У чужому гнізді

Страница 61 из 80

Чайковский Андрей

Міхаліна вийшла потім за сином, бо жаль їй стало дитини. Юзьо зайшов до стодоли, де нікого не було, і тут плакав та аж зуби закусував з болю.

— Юзю! Юзюню! де ти? — кликала за ним Міхаліна.

Відізвався:

— Я тут, мамо.

— Що тобі сину, до голови прийшло? — говорила мати, голублячи сина, та втираючи сльози.

— Чому ти перше зі мною о тім не порадився? — Я не знав, що тато буде тому такий противний. Адже тато самий служив колись в дворі...

— То було що іншого. Тато був тоді бідний, а ти богацький син... Видиш, як то зле не сказати мамі... Я би була тобі відрадила і бувби ти того певно не зробив... Чи тебе на правду Простронський намовляв до того!

— Та Простронський, але йому наказав граф...

— Хібаж граф такий дурний, аби думав, що Михасів син буде у нього економом? — сказала гордо Міхаліна, ведучи Юзя в хату.— Мусиш, сину, зараз перепросити тата!

Юзьо пізнав свою похибку, пізнав, що зробив велику дурницю, бо він сам міг би держати економа, не то йти в службу. Батькова була правда — думав Юзьо,— і колиб я був поговорив з мамою, було би того певно не було.

Коли Міхаліна ввійшла з Юзем до хати, Михась ходив по хаті засумований, як ніч. Юзьо став біля порога, похнюпивши очі в землю.

— Юзьо прийшов до тебе перепросити, що вже більше того не зробить! — промовила Міхаліна.

— Най йде за економа! — сказав Михась,— я без нього обійдуся...

Але Юзьо припав до батька і став цілувати його по колінах тай розплакався, як мала дитина. Михась подобрів.

— Не роби більше дурниць, то все буде добре і не будеш потребувати перепрошувати...

XIII.

Тією подією був Михась дуже подразнений. В тім, що його син хотів стати економом, бачив він обиду для себе, для свойого маєтку і для шляхетського імення. Колиб так іншому шляхотському синові з таким маєтком сказав хто: будь панським економом — то би йому в очі плюнув. От мій Стефаньо — що би він йому сказав? — роздумував собі на самоті Михась.— Але то інша дитина, а то інша. Стефаньо вихований по шляхотськи і є шляхтичем, а Юзьо виростав в чужім гнізді і туди його тягне. Хочби за економа, хочби слухати панської труби і стояти годинами в порозі, ждучи на панські примхи, в товаристві тих дреліхових голодранців...— аби лише в дворі!.. Ну-ну... мені здавалося, що йому вже вивітріло то дворацтво з голови; а то ні. Натура тягне вовка до ліса... Не можу нарікати, щоб не робив, не слухав; кожну роботу знає; а таки між шляхтою він чужий... Тяжко я його нині скарав,. але воно не шкодить...

Міхаліна мала теж докори совісти, що позволяла Юзеві вдаватися з двораками, але вкінці подумала: От хлопцеві дурне по голові снується... що він тому винен?

Коли вечером зійшлися в хаті самі, каже Михась:

— Як він знюхався з тою голотою? Мені на гадку не приходило, що він між двораків лізе...

— От, молодий та хотів забавитись...

— Або він не може бавитися з шляхтою?

— Та він інакше привик, інакше вихований, то й не можна йому того так дуже за зле брати...

— Скажи: виховався в чужім гнізді... Я то добре тямлю, але мусить освоїтися з тим, що інакше не може бути, як є.

— ...Воно правда, не може бути, але могло бути інакше...

— Та як?

— Треба було його давати в школи... От Федьо не те, що ти, а дає свойого Яся вчити.

— Тобі здається, що я би не потрафив того? Може би пожалував чого, як би було за що? А не спитаєшся, чи хотів він учитися? Який великий виріс, покійна баронова держала для нього учителя, та чого навчився? — а Ь с... а більше ані ме-ме... Впрочім я би Стефаня давав до школи скорше ніж його. Чому? Бо Стефаньо виріс в шляхетській хаті, та навіть як би став великим чоловіком, знав би пошанувати шляхотське гніздо, в котрім виховався. А Юзеві все здавалобся, що він графського роду, і не хотівби навіть признаватися, що його батько ходив колись за плугом... ось що!

— Ти Михасю, дуже завзятий на то своє шля-хотство...

Михась подивився суворо жінці в очи.

— Як бачу, моя Міхалінко, то й тебе то шляхот-ство коле в очі... Ти також не з того гнізда птиця...

— Чи я тобі, Михасю, коли те казала?

— Я це не від нині бачу... Чи може бути, щоби ти, не знала, що Юзик з двораками нюхається?.. А видиш! а правда, що ти йому ніколи того не зганила! А чи ти йому хоч раз сказала: йди, хлопче, межи шляхту, бо то твої браття?.. А видиш! Ти, Міхаліно, шляхти не знаєш добре, так, як я. Не знаєш, що ті прості капоти криють під собою від них... Ет! богато бо про це говорити...

Юзьо кілька неділь не виходив з дому, не показувався між людий. Найпаче оминав двораків і їх найбільше соромився. Йому здавалося, що кожний знає, як його батько побив... Його держали вже за дворака і він сего не перечив: колиж тепер о тім подумав, то ставало йому соромно, як він міг себе так понизити... Але за тим, ніби панським товариством все таки йому було жаль, бо не було з ким жити, не було де забавитися. Вакації не довгі, а відтак роби що хоч!

Юзьо був для кожнього шляхтича ввічливий, але щоби з ними аж забавлятися, то годі. "Добре то татові говорити, а він сам як робить? Піде в свято в Закуття до стрия, поступить до Шевка та ще там до кого, а більше що, чи може зайде коли до коршми між шляхту?"

І справді Михась не ходив до коршми. До тої, що на гостинці, не випадало йти, бо там сходилися хлопи, а на Ячменівку було за далеко. Але зайшов там кілька разів, поставив шляхті пів бочки пива, посидів між ними, побалакав, щоби не думали, що шляхтою погорджує, і вертав до дому, звиняючись тим, що йому далеко. Михась справді далеко мешкав від Закуття, і то йому на добре вийшло. В Закуттю не могли його вибрати до ради громадської, а хлопи в рустикальній громаді теж не вибрали його. Не ходив між шляхту і не забавлявся з ними, бо йому було далеко. За те що неділі і свята Михась сідав за книжку й читав, що в руки попало. Най-любіше читав книжку з молитвами, що йому ще покійна баронова подарувала, відтак біблію, потім Стефаньові читанки, а вкінци хоч і яку стару газету, котрою йому завинули що небудь в Самборі в склепі. О тім, аби Михась купив яку небудь книжку, або заплатив яку газету, і бесіди не було. Тоді ще не був у нас той час, що нині... Календар купував Михась раз на два роки і вдовольнився тим, що по скінченім році значив дні олівцем о один день дальше. Свята движимі обчислював собі після молитвослова.