— Ну й хай собі думають... навряд чи вони так швидко впевняться.
— Та вони заявлять до поліції і... — Вона зупинилася, коли Ельвіра поволі похитала головою, її тьмяне жовте волосся маяло на вітрі й ледь помітна загадкова посмішка трохи підіймала кутики рота.
— Вони не підуть до поліції, Бріджет, навіть як запідозрять мене.
— Чому ти так вважаєш?
— Я тобі вже казала, що одержу цілу купу грошей, коли мені виповниться двадцять один рік. Я зможу тоді купити в них багато коштовностей. Вони не зчинятимуть галасу. Тож іди і чимшвидше одержуй гроші. Потім з'їздиш до аеропорту і візьмеш квиток. Я маю їхати до Прюньєра. І вже запізнююся на десять хвилин. Завтра вранці я буду в тебе о пів на одинадцяту.
— О Ельвіро, ти страшенно ризикуєш,— простогнала Бріджет. Та Ельвіра вже гукала таксі.
II
Міс Марпл вельми приємно провела час у крамниці фірми "Робінсон і Клівер". Поряд з купівлею дорогого, проте чарівного простирала (їй подобались тканини і прохолода лляних простирал) вона знайшла також задоволення у купівлі добротних скатертин із червоною торочкою. Далебі, нині так важко дістати путню скатертину, натомість вам можуть запропонувати декоративні скатерки з зображенням редиски, або раків, або Ейфелевої вежі, або Трафальгарського майдану, або ж безлічі апельсинів. Потому як міс Марпл дала свою адресу в сільці Сент-Мері-Мід, вона знайшла підходящий автобус, який доправив її до військово-морського універсаму.
Військовий універсам часто відвідувала колись тітка міс Марпл. Звісно, нині в нього зовсім інший вигляд. Міс Марпл згадала, як тітка Гелен знаходила в бакалійному відділі свою довірену особу і вигідно вмощувалась у фотелі в капелюшку та накидці, як вона завжди казала, "з чорного попліну". Потім наставали довгі години затишшя, коли ніхто не поспішав, і тітка Гелен думала про безліч усіляких бакалійних товарів, які належало купити про запас до самого Різдва і навіть Великодня. Молода Джоан не могла всидіти на місці, і її посилали розважитися до відділу скляного посуду.
Покінчивши з купівлею, тітка Гелен заходжувалася без кінця розпитувати обраного нею продавця про його матір, жінку, молодшого сина та кульгаву невістку. А якщо був гарний, ясний ранок, тітка Гелен звичайно пропонувала жартівливо:
— Чи не бажає малятко поснідати?
Далі вони підіймалися ліфтом на четвертий поверх і снідали, а наостанці ласували полуничним морозивом, після чого купували півфунта найкращих шоколадних цукерок і їхали машиною на денну виставу.
Звичайно, відтоді у військовому універсамі з'явилося багато чудових, різноманітних ліфтів. Фактично, вони цілком відрізнялися від ліфтів колишніх часів. Були гарніші, приємніші на вигляд. Одначе, з усмішкою та сумом згадуючи минуле, міс Марпл не заперечувала чарів нашого часу. Як і досі, вона воліла снідати в ресторації.
Уважно вивчаючи меню, вона глянула в залу і злегка звела брови. Не може бути! Який незвичайний збіг! Тут була та сама жінка, яку вона зустріла тільки вчора, хоча бачила безліч її портретів на шпальтах газет у день перегонів на Бермудах, бачила її знімки поряд зі своїм літаком чи машиною. Учора, вперше, вона побачила її в натурі. І ось тепер, як це частенько буває, знову зіткнулася з нею в найней імовірнішому місці, бо ніяк не могла припустити, що Бесс Седжвік так само снідатиме у військовому універсамі. Вона анітрохи не здивувалася б, узрівши Бесс Седжвік у якомусь кишлі в районі Сохо чи під чолом лондонського оперового театру, зодягнену в вечірню сукню з діамантовою тіарою на голові. Що ж до військового універсаму, то він, на думку міс Марпл, був і завжди буде пов'язаний з військовими, з їхніми дружинами, дочками, тітками та бабусями. І все ж Бесс Седжвік була саме тут. Вона, як завжди, мала вельми ошатний вигляд у чорному дамському костюмі та сорочці смарагдової барви. Вона снідала за столиком з якимось чоловіком. То був молодик із худорлявим, яструбиним обличчям, вбраний у чорну шкуратянку. Вони жваво про щось розмовляли, не дивлячись, підхоплювали виделкою кусень за куснем, наче геть байдужі до того, що їли.
Може, це зустріч закоханих? Так, цілком можливо. Чоловік, щоправда, був чи не на п'ятнадцять-двадцять років молодший за неї, але Бесс Седжвік здавалася вельми привабливою жінкою. Міс Марпл уважно оглянула молодика і дійшла висновку, що він, як вона звикла казати, "симпатичний хлопець". У неї також майнула думка, що в ньому є щось неприємне. Схожий на Гаррі Рассела, сказала сама собі міс Марпл, як завжди знайшовши прототип із минулих часів. Нічого у ньому нема путящого, нічого доброго не обіцяє він тій, що поведеться з ним.
"Вона не зважить на мою пораду, — подумала міс Марпл,— а я могла б дещо їй порадити". Але любовні стосунки інших людей її не стосувалися, до того ж Бесс Седжвік зможе чудово подбати про себе сама, якщо справа дійде до кохання.
Міс Марпл зітхнула, неквапом з'їла сніданок, і тут їй спало на думку відвідати паперову крамницю. Допитливість, яку вона воліла називати "виявом цікавості" до справ сторонніх людей, безперечно, була одною з прикметних рис міс Марпл. Умисне залишивши рукавички на столі, вона підвелася і рушила до каси, намагаючись пройти біля самого столика міс Седжвік, а сплативши рахунок, "раптом" похопилася, що забула рукавички, і подалася назад, щоб забрати їх. Дорогою випадково впустила дамську торбинку, та розщібнулася і з неї повисипалися всілякі предмети. До неї на допомогу кинулась офіціантка. Міс Марпл довелося вдруге виказати крайню неуважність, впустивши мідяні монети й ключі.
Усі ці хитрощі, хоч які дрібні, усе ж виявилися не зовсім марні. А проте найцікавіше було те, що ніхто з пари, що привернула до себе її увагу, не удостоїв навіть поглядом стару розтелепу, яка раз у раз упускала речі.
Поки міс Марпл стояла, чекаючи на ліфт, до неї долетіли такі речення:
— Яка заповідається погода?
— Чудова. Без туману.
— Усе готове до відльоту в Люцерн?
— Так. Літак вилітає о дев'ятій сорок.
Ось і все, що вона почула за першим разом. Дорогою назад почула більше. Бесс Седжвік сердито мовила:
— Що вас змусило припхатися вчора у Бертрамів готель? Вам не слід було сюди їхати.