Як лиш Міхаліна вернулася з костела, стали лагодитися до шлюбу.
У великій двірській їдальні простелили лякеї великий килим і тут поставили два крісла: для баронової, котра заступила маму своїй Міхалінці і для Стефанихи. Музика шляхотська, аж із шістьох інструментів під управою Яцевого Яся, заграла якоїсь поважної. Мами посідали на кріслах. Тоді приступило панство молоді. Ціла велика саля наповнилася людьми, шляхтою, двораками. Та не всі могли поміститися. Хто прийшов пізніще, стояв у сінех або глотився під вікнами. Михась і Міхалінка стали на вколішки. Баронова поблагословила і поцілувала Михася у голову. Стефаниха розплакалася, як мала дитина. Настала урочиста хвиля. Всі були зворушені, а дехто і слезу утер. Відтак молодята падали в ноги всім приявним, просячи благословенства.
Коли молоді обійшли всіх, перший староста Філіпко Городинський дав знак шапкою, музика заграла веселого марша і весільний похід рушив до церкви. Не було далеко, то молоді йшли пішки, держачись за руки. Народу зібралося дуже багато, усе Закуття, так що в церкві були самі хлопці, а й то не всі, бо деякі були цікаві побачити шляхетське весілля і побігли до двора.
Весільні мали ждати перед церквою, доки скінчиться служба Божа. Музика осталась за воротами цвинтаря. По службі Божій вийшов сященник з дяками перед церкву, випитав молодят за добру, неприму-шену волю, дяки заспівали: "Се жених грядет о полу-ноще" і пішли перед тетрапод. Молодого вели під боки дружки, панну молоду дружби, дальше йли старости, старостини, прочий народ заповнив церкву.
Клякаючи до вінчання, Михась підгортав пильно свою капоту, щоби припадком Міхалінка її не приклякнула. Тогді усе життя верховодила би над ним, Філіпко заздалегідь шепнув Михасеві:
— Пане брацє, бережи полу капоти!
По вінчанню висипалися з церкви на цвинтар. Музика заграла веселої. Федьо як дружба, йдучи передом вимахував хусткою і приспівував:
А я свою Катерину Закопаю в глину — Рости, рости, Катерино, Аж на другу зиму!
Другий дружба, актуар Яричовський, був би нізащо в світі на таке не поважився. Він ступав поважно, ведучи дружку попід боки. Сам себе соромився, що вмішався між шляхту. Ей, як би не баронова,— думав собі — не звабили би ви мене сюди!
Коли зближались до двора, баронова вже стояла з Стефанихою на ґанку, за ними вигальований Войцєх держав на великім срібнім підносі бохонець хліба, сіль і дві чарки вина...
Молодята упали бароновій знову до ніг. Вона уся зворушена, поблагословила їх хлібом. Випили по чарці вина і поцілувалися. Шляхта заревіла "віват", а за двором гримнули побережники з рушниць.
У великій їдальні вже були заставлені столи з всякою стравою. Молодят посадили на почеснім місці. Коло Михася сіла баронова, коло Міхалінки Стефаниха, дальше сиділи старости і старостини, проча шляхта і двораки.
Шляхта, не могучи собі дати ради з вилками послуговувалася ложками і пальцями узброєними в куски шкіри з хліба.
Старий Яричовський одягнений в синій фрак піднісся з чаркою в руці і проговорив довгу орацію по польськи, добираючи як найкращих слів і зворотів, порівнуючи Михася до лицарського "круля" а Міхалінку до "крулєвни" і бажав їм, мовляв, з роси з води. Михась не дуже вірив в щирість тих слів, але — хай собі говорить!
Шляхта велася прилично і спокійно, шануючи присутність баронової. Баронова зміркувала, що шляхта супроти неї несміла, тож зараз по третій страві вийшла до своїх покоїв, кажучи:
— Забавляйтеся, панове браця, як у себе... Ви мої гості сьогодня.
Шляхта повставала з місць і доперва, як баронова відійшла, став гамір змагатися, поки не перейшов у великий крик, в міру того, як чарки з вином і медом кружляли. За час обіду побережники гримали під вікнами з рушниць, а шляхта кричала "віват".
Обід протягнувся довго з полудня. Відтак порейшли до других покоїв і розпочалась гульня. Офіціялісти гуляли з шляхтянками, шляхта з паннами двірськими. Усім було весело.
Після уложеної програми і звичаю, весілля мало трівати цілий тиждень. Три дні забавлялася шляхта в дворі у молодої, їла й пила, заки наступили "придани" — перевезення молодої до дому молодого.
Цікаво це виглядало; молодята їхали двірською бричкою, окружені підохоченою шляхтою. Передом рвався все Федьо, виспівуючи дуже захриплим голосом. Перед воротами заспівали свахи:
Отвори, мати, ліску — Ведемо ти невістку!
У Михася була вже Стефаниха і приняла молодят хлібом в порозі. З двора позносили сюди їду і напитки.
Тим весіллям баронова дуже змучилася. Ніде було голови приклонити від безнастанного гамору, крику і музик. Доперва по приданих відітхнула свобід-но і казала всюди випрятувати і вимітати.
Шляхта не пропустила ані одної днини, щоби не з'їсти і не випити, що було. А що баронова не жалувала нічого, то шляхта висмоктала кілька бочок' пива і меду.
Після шляхетського звичаю музиканти мали обо-вязок у всіх старостів і старостин, сватів і свах, грати. З ними волочилися ще деякі весільні гості.
Такого весілля справді Закуття ще не видало і шляхта довго згадувала, як Михась женився з Мі-халінкою, як шляхта сиділа за панє брацє з бароновою при столі і величала баронову попід небеса.
Михась зажив з молодою жінкою в своїй хаті.
Друга частина
МИХАСІВ ЮЗЬО І.
Усе те діялось на два роки перед вікопамятним для Галичини 1848 роком.
Не годиться, хоч би і в повісти поминути цего епохального року мовчки, коли він стояв у нас до недавна вихідною точкою усіх вічевих і політичних рефератів. Коли зійде бесіда на політику, то наш чоловік не годен сказати кілька речень, щоб не зачіпити 48-го року.
Рік той був, так сказати би, весною для цілої Европи, а особливо вже у нас, по твердій морозній зимі неволі, він розморозив усі злидні горячим сонцем свободи відразу так, що троха не потопилися в повені. Інша річ, що ми не вміли з тої весни гаразд скориста-ти, що не мали приладженого зерна на посів. Через те то і ми на жниво спізнилися — як говорив один епископ-патріот.— Та годі. Ми розбуджені такою важною і нагальною подією з просоння, дивились за політичними жайворонками, а про посів на рідній ниві забули, надіючись, що той, що нам дав політичну весну і засвітив над нашими головами сонце волі, дасть нам і насіння, і поле обробить, і звезе, і змеле, а ми сядемо до готового.