– Це тому, що ти без кінця змінюєшся. У змінах, котрі відбуваються постійно і потрохи, нічого фантастичного немає. Якби личинка вміла думати, вона б, напевно, неймовірно здивувалася, побачивши себе метеликом. Бо ж цей процес триває лише одну ніч! Що ж до ангелів, то їх також приголомшує блискавичне перетворення маленької дівчинки у жінку. Для нас – це мізерний проміжок часу і майже непомітний.
– Чому?
– Ангели мають безмір часу, Сесіліє, а різниця між дівчинкою та дорослою жінкою дуже велика.
– Ви й справді провадите подібні розмови на небі?
Аріель зніяковіло кивнув головою. Він окинув поглядом кімнату і сказав:
– Але намагаємося не робити цього в присутності Бога. Він страшенно чутливий до критики.
– Ніколи не повірю.
– Та ж ви вірите у все, що завгодно. Ми там, на небі, можемо охопити уявою набагато більше, ніж ви.
– Я вірю, що Бог стоїть вище за будь-яку критику.
– Ти ж ніколи не стикалася з ним віч-на-віч. А якби ти сама створила цілий світ, то, мабуть, також трішки боляче сприймала б критику. Ми говоримо про дуже поважні речі. Хоча й високо цінуємо Бога за все, що він створив, і вважаємо його витвір майже геніальним, це ще зовсім не означає, що усе не могло б бути зроблено інакше. Бог, завершивши свою працю, так страшенно втомився, що відпочивав увесь сьомий день. Він просто падав з ніг від утоми, уявляєш? Думаю, мине немало часу, перш ніж йому знову захочеться спробувати себе у творчості.
Сесілія була зайнята своїми думками:
– А якби існувала лише одна стать. Або, скажімо, три. Так, три, це був би найкращий варіант.
– Гадаєш, чоловіка і жінки недостатньо для дійства?
– Дійства не бракує, особливо, коли у сім'ї купа дітей. Ти, здається, не дуже добре обізнаний із земним життям.
Аріель здвигнув плечима:
– Я хотів би пізнати більше.
– Якщо б для народження дітей, – провадила своє Сесілія, – необхідними були три статі, дітей з'являлось би менше, і це було б першим кроком до розв'язання проблеми перенаселення планети…
– Почекай, – утрутився Аріель. – Ти забігла надто далеко вперед.
Сесілія розчаровано зітхнула:
– Я думала, для ангелів час – не проблема.
– Тільки не тоді, коли ви говорите про народжуваність і таке інше. Тоді ми так далеко від небес, що час починає стосуватися навіть нас.
– На мою думку, ліпше, хай уже троє людей так сильно полюблять один одного, аж захочуть разом мати дитину, ніж двоє випадкових мають упасти в обійми один одному і зачати дитину тільки тому, що вони дозріли до цього.
– Чиста математика Дві статі, котрі хочуть мати дитину, не можуть її зачати без допомоги третьої. Це ти мала на увазі?
Дівчинка кивнула:
– Коли дві із трьох статей забажають дитини, третя може сказати: "Ні, друзі. Одному з нас слід виявити розсудливість. Почекаємо рік або два. Я не готовий зачинати дітей саме тепер. Навіщо поспішати?"
Їй стало смішно з власних слів, усміх осяяв і личко Аріеля:
– Схожі потішні ідеї ми також не раз обговорюємо на небі.
Та Сесілія сказала ще не все:
– Крім того, більше близьких людей могли б доглядати свою дитину, коли вона, скажімо, захворіє. Двоє батьків мали би змогу присвятити трохи часу собі, тоді як третя мама чи тато піклувались би про дитя. А ще дитину любило би більше людей. Та й узагалі, з'явилось би більше тих, хто любив би один одного.
Обличчя Аріеля набуло незрозумілого виразу. Здавалося, наче він сидить тут з цією незворушною маскою на лиці уже цілу вічність. Урешті він промовив:
– Невже й справді люди любляться між собою лише в родині?
– Може й ні, але повір, стало би більше любові у світі, якби діти мали по троє, а то й по четверо батьків. От тільки…
– Що?
– … стало би й більше скорботи.
– Скорботи?
Сесілія знову закусила губу, а тоді продовжила:
– Коли хтось помре, за ним сумуватиме більше людей, ніж звичайно. Аріель лише похитав головою:
– Знову ти поспішаєш.
– Чому це?
– Якби було так, як ти кажеш, то й ласки та втішання було би теж більше.
– І так би усе наростало, далі й далі.
Ангел кивнув:
– Але якщо у кожній сім'ї тільки двоє дітей, то врешті-решт людей на землі залишиться не так уже й багато.
– Чому ти так думаєш?
– Якщо у трьох дорослих народжуватиметься лише по двоє дітей, кількість людей поступово зменшуватиметься. І колись цей процес припиниться назавжди.
Сесілія засміялася:
– Одного чудового дня залишаться тільки Адам та Єва, і все знову почнеться спочатку. От якби їм простили оте гріхопадіння, тоді б вони змогли жити в раю вічно. Гарно було би, правда?
– Справді, не так уже й зле. Але ми заповзялися критикувати сам світовий устрій.
– А це не має сенсу? Ти говориш майже, як моя мама. Немає жодного "сенсу" жалітися на твою хворобу, – каже вона. Але ми уникаємо розмов про хвороби і таке інше.
– Я нічого й не казав про хворобу. Але обіцяю завести балачку про три статі, як тільки з'явиться нагода погомоніти з Богом. Він уміє оцінити гумор.
– Справді?
Ангел усміхнувся, його аж розпирало від пихи:
– Бачила коли-небудь слона? Ти й уявити собі не можеш, як у нас на небесах полюбляють жарти про слонів. А ще про жирафів.
Сесілія не була в захопленні від того, що ангели дозволяють собі жартувати над Божим творінням. Надто це легковажно.
– Сподіваюся, про мене там анекдоти не ходять, – сказала вона.
– Та ні, що ти. Ніколи не доводилося чути жодного жарту про Сесілію. І хоча ти можеш збагнути далеко не все, розумієш, однак, що зараз уже запізно вносити якісь корективи у Божий витвір.
– Можливо..
– Хочеш, розповім тобі одну таємницю?
– Звичайно!
– Якось ми, як уже не раз, говорили між собою про те, як усе є і як могло би бути. Бог почув і розпачливо сплеснув руками: "Я свідомий, що світ можна було влаштувати інакше, але що зроблено, те зроблено".
Сесілія аж рот розкрила від таких нечуваних слів:
– Жоден священик не погодиться з тобою.
– Отже, хтось із них помиляється: або священики, або сам Бог.
Сесілія позіхнула, затуливши рот долонею. У ту ж мить ангел нашорошив вуха.
– Скоро прийде твоя мама, – мовив він. – Мені треба поспішати…
– Я нічого не чую.
– Вона зараз буде тут.
Сесілія чула, як у сусідній кімнаті задзвенів будильник:
– Ти зникнеш?
Аріель похитав головою: