Протягом 13 років Решн все доповнював та міняв деякі фрагменти своїх картин. Одна була з монументальними постатями козаків, друга та, що він намалював спершу олівцем. Доповнюючи свої малярські полотна, їздячи по запорізьких місцях, робив ескізи навіть з рук нащадків запорожців, з голів, потилиці, малював окремі деталі, що пригодилися для створення його картин.
Для створення цього полотна-шедевру козацької доби, Репінові позували (кожен зокрема в іншому місці) видатні постаті того часу: найперше, для постаті писаря, позував приятель Репіна історик Дмитро Яворницький, для Тараса Бульби — проф. Петербурзької консерваторії А. Рубець, для осавула — артист Д. Стравинський, для образу кошового І. Сірка — генерал М. Драгомйров; запорожець у високій шап-иі — колекціонер української старовини, власник музею в Чернігові — В. Тарнавський...
Коли в 1891-му році картина була готова Репін вперше виставив її на своїй ювілейній виставці з нагоди 20-ліття його творчости в Академії Мистецтв у Петербурзі. Глядачі, серед яких були видатні художники, діячі мистецтва, критики, високо оцінили епохальну працю Репіна. Один критик писав: "Пригляньтесь пильніше, ви починаєте розуміти, що перед вами не просто весела компанія, а історичні діячі, не епізод комедії, а історичний момент. Це право на сміх над грізним могутнім султаном куплене кров'ю, куплене незчисленною кількістю героїчних смертей і дій. Потрібна велика відвага
* Мурашко, О. О. (1875 — ,1919) — видатний український художник маляр і автор багатьох талановитих образотворчих полотен.
Ілля Рєпін
Портрет — намальований невідомим художншсом
в душі, велике, сміливе серце, щоб так щиро сміятись в таку хвилину".
Але знайшлися окремі художники, які твердили, що автор віддав перше місце в "Запорожцях" не духові, а плоті, що художник, мовляв, скарикатурив своїх персонажів. Особливо обурений був Репін зауваженням одного художника, що порівняв регіт запорожців з пияками з ресторану Палкі-на. "Він не вірить в запорожців — скаржився Репін Стасову, — Він все забув або нічого не знає з історії. Він забув, що до організації цього лицарського народнього ордена (Запорізької Січі — Дм. Ч.) наших братів десятками тисяч гонили в неволю і продавали як худобу, на ринках Трапезонту, Стамбулу та інших турецьких міст. Та це тяглося довго; була навіть усталена ціна на слов'янина і на німця (німець цінився дорожче). І ось виділились з цього забитого, рутинного, покірного, темного середовища християн — виділились сміливі голови, герої, повні мужности, героїзму і моральної сили. "Досить, — сказ&ш вони туркам, — ми поселяємось на порогах Дніпра й від сьогодні — хіба через наші групи ви додеретесь до наших братів і сестер". І якщо ви згадаєте, що навіть під час останнього свого походу в Крим Сірко вивів звідти до 6000 полонених християн".*
І справді, в "Запорожцях" Ренін показав пісню козацької слави, народнього руху, подав синтетичний образ вільнолюбного козацтва в боротьбі проти турецької імперії, іцо тоді була загрозою для багатьох сусідніх країн.
Відомо також, як в рік, коли запорожці так сміливо й дотепно відповіли турецькому султанові на його вимоги підкоритися Туреччині, 15 тисяч яничарів на чолі з султаном напали вночі під Різдво на Січ, щоб знищити козаків і зруйнувати це вогнище волі. Але козаки розбили це найкраще військо Туреччини і лише дві тисячі яничарів урятувалось втечею разом з султаном. Тож лист запорожців на чолі з кошовим Сірком був підтверджений фізичною дією в боротьбі.
Так Репін створив невмирущий пам'ятник козацькому героїзмові, давши Україні багато інших полотен з українською тематикою. До того ж ця тематика, ці малярські твори більше життєрадісні, більше народні, як ті, в яких Репін змалював московську дійсність: "Бурлаки на Волзі", що символізує царську неволю, "Іван Грозний і його син Іван", де показує як цар забив свого сина. "Відмова від сповіді", "Не чекали" та "Повернувся", що теж відображує похмуру московську дійсність.
"Недаром і видатний сучасний мистець і мистецтвознавець Василь Касіян писав з нагоди 25-літнього ювілею Репіна:
Важко переоцінити значення, яке мали для української культури репінські твори на теми з життя й минулого України. У пору чорної реакції, коли українська культура зазнавала жорстоких утисків від царського уряду, твори Репіна будили соціяльну й національну свідомість українського народу і були для українських художників високим прикладом самовідданого служіння мистецтвом народові. І не випадково, не тільки прямі учні Репіна — М. К. Пимоненко, О. О. Мурашко, Ф. С. Красииьгсий та багато інших зазнали на іобі могутнього впливу творчости свого вчителя: цей вплив бачимо ми і в творах таких українських художників, як С. І. Васильківський, С. їжакевич та інші.
І Репін приятелював з багатьма українськими діячами, як з Марією Заньковецькою, Миколою Садовським, М. Кро-пивницьким, П. Саксаганським, Г. Затиркевич-Каргшнською.
Під час революції Репін саме перебував в Пенатах, у Фін
* Листування І. Репіна з В. Стасовим. "Искусство", 1949 р.
ляндії, яка тоді стала самостійною державою, і звідти вже не повертався. Радянська влада запрошувала його до себе, навіть, знаючи його український патріотизм. З Києва йому вислали лист українською мовою, щоб він повертався в Україну, але Репін відповів: "Признаюся вам, що ваше писання мені — дуже відрадне душі моїй, і я дуже шкодую, що не всилі відповісти вам на такій любезній моєму серцю мові дорогої України ... я вже не можу приїхати на жительство в солодку, веселу Україну. Доля судила мені тут мати могилу і домовину в своєму саду". І хоч був далеко від України, він і там далі малював нові картини з українського життя і захоплювався далі читанням "Кобзаря". А в своєму листі-заповіті Репін чисав до українців: "Я ваш, а не їх", тобто належить Україні, а не Росії.*
Тим часом в російських розвідках, виданнях Реніна вважають російським художником. Так намагаються привласнювати багато наших талантів, яких часом навіть силою та грішми перетягали до Росії, щоб потім мати підстави, сказати, що він російський. Таке бачимо і з митрополитом Петром Могилою, поетом Феофаном Прокопоьичєм, М. Гоголем, композиторами Бортнянським і Березовським, першим винахідником гелікоптера, інж. Сікорським з Києва, Ол. Довженком, якого примусово тримали в Москві понад 10 років, забороняючи повернутися в Україну. Адже й сам Маяковський казав: "Я дідом козак, другим — січовик". Бо мати українка, а дід його з української Кубані, яку колись заселили козаки.