— Ану ж скажи, яка це буква?
Колько схиляє голівку набік, примружує розумненькі очі й швидко-швидко відповідає:
— "І", тату, тільки без крапочки вгорі.
— А це? — Юхим викидає ліву руку вбік.
— "Ги", тату.
— А це? — радіє Юхим і якомога кругліше береться руками в боки.
— А це "хви".
— А оце ж яка?! — вже вигукує в щасливому запалі Юхим і береться тільки одною, лівою рукою в бік.
— А це, тату,— Колько навмисне витримує паузу, а Юхим напружено жде і, коли вже на обличчі в нього з'являється ледь помітна тінь досади, син, сміючись, каже:
— А це, тату, "ри-и-и"!
Старші діти, що теж пройшли колись по черзі цю батькову "школу", обіймають Колька і хвалять, а Юхим враз нахмурюється й каже:
— Ну, годі. Марш за уроки, а я пішов на роботу.
Діти неохоче розходяться кожен до свого діла — не так вже й часто випадає їм побути з батьком,— а Юхим, заклавши чисті, одмиті цеглиною руки за спину, йде до своєї кузні. Дорогою він залюбки зупиняється погомоніти, коли хтось трапиться назустріч, сам напрошується зробити щось таке, чого, крім нього, коваля, ніхто в слободі зробити не зуміє: коли Кравчина не голодний, він кожному радий прислужитися, кожному не пошкодує доброго слова чи поради, навіть насмішникам своїм. І потім до самого смерку видзвонює його молоток по ковадлу — веселенько та вдатно, наче закликає людей до закіптюженої кузні під сосновим бором. А якщо змовкне, то те означає: притомився Юхим, зняв свого цупкого брезентового фартуха, побитого іскрами, і, розтираючи праву руку — вона вже частенько німіє йому,— пішов на низи подихати вільховою прохолодою.