Я в той час почав працювати в міському архіві при музеї Земства над фондом Кочубея, щоб щось написати з часів гетьмана І. Мазепи. Ледве я попрацював день, нотуючи про те, як писав Кочубей та його спільник Іскра доноси па Мазепу, як прийшла заборона, бо вони довідалися про мої зв'язки з "Новою Україною", а музей підлягав управі міста.
Та незабаром я теж мав нову халепу з місцевим русотяп-сгвом, подібну, як мав мій колега Анатоль Гак. Хтось мені сказав, що в одному з дитячих садків Полтави виховання провадиться російською мовою. Я швидко поїхав ТУДИ, щоб написати й ударити по тих русотяпах. До того ж я довідався, що керівником того садка працює дружина комісара, недавнього коменданта летовиша. Коли я туди прийшов, то відразу почув, шо вона до дітей і виховательок (було там ще дві дівчини) говорит ь російською мовою. Щоб не лякати її передчасно, Я ТЄЖ На ЇЇ РОСІЙСЬКУ МОВУ ВІДПОВІВ РОСІЙСЬКОЮ, ШО МОБ-
ляв хочу написати, як працює дитячий садок, бо я, кажу, сам учитель і цікавлюсь цим. Вона охоче почала знайомити мене з обставинами, як діти розважаються, як малюють. Іноді вкидала й українське слово. А коли мені вже все було ясно, я запитзв уже українською мовою, чому в них виховання провадиться російською мовою, чому вона сама звертається до дітей і виховательок не українською. Адже це Полтава, підкреслював я, це ж українські діти.
Вона відразу побачила, що потрапила в небезпеку, пробувала розмовляти українською мовою, але було вже пізно. Щоб якось :>адобрити мене, вона запросила пообідати в них. Я подякував відмовившись.
Та педче я прийшов з дописом наступного дня до редакції, як цензор Ротермунд, що розмовляв російською мовою, викликав мене й запитав:
— Что ви там надєлялі в дєтском саду? На вас єсть жалоба, что ви виступалі протів немецкого воспітанія!?
Я був здивований і заскочений, але розповів про все, як було, що там навіть пісеньок вчили дітей російських і що дітей навчають чи виховують російською мовою, але ніякого німецького виховання я там не бачив.
— Чем ви теперь докажете, что ви лояльний к немцам? — запитав він.
Становище, дійсно, було загрозливе. Я бачив, що це провокаційний наклеп, щоб зупинити мій допис. Сам видавець, він же і головний редактор, Царинник, з тривогою почав казати мені, що я мушу чимсь довести, що треба було в садку обережно ліяти і т. д. Незабаром я ще довідався, що та керів-ничка дитячого садка приятелює з ворожою до всього україн-
Анатоль Гак. Фото з 1944 р.
ського, завідувачкою відділу освіти при управі міста, і що та завідувачка належить до фольксдойчів. З того я бачив, що там ціле гніздо русотяпів, яке має зв'язок і з Гестапо.
Рятуючи себе, я змушений був їхати до Харкова, навколо якого зі сходу вже поблизу гриміли гармати, і просити директора книжкової палати Севастьянова дали мені одно число газети "Нова Україна", де було моє оповідання, яке могло врятувати мою опінію перед напасниками. З трудом я дістав те число, бо директор, певно, був теж такого духу, як мої напасники. Я привіз той примірник газети, і це стало в моїй обороні. Але Ротермунд нагадав мені, що я вже мав подібний випадок в Харкові, де скритикував у газеті за російську мову школу. Він підкреслив, що тепер війна, не можна виступати так гостро проти росіян, що вони теж борються проти комунізму.
Потім зустрічалися ми з Анатолем Гаком ще не один раз і, зрештою, знову працювали разом в "Українських вістях" в Західній Німеччині, в Новому Ульмі, куди я доїжджав на працю в гімназії та частково в газеті аж з-під Штутґарту.
Підсумовуючи шлях життя нашого видатного письменника, варто глянути на біографічні відомості в хронологічній послідовності та на його творчі здобутки.
Народився Анатоль Якович Гак (І. Антипенко) на Запоріжжі 20-го червня 1893-го року, в хліборобській заможній родині, рід якої сягає часів Запорізької Січі, про що збереглися цікаві перекази, які він чув не раз від своїх дідуся та бабуні, що перед революцією жили вже в Гуляй-ГІолі. Гуляй-Поле, що мало ще тоді 15 тисяч населення (тепер уже місто), знане було своїми ярмарками і притягало щороку багатьох покупців і продавців з далеких губерній. А в часи революції та громадянської війни стало відоме, як центр махнівщини.
Навчався Анатоль Гак в початковій школі в Гуляй-Полі. Ще змалечку, з 10-ти років, у нього вже виявився талант до літературної творчости. Це бачимо з того, що коли вчитель дав учням третьої кляси завдання виготовити моделі різних господарських речей, то Анатоль, замість якоїсь моделі, приніс до школи і показав учителеві гумористичний вірш. А інший вірш, коли йому було 16 років, надруковано вже в газеті "Рада" в Києві. V 1910 році Анатоль з своїми батьками переселяється з України в Ооласть Донських Козаків, де протягом трьох років навчався в середній школі.
У 1913-му році він закінчив Кам'янську середню хліборобську школу. Ще будучи в ній, цікавився нелегальною літературою, пов'язався з революційним підпіллям, а тому, ледве повернуся до свого хутора, як його заарештувала царська поліція. Десять місяців довелося йому просидіти в Катеринославській в'язниці.
1914 рік. Війна. Мобілізація. Анатоль закінчує школу прапорщиків і иідразу потрапляє до діючої армії, пробувши на кількох фрошах. У 1917 р., бувши на румунському фронті в ранзі підпоручника, знайомиться з відомим патріотом і діячем Миколою Міхновським. Революційні часи активізують його діяльність, і він бере участь в армійській газеті та в українському русі.
Повернувшися з війни, наш майбутній письменник вступає в 1919 році до Київського Інституту Народньої Освіти. Але хвороба перервала його навчання, і після двох років перебування на селі він переїздить до Харкова, що був тоді столицею України. Тут Анатоль Гак і починає свою літературну кар'єру: пише вірші, гуморески, статті, п'єси, і стає членом Спілки Селянських Письменників "Плуг", де вже були такі відомі пізніше письменники, як Андрій Головко, Вол. Ґжиць-кий, Григорій Епік, Петро Панч, Докія Гуменна, Іван Сен-ченко, а головував у спілці Сергій Пилипенко. Друкувався тоді Анатоль Гак більше під псевдом Антоша Ко. Одним з перших його драматичних творів була комедія "Студенти", яку у 1922-му році поставив Київський Драматичний Театр ім. М. Заньковецької. П'єса пройшла з добрим успіхом, була надрукована окремим виданням і йшла по багатьох театрах України. Пізніше він пише нові п'ять комедій, як "Родина пацюків", "Людина в окулярах", "Мобілізовані зорі", "Робітниця Юля> "Тіль Уленшпіґель" та інші.