V 1967-му році автор видав в Мюнхені, накладом Інституту Літератури ім. Михайла Ореста, солідну працю "Строфіка", що є першою і найгруш овнішою працею з теорії літератури, зокрема в українській віршознавчій літературі — монографія про строфу, про всі форми віршування. Це видання стало великим здобутком нашого літературознавства, чого ще не видано і в Україні.
Ґрунтовним підсумком поетичної творчости І. Качуровського став вихід з друку згаданої великої збірки оригіаль-них поезій та перекладів "Пісня про білий парус". Сюди увійшли поезії збірки "Надвечір'я" (1957-1967), "Пісня про білий парус" (1967-1971) та переклади з німецької, еспанської, російської, латинської, польської та взагалі поетів латинської Америки, що мали назви "Мереживо лун" (1957-1970) і "Золота галузка" (з еспанської мови) — (1950-1970).
Що ж властиве для поетичної творчости Ігоря Качуровського? Поперше, треба підкреслити, що його поезії формою ніби є продовженням або близькі до творчости наших славних неоклясиків: скрізь бачимо чіткість і ясність думки, відточеність форми, оригінальну образність його поезій, але нову тематику.
Ніби протиставляючи жорстокості, що часто бачимо серед людського життя, у поезії "До нас забіг чужий собака" автор показує, як цей "бездомний волоцюга", в той час, як інші пси "з гавкотом кружляли оддалік", байдуже розлігся на подвір'ї і, коли до нього наблизилось, шкутильгаючи, нещасне щеня, якому щур недавно видер око, привітно лизнув його, обняв лапою й вилизував йому рану. І автор робить резюме: "І я подумав: що, якби людині собачу душу".
У тваринах, зокрема в псах, поет бачить незрівняну вірність у ставленні до людини. У поезії "Пісня про вірність" знову автор малює, як в далеч відпливає корабель, а пес помилково лишився на пристані. Тим часом у пресі з'являється вістка, що корабель затонув у дорозі, але коли до пристані прибувають інші кораблі, то пес щоразу підбігає, обнюхує східці, чекаючи свого корабля.
Велика спостережливість й аналіза життьових явищ також властиві поетові в поезії "Як час іде". Тут І. Качуровський фіксує швидкий біг часу на дівчинці:
Як час іде ...Я знав колись дівча, Яке з книжками бігало до школи І ще не знало, що воно вже-панна, І мишачими хвостиками коси Наївно коливались за плечима.
Пізніше поет побачив уже фарбу на устах, а потім уже хтось проводив її додому, поклавши руку на її шию. А згодом побачив ту ж недавню дівчинку, за якою тепер бігло, підстрибуючи, таке ж дівча, як вона була колись сама. Бачив, як пізніше в неї поблякли очі, з'явилась сивина. І закінчує словами:
Як час іде ... Але чого ж мені
Усе здається, ніби я — той самий?
Майстерно відтворив поет і життя бджіл, як вони працюють, як занедбані поволі гинуть, втративши навіть матку, але до останнього моменту працюють невтомно, виконуючи свій святий обов'язок, навіть і перед лицем смерти.
Як теоретик і знавець віршописання, автор і сам володіє й користується багатьма тими формами, від звичайної поезії клясичноі чотирирядкової форми, до сонета, терцин, верлібру. Чимало зустрічаємо і життьових малюнків, вкладених у мі-ніятюри:
Розсипали отруту для щурів, Та власну смерть по зернятку збирає Не хижий щур, лише безжурна зграя Невинних, чистих серцем голубів.
Треба підкреслити, що майже вся творчість Ігоря Качу-ровського пойнята легким смутком, невдоволеним життям, жалем за молодістю; особливо це помітно в поезіях на романтичні теми:
Пізніх вулиць тривожний сон. І знайоме вікно — закрите. Ти троянди жбурнув на балькон, Але впали додолу квіти...
Будеш знову не спати всю ніч. Задрімаєш — вона присниться. Найдорожче з усіх облич 7 найглибшого болю криниця.
А назавтра дізнаєшся: та Ким живеш ти цієї миті, Взагалі тебе не нам'ята, Ніби ти не існуєш на світі...
Ігор Качуровський
У Качуровського не знайдемо повторень попередніх тем, виразів, а мова оригінальна своєю метафоричністю, порівняннями, епітетами: Займається й гасне світань ореол. А вгорі — рожевим легким розчерком — хмаринка. Наосліп за вікном ніч пролетить. Або: В намітці білій ніч, ясна і тиха, із місяцем бере таємний шлюб. Граблями гострими антен телевізійних безмовні настовурчились доми. Далеч моря — як відкрита брама.
Не меншою майстерністю відзначаються й численні переклади з інших мов. Серед чужих авторів бачимо величезну кількість поетів різних країн: Ґете, Бартош Папроцький, ІОліюш Словацький, Юліян Тувім, Петр Безруч, Анна Ахма-това, Іван влагін, Лідія Алексеєва, С. Ессенін, Борис Пастернак, Шарль Бодлер, Альфонс Піше, Аветік Ісаакян, Умберто Саба, Омар Хайям та інші.
Та ось перед нами на столі вже готова до друку нова збірка поезій "Свічада вічносте", куди входять оригінальні поезії і переклади з інших мов, зокрема з італійської, еспансь-кої, польської, російської, білоруської, французької та німецької.
Великим здобутком Ігоря Качуровського є переклади з італійської мови видатного поета, представника доби Відродження, Ф. Петрарки, що наш перекладач здійснив з оригіналів (Сторінки з "Каннцоньєре" і фрагмент з його латинської поеми "Африка"), дотримавши аристократичної вишуканосте Петрарчиної лексики і зберігши принцип перекладу, рядок у рядок та сонетну форму. Як відомо, дотеперішні переклади Петрарки українською мовою в Україні робились з російських перекладів або з так званих підстрочників.*
Але доробок нашого автора не вичерпується згаданими виданнями, дослідженнями, лекціями, радіо-скриптами: на його полицях лежить іще чимало готових рукописів — збірників, які він упорядкував, антологій, літературознавчих праць. ї> десятки, а серед них такі, як "Вибраний Микола Руденко" (упорядкування і передмова), "Поезія самвидаву", "Основи аналізи мовних форм (стилістика), "Фоніка", "Вступ до порівняльної метрики", "Основні функції літератури", "Антологія світової поезії в українських перекладах", "Україський соне-тарій" — антологія, "Від романтиків до дисидентів" та інші.
Важко перелічити всіх тих літературно-наукових скарбів, що створив наш автор і велика частина яких чекає видавців. Тож і цей короткий огляд життя і творчости д-ра Іго-хзя Качуровського, показує, що він є видатний творець літератури, визначний український науковець і в несприємливих обставинах свого життя вклав багато плідної праці в скарбницю української культури.