Убивство під час дощу

Страница 8 из 14

Рэймонд Чандлер

Хтось пройшов за самшитовими кущами, які приховували від вулиці вхідні двері.

Кармен Дравек у пальті з біло-зеленої шотландки й без капелюшка вийшла крізь прогалину в живоплоті, зненацька завмерла й злякано глянула на мене, наче не чула моєї машини. Потім вона швидко сховалася за кущами. Я проїхав далі й зупинився перед незаселеним будинком.

Вийшовши з машини, я рушив до Стейнерового котеджу. Тепер я краще усвідомлював, яка небезпечна справа чекає на мене.

Я пройшов крізь живопліт і побачив перед відчиненими дверима Кармен. Вона стояла й мовчки дивилася на мене. Тоді повільно піднесла руку до рота й прикусила зубами навдивовижу грубий великий палець, що здавався на руці чужим. Під очима в неї були темно-фіолетові кола. [112]

Не кажучи й слова, я штовхнув її назад у будинок і причинив за собою двері.

Ми стояли, розглядаючи одне одного. Дівчина повільно опустила руку й спробувала всміхнутись. Потім будь-який вираз з її блідого обличчя зник, і воно стало не більш осмисленим, ніж дно коробки від черевиків.

Я сказав якомога лагідніше:

— Не хвилюйся. Я не ворог. Сядь у крісло біля столу. Я друг твого батька. Не панікуй.

Кармен підійшла до столу й сіла на жовту подушку в чорному кріслі Стейнера.

При денному світлі кімната мала занедбаний, непривітний вигляд. Усе ще пахло ефіром.

Кармен облизала губи кінчиком білуватого язика. Тепер її чорні очі здавалися скоріше заціпенілими. Я покрутив між пальцями сигарету, посунув книжки й сів на край столу. Потім неквапно закурив і спитав:

— Що ти тут робиш?

Дівчина мовчки шкребла нігтем своє пальто. Тоді я запитав знов:

— Що ти пам'ятаєш про вчорашній вечір? Цього разу Кармен відповіла.

— Що пам'ятаю? Учора ввечері я хворіла й була вдома. — Говорила вона обережно, хрипким голосом.

— А перед тим? — наполягав я. — Перед тим, як я привіз тебе додому. Що тут учора сталося?

Обличчя її повільно залила фарба, очі розширилися від подиву.

— Ви... ви той самий? — видихнула дівчина й знову заходилася гризти свій навдивовижу грубий великий палець.

— Так, той самий. Що ти можеш пригадати?

— Ви з поліції? — спитала Кармен.

— Ні. Я вже сказав: я друг твого батька.

— То ви не з поліції?

— Ні.

Нарешті до неї дійшло. Вона зітхнула.

— Що... що вам потрібно?

— Хто його вбив?

її плечі під картатим пальто здригнулися, однак на обличчі в неї нічого не змінилось.

— Хто... хто ще знає? — злякано спитала вона.

— Про Стейнера? Не маю уявлення. Ні поліції, ні будь-кого іншого тут, здається, не було. Може, Марті?

Моє запитання пролунало як грім серед ясного неба.

— Марті! — зненацька пронизливо скрикнула Кармен. Якусь мить ми обоє мовчали. Я курив сигарету, а вона гризла палець.

У неї аж трохи відвисла щелепа. [113]

— Так.

— Чому він це зробив? Ти часто бачилася з ним останнім часом? ;

Вона стисла руки в кулаки.

— Лише один чи два рази.

— Знаєш, де він живе?

— Так! — різко кинула мені в обличчя Кармен.

— Що з тобою? Я гадав, Марті тобі подобається.

— Я його ненавиджу! — майже крикнула вона.

— І тому ти хотіла б утягти його в халепу, — сказав я.

Кармен пустила мої слова повз вуха. Мені довелося пояснити їх.

— Я маю на увазі, ти хочеш сповістити поліцію, що це зробив Марті?

В її очах раптом з'явився переляк.

— Після того, як я знищу знімок, де ти гола, — спокійно додав я.

Дівчина захихотіла.

Я відчув до неї огиду. Якби вона закричала, зблідла чи забилася в істериці, це була б цілком природна реакція. Але Кармен лише хихотіла.

Мені був гидкий навіть сам вигляд дівчини. її присутність діяла на мене як дурман.

Вона все хихотіла, і ці смішки розбігалися по кімнаті, мов щури. Поступово вони стали істеричними. Тоді я встав зі столу, ступив крок до неї й поляскав її по обличчю.

— Так само, як учора ввечері, — пояснив я.

Кармен відразу ж припинила хихотіти й знов почала гризти великого пальця. Очевидно, вона, як напередодні, не реагувала на мої ляпанці. Я знов сів на край столу.

— Ти прийшла сюди забрати фотопластинку... фотографію, де тебе знято в чому мати народила, — сказав я.

Вона стулила рота, потім її підборіддя знову відвисло.

— Надто пізно. Я шукав її вночі. Тоді вона й зникла. Певно, її забрав Марті. Ти не дуриш мене щодо нього?

Дівчина енергійно покрутила головою. Тоді повільно підвелася. Очі в неї були вузькі, терново-чорні й порожні, як скойка від устриці.

— А тепер я піду, — сказала вона так, наче ми сиділи за чашкою чаю.

Кармен попростувала до дверей і вже зібралася була відчинити їх, але цієї хвилини на пагорб виїхала машина й зупинилася перед будинком. З неї хтось вийшов. [114]

Дівчина обернулась і з жахом глянула на мене. Двері несподівано відчинилися, і в кімнату зазирнув якийсь чоловік.

9

Незнайомець з гострим довгастим обличчям був у коричневому костюмі й чорному фетровому капелюсі. Лівий рукав у нього був підгорнений і приколотий до борта піджака великою чорною англійською шпилькою.

Він зняв капелюха, причинив плечем двері і з лагідною усмішкою поглянув на Кармен. У нього був густий, коротко підстрижений чуб і вугластий череп, одяг сидів на ньому добре. Чоловік не був схожий на злочинця.

— Гай Слейд, — відрекомендувався він. — Вибачте за несподіване вторгнення. Дзвінок не працює. Стейнер удома?

Дзвонити він і не пробував.

Кармен байдужно подивилася на Слейда, потім на мене, тоді знов на Слейда. Вона облизала губи, але нічого не сказала.

— Стейнера тут немає, містере Слейд, — відповів я. — Ми навіть не знаємо, де він.

Він кивнув головою й торкнувся свого довгого підборіддя крисами капелюха.

— Ви його друзі?

— Ми зайшли сюди мимохідь по книжку, — пояснив я, відповівши усмішкою на його усмішку. — Двері були прочинені. Ми постукали, потім увійшли. Так само, як і ви.

— Зрозуміло, — задумливо мовив Слейд. — Все Дуже просто.

Я нічого не сказав. Кармен теж мовчала.; Вона не зводила очей з його порожнього рукава.

— По книжку, кажете? — перепитав Слейд.

З його тону я багато чого зрозумів. Мабуть, він знав про сумнівні справи Стейнера. Я відійшов до Дверей і сказав:

— А от ви не постукали. Він засоромлено всміхнувся.

— Це правда. Мені слід було постукати. Вибачте. Нам пора, — недбало кинув я і взяв Кармен за руку.