У промінні двох сонць

Страница 8 из 15

Бережной Василий

Правда, Сфероїд не одразу підкорився цьому наказові. Подумав, що потрапив у якесь силове поле і треба просто використати більшу потужність тягової установки, щоб вирватись із сітки його силових ліній. Поступово нарощу вав швидкість, аж поки не дійшов до максимально можливої, корабель не гальмувався, але від заданого курсу звертав ще швидше.

Тяжкий період переживав безстрашний Сфероїд. Були такі відтинки часу, коли йому здавалося, що енергетичні рівні змішались і здатність логічно мислити втрачена. Зрештою прийшов до висновку, що в цій частині Всесвіту діють ще невідомі науці закони Природи і що немає ніякої рації опиратись могутній стихії.

"Це Межа. А її перейти, очевидно, неможливо", — фіксував сміливець.

Проте зробив ще одну спробу перехитрити Природу! Вимкнув тягову установку — як поводитиме себе корабель в польоті по інерції? Хитрість не вдалася. Траєкторія продовжувала вигинатися.

"Ну що ж, — подумав дослідник Всесвіту, — Межу здолати не можна… Теорія Знавця Чисел підтверджується — наш Всесвіт має замкнуту кривизну. І за Межею існують інші світи, до яких належать і Голубі Сонця… Тільки не мені сягнути туди". І Сфероїд знову ввійшов, так би мовити, в нормальну орбіту свого життя — стежив за науковою інформацією, що її давала численна апаратура, вивчав незнайоме небо, фіксуючи зоряні об’єднання, замірював скупчення протопланетної матерії, визначаючи її здатність поглинати біле сяйво, не припиняв спостережень за Голубими Сонцями, які так само, як і раніш, займали величезні ділянки неба. Багато віддавав дослідженню великих і малих доз білого світла, що проходили з неймовірних глибин Простору. І хоч програма наукових досліджень була розрахована на двох, Сфероїд і сам виконував її. А корабель йшов замкненим колом: Сонця віддалялися.

Довго, дуже довго пронизував корабель Сфероїда космічний простір. І простір цей був досить пустельним, одноманітним. Яке ж збудження охопило космонавта, коли на головному екрані він помітив планету! Так, це була планета, бо міняла фази — він уже міг спостерігати їх навіть без допомоги апаратури. Невдовзі виявив чималого супутника, який досить швидко рухався навколо планети.

Даючи завдання автоматичній навігаційній апаратурі спрямувати корабель до цієї планети, Сфероїд радий був нагоді випробувати його слухняність. Адже досі корабель рухався не по заданій орбіті… Сфероїд не віддалявся від пульта, чекав, пожадливо сприймаючи інформацію про траєкторію. Ось її гострий кінчик наближається до наміченої, наближається, ще, ще… Зливається! Може, перейде? Ні, рухається в заданому напрямку! Коли б Сфероїд був хоч трішечки схожий на людину, то, певне, полегшено зітхнув би…

З плином часу кутовий розмір невідомої планети навально збільшувався. Треба було гасити швидкість, щоб незабаром перейти на кругову навколопланетну орбіту. Всі ці складні маневри виконали, звичайно, автомати.

Сфероїд спостерігав планету, обмацуючи її поверхню локаторами, і чомусь пригадав свого загиблого колегу. Як би оце добре було, коли б і він…

На екрані локатора пропливали то гірські вершини, то величезні заглибини, наповнені рухливою речовиною, то рівнини, складені з мінералів.

Вирішив посадити свого космічного апарата, щоб ознайомитися з невідомим світом безпосередньо. Майданчик для посадки обрав на рівнині, яку з одного боку замикали гори, а з другого — лінія басейну якоїсь рідкої речовини. Це давало можливість вивчити три головні компоненти рельєфу планети, не здійснюючії далеких мандрівок від корабля.

Складний маневр посадки Сфероїд виконав блискуче. Тягова установка, що м’яко опускала величезне тіло космічного апарата, вимкнулась тієї самої миті, коли опори торкнулися ґрунту. Об’єм Сфероїда огорнувся зеленими пелюстками…

КОСМОНАВТИ ВИХОДЯТЬ З КОРАБЛІВ

Повільно, ледь помітно відсувається круглий люк. Ось тільки намітилась дуга, поступово довшає і товщає… Нарешті — щілина. Більшає, більшає. Темний сегмент отвору, наче примружене око, пильно дивиться на людей, що зібрались біля корабля. Всі мовчки — наче оніміли від хвилювання — стежать за люком. Інколи здається, що він застопорився, але ні — рухається, рухається… Нарешті отвір відкрився майже наполовину, і люди побачили обличчя космонавтів — двоє і двоє. Застрекотіли кінокамери, заклацали фотоапарати, фіксуючи такий знайомий і завжди хвилюючий момент.

Антоніда до болю в очах вдивлялася в темний отвір, але Гліба там не бачила…

Слухала і не чула, що говорив старший з екіпажу одному з керівників Космоцентру. Вловила тільки одне: п’ятий член екіпажу захворів на якусь невідому хворобу… "Гліб захворів, Гліб захворів", — стукало в серці, шугало в скронях, гуло в голові.

Коли Антоніда протиснулась до підйомника, старший ступив їй навстріч. Задихаючись, вона прошепотіла:

— Де він? Де він? Що сталося?

Командир співчутливо поклав їй руку на плече і, коли підйомник зупинився біля люка, повів її досередини корабля.

Антоніда тримала букет троянд, між пелюстками зблискувала крапля — як її надія…

Ішли якимись крутими сходами, похилими площинами. Минули кілька прозорих дверей-люків, нарешті біля одних старший зупинився.

Антоніда глянула і скрикнула: Гліб стояв, простягнувши руки до якогось невеличкого апарата, ніби вдивляючись в його овальний екран. Вхопилась за ручку дверей, але старший відсторонив.

— Не треба. Ми не могли його навіть зрушити — скам’янів, прикипів до підлоги. Отак він стоїть уже три роки… От скличемо консиліум…

— Хронотон! Це хронотон… — прошепотіла Антоніда. — Ой, Глібе, Глібе…

Від ракети їхала на електрокарі, не зводячи очей із троянд. Праву руку, в якій були квіти, тримала на м’якому пластиковому борту, і троянди злегка похитувались.

"Ні-ні, все буде гаразд… Ще блищить моя надія — кришталева росинка…"

СФЕРОЇД В ОСІНМУДІВ

Аналіз навколишнього простору показав, що в ньому немає руйнівної радіації. Сфероїд розгерметизував кабіну і вилинув з корабля. Одразу ж відзначив: тут притягальна сила помітно більша, ніж на його рідній планеті. Щоб триматися над поверхнею, треба додатково витрачати 1 менміч.[6]

Спостерігаючи різнокольорові кристали, що густо всіяли поверхню рівнини неподалік від корабля, Сфероїд помітив якусь правильність у цих розсипищах і зробив припущення, що, можливо, колись ці мінерали становили геометричний об’єм. Піднявся на чималу відстань — так і є, це рештки якоїсь циклопічної споруди! Отже, тут є цивілізація?