У дзеркалі, у загадці

Страница 27 из 28

Юстейн Гордер

– Оце і є вічність, – зітхнула вона.

– Або небо, – докинув Аріель, і вони майже водночас засміялися.

– Або всесвіт!

– Або універсум!

– Або дійсність!

– Або просто світ, урешті!

– Або Велика Загадка! – вигукнула на завершення Сесілія.

Аріель кивнув голівкою:

– Безбатченко має купу імен.

– "Безбатченко?"

Він знову кивнув:

– Улюблені діти не мають багато імен, тільки байстрята. Ті, яких знаходять на сходах. Які не знають, звідки вони. Які витають у порожнечі.

– Це вічність, – повторила Сесілія.

Ангел Аріель опустився поруч неї на санки.

– Виразно її видно лише серед ночі, – сказав він.

Сесілія повернулася до нього і знову сказала те, що уже говорила якось, тільки цього разу наголошуючи кожен склад:

– Я на землі лише цей єдиний раз. І ніколи більше не повернуся.

Ангел Аріель похитав головою:

– Ти уже зараз у вічності. А вона повертається віки вічні.

Вони спустилися до річки і спостерігали, як величезну крижину поволі зносило водою вниз долиною. Річка, яка тихо й мирно пролежала цілу зиму, грізно тріщала. Вони йшли вниз за течією аж до моста, а потім перейшли на інший бік.

Десь посередині мосту Аріель показав Сесілії на воду і спитав:

– А ти знаєш, як називається ця річка?

– "Як називається ця річка?" – повторила Сесілія. – Сотні разів тобі уже говорила. Вона називається Леіра.

Ангел кивнув:

– Гарна назва. І дуже земна, змушує думати тільки про глину, бо ж "леіре" – це "глина". Але у небесному дзеркалі навіть найбільше земне одержує небесний відтінок.

– Нічого не розумію.

– Леіра… – повторив Аріель.

Він загадково усміхнувся:

– Усе ти бачиш в дзеркалі, в загадці.

Дівчинка стенула плечима.

– Прочитай "Леіра" навпаки!

Минула секунда.

– АРІЕЛЬ! – зарепетувала Сесілія. – Вийшло "Аріель"!

Ангел гордо кивнув:

– Мені завжди подобалася ця долина.

Сесілія дуже тішилася.

Доки вони піднімалися вгору, до Скутбю, дівчинка не раз зупинялася, закидала голову і пильно вдивлялася у всесвіт.

Раптом вони побачили, як яскрава цятка пролетіла по небу. Аріель затулив рота долонькою:

– Зірка впала.

– "Зірка впала", – повторила Сесілія. Їй знову пригадалася стара різдвяна зірка, яка десь запропастилася. Аріель казав, наче знає, де вона.

Уже біля самої стодоли у Скутбю дівчинка обернулася до ангела і запитала:

– Пам'ятаєш, я розповідала про стару різдвяну зірку, яка раптом загадково зникла?

– І зовсім не загадково.

– Для тебе, може, й ні. Ти ж знаєш, де вона.

Їй стало холодно. І що він мав на увазі, кажучи, ніби нічого загадкового немає? Якщо він увесь час знав, де зірка, то чому не сказав раніше?

Ось вони добралися до подвір'я.

– Ходи-но сюди, – запропонував Аріель. – За стодолу.

З-під самої стіни стодоли стирчало кілька гілок усохлої ялинки. Майже всі голочки на ній обсипалися, а ті, що залишилися, втратили зелений колір. Ялинка пролежала під снігом цілу зиму. Тепер сніг почав танути, і сухе деревце оголилось.

– Це минулорічна ялинка! – вигукнула Сесілія.

Їй згадалося, що добрий рік тому вони з татом кинули її саме тут.

Аріель струсив решту снігу і цілком вивільнив ялинку. Ось тоді Сесілія і побачила стару різдвяну зірку. Вона усе ще була закріплена на верхівці деревця. Їй і на думку таке спасти не могло! Ніхто й не здогадався, що зірку просто забули зняти, розбираючи ялинку.

Усохлий стовбурець мав сумний і невтішний вигляд. Він нагадав Сесілії чорний лавовий пляж на острові Санторіні. Тільки зірка зосталася такою ж, як була. Зима їй не зашкодила. Зірка збереглася ціла і неушкоджена.

Ангел Аріель нахилився і торкнувся зірки одним пальцем. Вона засвітилася, ніби до неї під'єднали струм.

– Як гарно! – скрикнула Сесілія.

Як тільки Аріель забрав палець, зірка погасла.

– Зроби так ще раз, – попросила дівчинка.

Він знову дотулився до зірки. Як тільки він торкався старої різдвяної зірки, вона спалахувала і осявала Сесілію та Аріеля, стіну стодоли і засніжені околиці.

Аріель поманив Сесілію рукою. Вона зрозуміла, що їм уже час повертатися. Треба встигнути піднятися у спальню, доки хтось не прокинувся.

Цього разу ангел також допоміг їй роздягнутися і залізти під ковдру. Він прихилив санки до стіни точно там, де вони й стояли, а тоді прибрав кімнату від снігу й талої води. Сесілія заснула, тільки-но дотулившись до подушки.

Коли вона прокинулася, біля неї сиділи тато і бабуся.

– Ніч? – спитала вона.

Тато кивнув. Він взяв доньку за руки, а бабуся зволожила їй уста.

– Я знаю, куди поділася стара різдвяна зірка, – прошепотіла Сесілія.

Бабуся з татом переглянулися:

– Різдвяна зірка?

– Вона лежить за стодолою. Ми забули її зняти, розбираючи ялинку.

Перш ніж заснути знову, Сесілія глипнула на бабусю і сказала кілька слів так голосно й виразно, як тільки змогла. Вона їх продекламувала, наче рядки із якогось вірша, вивченого колись напам'ять:

– "Улюблені діти не мають багато імен, хіба тільки байстрята. Їх знаходять па сходах, їм не відомо до пуття, звідки вони взялися. Вони витають у порожнечі".

10

Сесілія вмить прокинулася і розплющила очі. Вона повернулася до тата, який сидів перед ліжком. У руках тато тримав стару різдвяну зірку.

Не знати чому, але те, що вони повірили їй, сповнило Сесілію невимовною радістю. Вони справді пішли за стодолу і знайшли зірку там, де її вночі бачила Сесілія з ангелом Аріелем.

– Ви знайшли її там, де я й казала, – промурмотіла вона, бо їй стало трохи важко видобувати слова.

Тато поклав зірку на ковдру.

– Звідки ти знала, що вона залишилась на старій ялинці? – шепнув він.

Дівчинка спробувала усміхнутися:

– Один з Божих ангелів розповів мені про це.

– Ми знайшли її точно там, де ти казала.

– Але вам не вдасться її засвітити. Це може тільки Бог.

До кімнати увійшли мама й бабуся. Потім прийшов дідусь. Вони, очевидно, стояли в коридорі, а потім стали по черзі заходити досередини, почувши, як вона розповідає про ангела, який допомагав їй.

Дівчинка глянула на своїх рідних. Сьогодні вона почувала себе ліпше, в голові прояснилося. От тільки б не страшенна слабкість…

Перед ліжком стояло два стільці. Мама сіла на вільний поруч з татом, а бабуся з дідусем стали зізаду, не зводячи з малої очей. З усіх чотирьох усміхалася тільки бабуся.