Він постояв хвилину, щоб упевнитися, що вона плаче, і тільки тоді, човгаючи ногами, подався з класу.
Всі з'юрмилися навколо вчительки, і кожен як міг намагався її заспокоїти. Яка нікчема цей Юел... так повестися... таких і вчити не треба... де не по-мейкомбськи, міс Кароліно, справді, ні... ви не бійтеся, мем. Міс Кароліно, почитайте нам казку. Про котика вранці було дуже цікаво.
Міс Кароліна всміхнулася, витерла хустинкою носа, сказала: "Дякую вам, милі дітки", розгорнула книжку і здивувала нас довгою казкою про жабу, яка жила в хатинці.
Коли я того дня вчетверте проходила повз подвір'я Редлі — двічі пробігала галопом,— на душі у мене було сумно, як у домі Редлі. Чи й далі навчальний рік буде такий бурхливий, як перший день? Це навіть цікаво, та коли подумаєш, що дев'ять місяців не доведеться ні читати, ні писати, то від такої школи хочеться тікати світ за очі.
Надвечір я відчула, що дуже втомилась, і коли ми з Джемом побігли наввипередки зустрічати Аттікуса, який повертався з роботи, у мене не було навіть бажання випередити його. Так уже ми звикли — бігти назустріч батькові, тільки-но побачимо, як він виходить з-за рогу вулиці біля пошти. Аттікус, здавалося, забув, що вдень я впала і неласку, і без кінця розпитував мене про школу. Мої відповіді були короткі, Аттікус не наполягав.
Келпурнія, певно, відчувала, що день у мене видався не дуже веселий, і дозволила дивитись, як вона готує вечерю.
— Заплющ очі і відкрий рот — у мене щось є для тебе,— сказала вона.
Келпурнія рідко готувала хрущики — все ніколи, але сьогодні ми обоє були в школі, день видався в неї неважкий. Вона знала, що мені подобаються хрущики.
— Я скучала за вами сьогодні,— сказала вона.— Така нудьга бути самій удома. Десь о другій годині увімкнула радіо.
— А чого? Ми ж із Джемом все одно не сидимо вдома, хіба що в дощ...
— Це так, але ви недалеко, і я завжди можу гукнути котрогось із вас. Тільки те й роблю, що гукаю. Думаю, ще встигну підсушити хрущики,— сказала вона, встаючи з стільця.— А тепер тікай звідси, я накриватиму на стіл.
Келпурнія нахилилась і поцілувала мене. Я побігла, дивуючись, що це з нею сталося. Хоче помиритися зі мною — от і все. Вона завжди була сувора до мене. А тепер зрозуміла, що була несправедлива, і шкодує. Тільки не скаже відверто, бо вперта. Я стомилася від всього пережитого за день.
Після вечері Аттікус сів почитати газету і підкликав мене.
— Ну що, Всевидько, почитаємо?
Цього я вже не могла стерпіти і вибігла на веранду. Аттікус вийшов за мною.
— Що сталося?
Я відповіла, що мені нездужається і що до школи, з його дозволу, я більше не піду.
Він сів у крісло-гойдалку, закинув ногу за ногу, засунув пальці в кишеньку для годинника. Він запевняв, що йому так краще думається. Аттікус ждав мовчки, спокійно, і я вирішила закріпити свої позиції.
— Ти ніколи не ходив до школи — і добре робив. Я теж сидітиму вдома. Ти навчатимеш мене, як дідусь навчав тебе і дядечка Джека.
— Ні, я не можу,— сказав Аттікус.— Я маю заробляти на прожиття. Крім того, мене посадять у тюрму, якщо я триматиму тебе вдома. Отже, прийми на ніч магнезію, а завтра — до школи.
— Та я цілком здорова.
— Я так і думав. То що ж сталося?
Слово по слову, і я розповіла йому про всі свої пригоди.
— ...і вона каже, що ти навчав мене не так, як треба, тепер ми вже ніколи не зможемо читати разом, ніколи. Будь ласка, не посилай мене знову до школи, прошу тебе.
Аттікус підвівся і пройшов до кінця веранди. Довго і уважно вивчав гілку гліцинії, тоді повернувся до мене.
— Насамперед, Всевидько, ти повинна засвоїти один нехитрий фокус,— промовив він,— і тобі легше буде жити в злагоді з людьми, хто б вони не були. Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима.
— Як це?
— ...поки не влізеш у її шкуру і не походиш у ній.
Аттікус сказав, що того дня я багато дечого навчилась і міс Кароліна теж. Вона зрозуміла, що Канінгему не треба було подавати милостиню. Але якби ми з Уолтером поставили себе на її місце, то зрозуміли б, що вона не навмисне скривдила його, міс Кароліна помилилася. Вона ж не може вивчити всі мейкомбські звички за один день, а тому не треба звинувачувати її, коли вона чогось не знає.
— Халепа, та й годі,— сказала я.— Звідки мені знати, що їй не подобається, коли читають, виходить, я ще й винна. Послухай, Аттікус, мені зовсім не обов'язково ходити до школи,— несподівано подумала я.— Пам'ятаєш, я тобі розповідала про Барріса Юела. Він приходить до школи тільки в перший день. Пані інспекторка записує його ім'я до списку — і цього досить, усе по закону...
— Тобі це не підходить,— заперечив Аттікус.— Бувають випадки, коли доцільно обійти закон. Але в даному разі закон невблаганний. Отже, ти повинна ходити до школи.
— Я не розумію, чого я повинна ходити, а Юелу — необов'язково.
— Тоді слухай.
І Аттікус розповів мені, що Юели ось уже протягом трьох поколінь — ганьба Мейкомба. Скільки він пам'ятав, жоден з них і дня не прожив чесною працею. Він сказав, що коли-небудь на Різдво, під кінець свята, візьме мене з собою і покаже, де і як вони живуть. Ці люди живуть, як тварини.
— Коли б у них було хоч найменше бажання здобути освіту, вони ходили б до школи,— сказав Аттікус.— Можна, правда, примусити їх, але нерозумно тягти до школи таких, як Юели, коли вони цього не хочуть.
— А якби я не пішла завтра до школи, ти примусив би мене?
— Облишмо це,— сухо сказав Аттікус.— Ти Всевидько Фінч, така ж, як і всі. І повинна коритися законові.
Аттікус сказав, що Юели — це своєрідна каста. За певних умов звичайні люди розважливо надають їм деякі переваги; іншими словами, намагаються не помічати деякі їхніх вчинків. Не помічають, наприклад, що Юели не ходять до школи. Що містер Боб Юел, батько Барріса, стріляй і ловить капканами дичину в той час, коли це заборонено.
— Але ж це погано, Аттікус! — вигукнула я.— Полювання в окрузі Мейкомб в недозволений період вважається грубим порушенням закону, злочином перед людьми.
— Так, це порушення закону,— відповів батько,— і це справді погано. Та коли чоловік, одержавши грошову допомогу, пропиває її, діти його плачуть, бо вони голодні, то думаю, що в нашому округу не знайдеться землевласника, який пошкодував би для них дичину, навіть якщо б їхній батько здобув її незаконно.