Зрозуміло, що за виключення голосувало з обов'язку все бюро осередку та різні перестраховщики, що боялися за свою власну шкуру. Тоді головуючий пропонує проголосувати ще раз, може, хто змінить своє рішення, враховуючи, що перша пропозиція — це пропозиція президії зборів, отже й осередку. Але й поновне голосування не дало змін. Тоді збори ухвалюють передати справу на вирішення Контрольної комісії Обкому чи ЦК партії. Лише за кілька тижнів стало відомо, що КК записала Сосюрі догану.
Із праці В. І. Гришка про В. Сосюру — "Засуджене й заборонене" — довідуємося, що Сосюра у 1937 — 38 роках, під час так званої "єжовщини", був призначений уже "на ліквідацію". Будучи на засланні, В. І. Гришко зустрівся з заслан-цями-студентами, яких обвинуватили в Харкові за приналежність до "націоналістичної терористичної організації", яку нібито очолював В. Сосюра. Вони у в'язниці вважали, що Сосюра давно вже заарештований, але виявилось, що зайшла якась зміна і Сосюру лишили в спокої. Проте студентів позасуджували.
Подібні моральні катування письменників, а часом і редакторів були частим явищем в ті часи, а ще більше в пізніші часи, але багато з них відбувалося на закритих партійних зборах, і письменницький загал цього не знав. Як ці цькування відбивалися на нервах і загалом на здоров'ї Сосюри, ми бачили з того, що протягом кількох років Сосюра аж тричі перебував у будинку для божевільних, а також багато разів його викликали до НКВД на Чернишевській вулиці.
Зазнав Сосюра багато нападів і клопоту за свій вірш "Любіть Україну", який написав під час війни, коли був разом з іншими письменниками в Уфі. Сама влада тоді, опинившись під ударами німців, хотіла спертись трохи на український патріотизм, щоб привернути населення України на свій бік. З великими труднощами таки реалібітували ней вірш, хоч йому дали зрозуміти, що не можна любити України без Росії: скрізь треба підкреслювати поруч і любов до "старшого брата".
НЕВТОМНИЙ ПРАЦІВНИК НА ПОЛІ НАУКИ
Проф. Петро Одарченко
Серед наших науковців, зокрема літературознавців та мовознавців, ім'я проф. Петра Одарченка належить до тих небагатьох, кого ми згадуємо з найбільшою пошаною. А коли ще взяти до уваги його страшний життьовий шлях, повний злигоднів, арештів, катувань і переслідувань, сидіння по багатьох в'язницях та перебування на засланні, то можна тільки з подивом схилити голову перед його науковим доробком на мовно-літературні теми, особливо за час перебування поза межами Радянського Союзу.
Народився Петро Васильович Одарченко в селянській родині 20-го серпня (за новим стилем), 1903 року в с. Римарів-ці, Гадяцького повіту, на нашій славній Полтавщині, що дала літературі й науці так багато визначних постатей.
Великий вплив на виховання Петра мала його мати-се-лянка. Незважаючи на тяжку, безпросвітню працю, вона відзначалася надзвичайною добрістю, душевною красою і великим мистецьким хистом. Вона співала своєму синові чудових старовинних пісень, розповідала казки і була незрівня-ним майстром української вишивки, зокрема "вирізування". Коли Петро був уже студентом, він із материнських та бабусиних уст записав кілька сот пісень і післав їх до Етнографічної комісії ВУАН. Одну з пісень балядного циклу використав у своїй розвідці К. В. Квітка, який подав при цьому й прізвище матері Петра, Оксани Одарченко.
Після закінчення народньої школи в 1913-му році, П. О. вчився в Гадяцькій земській гімназії. Влітку 1915 р. він з великим захоленням прочитав твори Шевченка (нецензурова ний "Кобзар" з 1908 р. за ред. Доманицького). V 1917 — 20 рр. брав діяльну участь у Гуртку українознавства гадяцької шкільної молоді (був писарем гуртка, часто виступав із доповідями на літературні теми).
Та чи не найбільший вплив мали на нього 1919 — 20 рр., коли він жив у Гадячому в будинку Драгоманових, у якому в той час жила мати Лесі Українки, Олена Пчілка. Шкільна молодь не раз слухала її цікаві доповіді про Панаса Мирного, про Михайла Драгоманова. Одарченко й досі зберігає книжку Олени Пчілки "Дві п'єси для дитячого театру", яку вона подарувала йому на згадку з дарчим підписом. Зберігає він і статтю Олени Пчілки про М. П. Драгоманова (відбитка з журналу "Україна", 1926, з написом: "Вельмишановному землякові, щирому надійному українцеві Петрові Одарчен* кові на спомин про Гадяче від Олени Пчілки. Київ. 1926 р.; 16 грудня").
Петро Одарченко. Січень 1950 р.
У 1920 р. Петро Одарченко закінчив Гадяцьку гімназію ім. М. П. Драгоманова, а одночасно й Педагогічні курси. Восени 1920 р. почав учитися в Полтаві, у місцевому відділі історично-філологічного факультету Харківського Державного Університету. Його товаришами були Павло Петренко, Юрій Савченко, Григорій Майфет, які пізніше стали відомими літературознавцями. Там викладали в той час проф. В. О. Щепотьєв, проф. Мірза-Авак'янц, проф. Рибаков, проф. Щербина та інші. В лютому 1921 р. Петро Одарченко через тяжку хворобу змушений був залишити Полтаву. Два роки він учителював у хутірській школі в Гадяцькому повіті.
З 1923 до 1926 р. вчився в Ніжинському Інституті Народным Освіти. Після закінчення інституту був залишений аспі-
Петро Одарченко в 1913 р. (с. Римарівка)
рантом Ніжинської Науково-Дослідної Катедри Історії, Культури та Мови (секція української мови еа літератури). Під кер. проф. Є. А. Рихліка та проф. В. І. Рєзанова успішно закінчив аспірантуру (1929) й написав дисертацію на тему "Стиль Лесі Українки". У 1927 р. у "Записках" Ніжинського ІНО була надрукована його перша науково-дослідна праця "Ткачі" Г. Гайне в перекладі Лесі Українки". І в 1927 р. в ч. 12 журналу "Червоний шлях" з'явилася рецензія Г. Май
Рідна хата в с. Римарівці, 1933 р. На фото: двоюр. сестра Ольга і мати Оксана Одарченко
фета на цю працю. Рецензент писав: "...Треба відзначити, що цю порівняльну аналізу лексики, що є коли б не головною базою доказу, зроблено дуже сумлінно й дотепно, з знанням теорії зовнішньої та внутрішньої форми".
Протягом трьох років П. Одарченко надрукував 10 наукових праць та рецензій у різних наукових виданнях, зокрема в публікаціях Української Академії Наук ("Етнографічний вісник", академічний збірник "Література" за редакцією акад. С. О. Єфремова, М. Зерова і П. Филиповича). У своїй праці під час наукового відрядження до Києва П. Одарченко користувався цінними вказівками С. Єфремова, М. Зерова, Б. Якубського та інших. Академік С. Єфремов схвалив до друку в "Записках" ІФВ VAH працю П. Одарченка "Перша редакція поеми Лесі Українки "Місячна Легенда". Але цей останній том "Записок" був заборонений і знищений.