява вмить
До твоєї хати-стріхи
Принесе незгірші втіхи.
Вільний лет Уяві дай!
Дома втіхи не шукай!