— Таки не буду... я вже раз сказав.
Стефаньо був того певний, що таку почує відповідь — що батько нізащо в світі від того не відступить.
— Але я таки,— почав знов Стефаньо,— хочу почути від тата слова, бо вжеж проти волі тата я не піду.
— На тебе ціла моя надія,— сказав Михась,— бо Юзьо пропащий для всіх! — і старий поцілував Стефаня в голову.— Тобі, сину, треба там бути. Юзьо також бідний... годі тобі з ним різнитися... вам довше жити разом...
Михась справив Стефаньови на весілля новий шляхетський одяг.
Цілий час перед весіллям не було в Михасевій хаті веселої хвилі. Всі були, мов зварені; на всіх наляг тяжкий смуток.
Коли вибиралися їхати до Чорнилини, Юзьо вбрався по панськи і прийшов до батька просити в по-сліднє на весілля. Михась, побачивши такого панича, лиш головою покиваа
— Таки тебе, сину, тягне в чуже гніздо! ти пропащий для нас... Най тебе Бог держить в своїй опіці!
— Тату, простіть мені, вибачте! Я інакше не можу робити.
— Не маю тобі що прощати... роби, як знаєш. Як собі постелиш, так будеш спати... Най тебе Бог Святий благословить і відверне від тебе все лихо!
Юзьо приклякнув, а Михась взніс у гору руки і підніс очі в небо. З очей його текли сльози горохом. Відтак поклав руки на голову сина і поцілував у голову. Усі плакали. Михась вибіг до другої кімнати і заридав тяжким батьківським плачем, бючи головою до стіни.
Михась виплакавшися доволі, ходив довго з кута в кут. Придивлявся кожній дрібниці, що нагадувала Юзя, і усміхався сам до себе, начеб похоронив дитину... Відтак пішов на Юзеве обійстя і оглядав, чи все в порядку...
XVIII.
О. Юліян счудувався, коли побачив, що Михась не приїхав на весілля. Міхаліну привитав з цілою галянтністю, бо знав, що вона в дворі вихована.
— А колиж приїде мій сват, шановний пан Міхал Тарасович?
Ніхто нічого не відповів. Доперва пізніще Юзьо шепнув старому до вуха, що тато не приїде; вправ-ді не заборонив йому женитися, але на весілля не приїде...
О. Юліян погадав собі: "обійдеться", а до Юзя сказав:
— Треба всім казати, що тато хорий, бо люде Бог зна, що можуть подумати...
Юзьо ходив як під обухом. Всі веселилися, а в його серці було пекло. Вандзя виглядала чудово і неодин завидував Юзеві такої жінки. Юзьо мимо того порушав-ся машинально; робив те, що йому казали. Виглядав так, як той, що в американськім поєдинку витягнув чорну галку і сам добровільно пє отруту...
О. Юліян садився на те, щоби всі добре забавлялися. Не жалував нічого, а приказками сипав, як з
рукава. На весіллю було повно чорнилинцької шляхти. Каєтан Качкенович був другим дружбою.
Зараз по весіллю вернула Міхаліна з Стефаньом до дому. Юзьо зістався у тестя, поки не привезуть замовлених в Самборі меблів. Годіж жінку привозити до чотирьох голих стін.
Міхаліні невістка подобалась. Невістка була для неї ввічлива; може лиш для того, що вважала Міхаліну за особу з вищої верстви, а може і для того, аби мати о кого опертися, як приїде до Пишневець.
Міхаліна мала все надію, що погодить чоловіка з тим, що сталось. Вернувши до дому, не могла перед Михасем нахвалитися невістки, яка вона гарна, а яка добра...
— По тім, що ти мені, Михасю, говорив, я чого гіршого сподівалася... А то така собі проста, невибаглива людина, ну і господарна. І шляхти не цурається, бо нераз із шляхтою танцювала.
— Нехай собі танцює, але вона не для нас,— сказав Михась.— Не знаєш якої ці люди лисячої вдачі. Вони тобі лижуться, а поза плечі здерлиби з тебе шкіру...
