Комсток сказав:
— Це велика мережа. Згоден, що десь повинні бути оперативні штаби, тобто місця, де планується кожна операція та узгоджуються і ув'язуються всі деталі. Десь хтось усе це розробляє і складає робочий графік операції "Пошта" або операції "Каса". Ось яких людей нам треба буде взяти.
— Можливо, навіть, вони перебувають за межами країни,— спокійно припустив Батько. — Не відпадає і таке: скажімо, десь у ескімоській халупі, або в наметі у Марокко, або ж у сільській халупі десь у Швейцарії.
— Не вірю я в існування цих підпільних керівників,— труснув головою Мак-нейл.
— Усе це гола вигадка. Певна річ, має бути ватажок, але я не вірю у злочинницький геній. Так, за цим, може, криється жменька дуже досвідчених керівників із центральним плануванням, з головою. Вони здатні провадити розумні операції, постійно вдосконалювати свої методи. А все ж...
— Ну, ну,— підбадьорливо сказав сер Рональд.
— Навіть у згуртованій невеликій групі, мабуть, є гарматне м'ясо. Що я зву засадою російських саней? Час від часу, певно, чуючи, що ми йдемо по гарячому сліду, вони позбуваються одного зі своїх, того, ким можуть легко пожертвувати.
— Чи ж вони насміляться? Чи не завеликий ризик?
— По-моєму, можна зробити так, що жертва навіть не знатиме, що її скинуто з саней. Вона просто подумає, ніби впала. Цей чоловік і далі буде спокійний, бо вважатиме, що наразі не варто тривожитись. Певно, так воно і є. У них досить грошей, з якими можна вести азартну гру, тож-бо вони можуть дозволити собі щедрість — піклуватися про сім'ю, як у нього є така, поки він сидить у тюрмі, а то й улаштувати втечу.
— Це траплялося часто-густо,— зауважив Комсток.
— Гадаю, ви усвідомлюєте,— сказав сер Рональд,— що мало доброго в тому, що ми знову і знову висуваємо гіпотези. Ми товчемо воду в ступі.
Макнейл посміхнувся.
— Чого ж ви, зрештою, хочете від нас, сер?
— Що ж,— сер Рональд на хвилину замислився, відтак сповільна вів далі,— всі ми сходимося в основних питаннях. Ми одностайні щодо нашої основної лінії, щодо того, що ми намагаємося робити. Гадаю, було б корисно кинути погляд на деякі дрібні деталі, деталі, що не мають великого значення,— вони просто складник нашої звичайної праці. Важко розтлумачити, що я маю на увазі, але я наведу для ясності процес у справі Кальвера, який мав місце кілька років тому. Чорнильна пляма. Пам'ятаєте? Чорнильна пляма біля мишачої нори? Здавалося б, абищиця. Важко було знайти відповідь, чому вона там. Коли ж ми її знайшли, це привело нас до мети. Ось, грубо кажучи, про що я думаю. Випадковості. Я хочу сказати, що ви можете зіткнутись із чимось незвичайним. Дрібним, можливо, але таким, що не дає спокою, бо не зовсім уписується в рамки. Бачу, Батько хитає головою.
.— Не можу з вами не погодитися,— сказав старший інспектор Дейві. — Ворушіться, хлопці, спробуймо дещо надолужити, навіть якщо попадеться лише тип у блазенському ковпаку.
Ніхто не відповів. Усі були трохи збентежені і пригнічені.
— Ворушіться, хлопці,— повторив Батько. — Я ладен перший підставити голову. Справді, безглузда ситуація, але годиться її належно оцінити. Пограбування лондонського банку. Пам'ятаєте? Повний список номерів машин, їхній колір та марки. Ми звернулися до людей по допомогу, і вони відгукнулись, але як! Близько півтори сотні інформаторів дали хибну інформацію! Після ретельного аналізу в поле зору потрапило близько семи автомашин, помічених у цій місцевості. Кожна могла брати участь у грабунку!
— Так,— притакнув містер Рональд,— далі.
— Серед них було кілька машин, так нами і не ідентифікованих, мабуть, їм поміняли номери. Нічого дивного. Так часто роблять. Більшість із них, кінець кінцем, розпізнано. Я наведу лише один приклад. Чорного "седана" під номером 265 помітив офіцер-стажист. Він повідомив, що машину вів містер Джастіс Ладроув.
Батько обвів усіх поглядом. Його слухали, але без видимого зацікавлення.
— Я знаю,— сказав він,— то була звичайна помилка. Містер Джастіс Ладроув — досить примітний хлоп'яга, страшнющий як смертний гріх, але то був не він, бо саме тоді Ладроув сидів у суді. Він мав чорного "седана", але не під номером 256.
— Батько роззирнувся. — Добре, добре, скажете ви, але до чого тут цей номер?
Та чи знаєте ви номер його машини? 265. Доволі схожий, чи не так? Його легко переплутати з попереднім, коли намагаєшся пригадати номер машини.
— Даруйте,— сказав сер Рональд. — Я не зовсім розумію...
— А що тут розуміти? — знизав плечима старший інспектор Дейві. — Хіба не ясно — то був дуже схожий справжній номер машини. Порівняйте: 265 — 256. Чи така вже випадковість те, що "седан" був відповідного кольору і під номером, у якого не сходиться тільки одна цифра, а водій дуже схожий на власника машини?
— Ви хочете сказати...
— Подумайте: різниця лише в одну цифру! Нині це зветься "навмисно викликана помилка". Можливо, це саме той випадок.
— Пробач, Дейві, але я досі не розумію.
— О Боже! Що тут розуміти. Вулицею їде чорний "седан" під номером 265 буквально через дві з половиною хвилини після пограбування банку. У кабіні, за словами офіцера-стажиста, сидить містер Джастіс Ладроув.
— А ти як вважаєш, Дейві, це справді був містер Джастіс Ладроув?
— Ні, не думаю, що то був містер Джастіс Ладроув і що він причетний до пограбування банку. Він був пожильцем Бертрамового готелю і якраз у цей час перебував у суді. Все це цілком підтвердилося. Я тверджу, що номер машини, марка та свідчення офіцера-стажиста, який добре знає старого Ладроува — такий збіг, який повинен щось означати. Навряд, щоб це був Джастіс. Кепські справи.
Комсток неспокійно засовався.
— Був ще один подібний випадок, пов'язаний із Брайтонською справою з коштовностями. Замішаний якийсь старий адмірал. Я не пам'ятаю зараз його імені. Якась жінка непомильно впізнала у ньому людину, що фігурувала у цій справі.
— І це був справді він?
— Ба ні. Тої ночі він був у Лондоні. Здається, на званому обіді в моряків.
— Зупинився у своєму клубі?
— Ні, в готелі. Чи не в тому самому, про який ви тільки-но згадували, Батьку. Бертрамів готель, чи не так? Тиха місцина. Здається, туди навідується багато старих жінок.