Сфероїд увімкнув на одну поділку захисне поле, і осін-муда тієї ж миті відкинуло від корабля. Його корпус шубовснув у товщу плинної речовини, але швидко виринув і заколихався на хвилях.
Знову прямує до корабля!
— Слухайте, — звернувся до нього Сфероїд, збуджуючи хвилі силового поля, — даремні ваші зусилля, тут я не лишуся! Пуск двигунів загрожує вашому існуванню — віддаляйтесь!
Конусоподібний благав зачекати, просився до корабля, хотів обмінятися інформацією на зовсім іншу тему. Сфероїд впустив його. Між ними відбулася приблизно така розмова:
— Хіба ви не впізнали мене? — спитав осінмуд.
— Усі ваші конуси дуже подібні.
— Я… я той, кого досі вважали Наймудрішим.
— Чого вам треба?
— Я прошу взяти мене з собою.
— Он як! — здивувався Сфероїд. — У космос?
— Так, у космос.
— А Шлях Мудрості?
— Трапилось непередбачене. Шлях, який я намагався прокладати прямо, пішов по кривій і… замкнувся. Ми вийшли до початкових плит. І я вирішив…
— Цікаво! Нарешті з’ясувалось…
— Так. Вороття мені немає. Якщо ви не візьмете з собою, я змушений буду припинити своє існування. Он гляньте.
Вони обоє звернули увагу на оглядовий екран — було добре видно: вхідний люк буквально обліпили конусоподібні.
— То вони за мною, — констатував Наймудріший.
— Ну що ж, я згоден узяти вас!
— Відлітаймо, відлітаймо, а то вони…
— Нічого, зараз ми попросимо дати нам спокій.
Сфероїд увімкнув захисне поле на три поділки. Заповзяті осінмуди відлетіли — кожен по своїй траєкторії — далеко від корабля і шубовснули в хвилі.
Тієї ж миті ревнули двигуни — аж стінки корпусу завібрували. Сфероїда і Наймудрішого притиснуло до їхніх місць, давило, душило, стискувало. Особливо дісталося незвиклому до цього конусові — основа його збільшилась у діаметрі, а вершина помітно осіла. Коли двигуни замовкли, він ще довгенько не міг прийти до норми. Сфероїд змушений був наснажувати його енергією.
— Ну як? — спитав Сфероїд, коли Наймудріший опритомнів.
— Пошуки істини і тут нелегкі, — відповів той. — Але ж яка велич навколо!
І вони обоє задивилися в безмежний, пройнятий світлом космос. Корабель узяв курс до планети Сфероїдів.
ТИМ ЧАСОМ НА ЗЕМЛІ…
Так, після щасливого оживлення медики радили йому не напружувати мозку, не обмірковувати наукових проблем — "щадити нервову систему". А він не може не думати про свій космічний експеримент…
Був у цьому польоті один фактор, дїі якого досі ще ніхто не відчував. Цей фактор — субсвітлова швидкість. Поступово розганяючись, з перевантаженням усього в 2 "ж", ракета досягла швидкості 250 тисяч кілометрів на секунду! Недаремно ж вона й звалася "Промінь"…
Те, що вони бачили, не можна забути. Зі збільшенням швидкості зорі скупчувалися у півсфері в напрямку руху. З боків і позаду зяяла цілковита чорнота, тільки де-не-де жевріли окремі цятки. А спереду сяяли міріади сліпучо-яскравих зірок.
Оця картина неба і була особливо вражаючою, приголомшливою.
О Всесвіте! Який же ти дивовижний, — який складний і прекрасний… Чи настане мить, коли мислячий мозок проголосить: я розкрив твої таємниці, Всесвіте, я простежив усі твої неймовірно складні зв’язки, усі комбінації, усі причини й наслідки? Гай-гай… Можна тільки марити про це, та й то не вголос.
Під вагою великих мас вгинається простір — це показали численні спостереження над відхиленням променів побіля гігантських зірок. Виходить, Всесвіт наш витворився по замкнутій, закритій моделі…
Гліб Максимович добре пригадує лиця товаришів, коли вони обмірковували цей наслідок. Усі були дуже здивовані. Тоді він сказав:
— Ну, а що коли б було навпаки — відкрита модель? То це вас не здивувало б?
Усміхнулись. Але все-таки чомусь сподівались відкритої моделі. Чому? Хіба не однаково?
Особливо хороший настрій охоплював Гліба Максимовича тоді, коли він залишався наодинці зі своїми унікальними приладами. Дух експерименту, передчуття чогось великого — хто цього не пережив, той… А втім, у кожної мислячої людини, певне, бувають такі моменти, незалежно від масштабу праці. Гліб Максимович добре пам’ятає той душевний стан, що виник у нього перед вирішальним експериментом. Так, ніби в нього вже була в’язка ключів, які він підібрав, щоб одімкнути цілу анфіладу кімнат у Лабіринті Знання. Він уже побував у багатьох, вивчив їх, зробив доступними для всіх. І тепер ось треба підібрати ключа до важенних дверей, які закривають вхід до найбільшої зали. Гліб Максимович усіма фібрами душі відчував, що за тими дверима приховано щось дуже значне, таке значне, що його аж острах охоплював.
Він уже навчився одержувати кварки — цеглинки, з яких складаються елементарні часточки. Допомогла установка, яку він жартома назвав псевдоприскорювачем. Прийомний отвір її встановлено на поверхні корабля, а весь компактний агрегат міститься в лабораторії. Разом з ракетою установка рухається з субсвітловою швидкістю навстріч потокові часточок, розігнаних магнітним полем Галактики. Лабораторія-космос! Тут і вакуум найіде-альніший, і джерело часточок різних енергій невичерпне. Він терпляче, довго й уперто фільтрував космічну зливу, аж поки осцилографи не зареєстрували невідому досі часточку.
— Кварк! — вигукнув він як несамовитий, розглядаючи фотографію ледве помітного сліду невідомого космічного гостя. — Кварк!
Всі розглядали цю фотографію з невимовним захопленням. Так, мабуть, дивиться сліпець, якому щойно повернуто зір.
— Коли б ми не привезли на Землю нічого, окрім цієї фотографії, — сказав Старший, — і тоді експедиція вважалася б успішною.
Всі вітали Гліба Максимовича з успіхом. Ні, космос таки не зрадив їхніх сподіванок. Скільки зусиль витратили вчені, щоб здобути, впіймати цю часточку в земних умовах! Вона була давно передбачена теоретично, її властивості описані, а от минали роки, і ніхто не бачив її сліду… Ось він, ось…
Відкриття кварка і привело Гліба Максимовича до тих кованих із найтвердішої криці дверей, перед якими він зупинився з острахом у серці. Там, за цими дверима, — Першооснова матерії. Першооснова! Розщепити кварк.
Інтуїтивно Гліб Максимович відчував: кварк складається не більше як із двох компонентів. Так, так, не більше двох. І один із них — напевне! — хронотон. Що це за компоненти? Часточки? Поля? Чи те й друге одночасно?