Але Міхаліна не лякалася цього. Вона навіть була рада з цього, що буде мати невістку з ліпшого дому...
Привезли з Самбора меблі і стали їх розставляти. Міхаліна сама занялася, щоби усьо було в порядку. Меблі були панські і не кожний дав би собі із цим раду, не знав би де що поставити. З меблями приїхав і маляр, щоби помалювати покої. Це вже йшло на рахунок Юзя, а зробив це на прохання своєї молодої жіночки.
Заки розпакували меблі, жиди помалювали хату. Не було це трудне діло, бо у літі усьо схне під рукою. Міхаліна тимчасом укладала плян, де тут що роз-ложити. Правда, що меблів було за богато і не відповідало одно другому, бо хата була шляхотська з двома всего на всього покоями і з пекарнею по другім боці.
Міхаліна зробила з першої кімнати забавову кімнату. Розвісила образи у великих, золочених рамах, зеркало, поставила канапу, столик і дві комоди. Решта пішла до алькира, де була спальня і їдальня враз, бо тут поклали великий округлий стіл до розсування. Коли поставили й два ліжка, то стало так тісно, що нікуди було повернутися. Третьої кімнати треба було конечно, аж просилася. У першій кімнаті розстелено по вимальованому помості килим і грубі пасмисті хідники.
Коли уже всьо було готове, намовила Міхаліна чоловіка, щоб пішов подивитися на її роботу, Михась оглянувши це усе, тільки похитав головою.
— Пі-пі-пі! це не для нашого брата...
' — Хібаж не гарні меблі? — відізвалася Міхаліна.
— Гарні, але не для шляхтича... подивися на ці покручені ноги від крісел! Як на них шляхтич сяде два рази, то заложуся, що зломить.
Пішли до алькиря.
— А тут хіба магазин? — закпив Михась.
— Тут спальня.
— Та тут не буде чим дихати! А на щож тільки того граття понавозили? Ну, ну... Коли вона справді на таку велику паню хорує, то не буде нашій дитині з нею гаразду...
— Не говори так, не говори... От батько виправляє дитину з хати, та хотів би, щоби мала з чим показатися...
— Та хіба, що то лише на показ, бо пожитку з цього не буде... Ліпше би вона показалася волами та коровами, чим тими фіглями, Що і сісти на це страшно...
— Кожний дає, що може і на скільки його стане...
— І скільки хто у карти виграти може! — додав
■
злобно Михась.— От Юзьо вибрав собі перепиличку! Вона йому гніздочко вистелила, що певно собі двір нагадає...
За тиждень приїхала молода пара. О. Юліян відставив їх своєю бричкою, яка другої зараз днини вернула до дому. О. Юліян не дав дочці нічого крім "виправи" і цілої вязанки добрих рад...
— Тільки не дай себе, Вандзю, взяти шляхті під ноги... Я прочуваю, що твій свекричок добре собі зі-ленько... Ціле життя була б ти нещаслива. Мужа держи коротко, поки ти ще млода, бо відтак не дасться, як побачить морщини на твойому писю...— О. Юліян ходив у задумі по кімнаті, понурив голову, а руки держав позад себе з невідступним цибухом.— Так, так Вандзю. Мусиш сама собі виробити становиско. Кожний практичний чоловік повинен так робити; коли не можна перескочити, треба підлізти... Але тобі цього не потреба, щоби аж підлазити. Перед ким? перед таким неотесаним шляхтичем? Противно! тобі випадає взяти усіх за чуприну; Юзя пестощами, поцілунками, а його сла-ветнього татунця острим словом та енергічним поведениям, щоби знав морес. Трохи він пофиркає, по-фиркає, а далі уложиться... А ні, то нехай буде, так з далека, ще ліпше для тебе, що не будуть тобі на карку сидіти. З цього собі ані раз нічого не роби, що то тато і мама твойого чоловіка. Практична людина глядить передусім, щоби їй було добре..