Доки Сесілія лежала хвора, їй не раз спадало на думку щось подібне. Дорослі завжди спершу добре подумають, а тоді вже зроблять щось веселе й потішне. Ніщо уже не може їх по-справжньому здивувати і вразити. "Просто так є, Сесіліє", – кажуть вони.
– Бог, напевно, й дорослих трохи любить? спробувала довідатись Сесілія.
– Неодмінно. Хоча, звичайно, вони трохи обчухралися після гріхопадіння.
– Обчухралися?
– Зробили світ звичним для себе. Для ангелів на небесах він не є таким, хоч ми й перебуваємо у ньому вічність. Ми й далі захоплюємося усім, що створив Бог. Урешті він і сам не перестає захоплюватись своїм творінням. Тому більше піклується про маленьких допитливих діток і не так вже й багато уваги приділяє узвичаєним манерам дорослих.
Сесілія думала, думала, аж голова їй почала тріщати. Так траплялося уже й раніше. Не раз, доки вона лежала хвора, голова її від розмаїття думок ставала схожою на шарварок. Тільки тут не треба було купувати квиток, аби потрапити на котрийсь із атракціонів.
– Дорослі, зазвичай, так пригріваються і затишно вмощуються у цьому світлі, що все Боже творіння сприймають за даність, – пояснив Аріель. – Оце й дивно, бо ж перебувають вони у ньому лише з коротким візитом.
– Згода!
– А ми ж, Сесіліє, говоримо про світ! Так, ніби світ уже сам собою не є сенсацією! Можливо, небесна канцелярія мала би вмістити анонс у найбільші газети: "Важливе повідомлення усім мешканцям світу! Це не просто чутки: СВІТ ІСНУЄ В ЦЮ МИТЬ!"
Сесілії стало млосно від почутого. Її трохи замлоїло й від того, що Аріель без угаву мотуляв своїми босими ніжками.
– Чи не краще було б, якби Бог вигнав з раю бридку змію, а Адамові та Єві на віки вічні дозволив гратися в хованки у великому саду?
Ангел Аріель знову перехилив голівку і відповів:
– Усе було не так просто. Ви, з плоті та крові, не можете, як ангели, вічно жити на небі. Добре Богове серце не хотіло допустити, щоби померли діти. Справедливіше було дозволити їм стати спершу дорослими.
– Чому?
– Людині набагато легше попрощатися зі світом, коли у неї з півдесятка онуків, а сама вона уже слабка, до того ж страшенно втомлена прожитими напруженими днями і їй хочеться спочити.
Сесілія не була в захопленні від його останніх слів.
– Часом трапляється, що й діти вмирають, – заперечила вона. – Хіба це не прикро?
– Хіба це не прикро? – повторив ангел Аріель. – Хіба це не прикро?
Він нічого більше не промовив, і тому Сесілія знову взяла слово:
– Ти певний, що Адам і Єва були дітьми?
– Абсолютно. Хіба тобі ніколи не спадало на думку, що на небесних ангелів найбільше схожі саме діти? Чи може, тобі коли-небудь доводилося бачити ангела із сивим волоссям, згорбленою спиною та глибокими зморшками на обличчі?
Щось у цьому запитанні змусило Сесілію запротестувати:
– А я не вважаю, що моя бабуся бридка лише тому, що вона старенька.
– Що бабуся бридка, – повторив Аріель. – Цього ми не говорили. Але в оболонці її старого тіла живе маленька Єва, яка колись уперше з'явилася на світ. Усе інше нашарувалося з плином років.
Сесілія глибоко зітхнула:
– Якби мені було дозволено висловити свою думку, я б сказала, що весь "порядок творення" досить-таки неправильний.
– Чому це?
– Я не маю ні найменшого бажання ставати дорослою. У кожному разі я ніколи не хочу вмирати. Ніколи!
На обличчя янголятка впала тінь. Він промовив:
– Ти ж можеш спробувати не втрачати зв'язку з маленькою дитиною всередині себе. Як це зробила бабуся. Хіба не вона час від часу прибирає собі маску клоуна, лиш би тебе розвеселити?
– Ти й тоді був тут?
– Звичайно!
3
Наступної миті ангел Аріель стояв на підлозі. Сесілія не бачила, як він зістрибував зі стола, просто опинився перед книжковою полицею і вивчав колекцію кристаликів та коштовних камінців. Він був трохи менший на зріст за Лассе.
– Чудова колекція, – сказав він, не обертаючись.
А тоді повернувся до неї:
– Чи спадало тобі на думку, що кожнісінький камінець є крихітним уламком земної кулі?
– Багато разів… Я збираю лише найгарніші уламки…
– Але, мабуть, ти не замислювалася над тим, що потрохи руйнуєш земну кулю.
Дівчинка здригнулася:
– Як це?
– Ти собі легковажно стрибаєш по світі. Жоден камінь так не зуміє.
Щойно тепер Сесілія цілком виразно побачила його обличчя. Воно було набагато гладше й чистіше, ніж у людей, але й трохи блідіше. Вона уже почала звикати, що він не має волосся на голові. А тепер помітила відсутність вій та брів.
Ангел підійшов до дівчинки і сів на стільці біля її ліжка. Кроки в нього були такі легкі, аж здавалося, ніби він узагалі не торкається підлоги, а пливе кімнатою. Очі світилися, наче пара зелено-блакитних коштовних камінців, а коли він усміхався, як-от зараз, зубки зблискували, ніби білі скалки мармуру.
Під час розмови Сесілія не раз прикипала поглядом до його лискучої голови і врешті не витримала:
– Можна тебе дещо запитати про твоє волосся?
Аріель засміявся:
– Ну що ж, питай. Тоді, можливо, ми поговоримо і про твоє волоссячко.
Вона потупила очі в перину:
– Я думала, що ангели мають довге, світле волосся.
– Це тому, що ти все бачиш у дзеркалі, тобто саму себе.
Відповідь її не цілком задовольнила:
– Ти не можеш просто сказати, чому в тебе немає волосся?
– Шкіра й волосся – це те, що постійно росте на тілі, а згодом відпадає. Це щось таке, що нерозривно пов'язане з плоттю і кров'ю і повинно захищати від пилу та бруду, холоду та спеки. Шкіра й волосся одного походження з хутром тварин і не мають нічого спільного з ангелами. Ти б ще спитала, чи ми чистимо зуби або чи стрижемо нігті що другої суботи.
– Ви нічого цього не робите?
Аріель похитав головою:
– Не це робить нас схожими одні на одних.
– А що тоді?
Він глянув на дівчинку згори вниз:
– І ангели, і люди мають душу, яку створив Бог. Проте ви маєте ще й тіло, яке живе своїм життям. Ви ростете й розвиваєтеся точнісінько так само, як рослини та тварини.
– Фу, – зітхнула Сесілія. – Мені не подобається думати, ніби я тварина.
Аріель продовжував говорити, мов і не почув її слів:
– Усі рослини й тварини починають своє життя як маленькі зародки або клітини. Спершу вони такі схожі між собою, що їх годі розрізнити. Але поступово зародки розвиваються, і з них може постати все, що завгодно: від куща порічки чи сливового дерева до людини або жирафи. Мине багато днів, перш ніж можна буде помітити різницю між зародком поросяти і зародком людини. Ти знала про це?