— Ні, професор на лекції. Буде аж завтра Як тобі там ведеться, Ельмо?— ласкаво запитала Клемова секретарка
— Добре,— відповів він і поклав трубку.
Додому він прийшов стомлений і не виявив великого зацікавлення до розповіді Доріт про те, що вони обговорювали у своєму гуртку. Вона ображено пішла назад до кухні. Може, чогось випити?.. Він не мав такої звички.
Задзвонив телефон. То був начальник поліції Гсльм.
— Поульсене, у вас лежала пані Колле? Дружина вчителя із Скоребю. її сьогодні виписали. Там було щось особливе?
В Ельмо пересохло в роті. Язик перестав слухатись його. [177]
— її поклали з запаленням сліпої кишки. Але діагноз не підтвердився.
Руки в нього так тремтіли, що довелося тримати трубку обома.
— Ну, то лікарня ні до чого,— мовив Гольм.— Бачиш, сталося нещастя. Чоловік зарубав її сокирою, тоді сам повісився. А був завжди дуже ласкавий і спокійний, добрий учитель, батьки його хвалили. І винятково гарно ставився до дружини. Ти ж знаєш, вона була каліка. Мабуть, щось найшло на нього з тієї чи іншої причини. Ми не з'ясували, що саме довело його до такого вчинку, але це й не має значення.
Тремтячими руками Ельмо налив собі чарку й випив, не відчуваючи смаку.
— Ельмо, ти що — стоїш тут і п'єш віскі? Вечеря готова.— Доріт сердито дивилася на нього з порога.
Поліція так і не дізналася про його розмову з Колле, інші лікарі також. Але медичні сестри взяли близько до серця ту трагедію. Йому здавалося, що вони поглядали на нього якось дивно.
Ларсен здебільшого лікував тих пацієнтів, яких сам клав до лікарні. Поульсен ними не займався, а зосереджував свою увагу на тих, яких в амбулаторію або відразу до лікарні направляли містечкові лікарі. Отже, кожен мав своє поле діяльності. І спершу в них усе справді йшло добре.
— Можна подумати, що Антон лікує ціле містечко,— промурмотів якось Поульсен, коли підписував листи до лікарів. Його завдання було проглядати їх перед тим, ях надсилати.
— Можна подумати не тільки це,— сердито мовила Ліс а.
Вона стояла до нього спиною і розкладала папери на полицях. Здавалося, ті папери заполонили її всю увагу. Але за хвилю вона знов озвалася:
— Вія же перебрав собі всіх Яльтесенових пацієнтів. А годилося б, щоб вони перейшли до тебе.
У неї навіть шия почервоніла Ельмо вже звик до Ліси і б уз їй вдячний за допомогу й відданість. А ще він знав, що коли вона починала щось розповідати, то треба було тільки мовчки чекати продовження.
— Але виходить так, що більшість пацієнтів і лікарів теж вважають Ларсена Яльтесеновим наступником. [178]
В її голосі бринів явний докір. Його дратувало, що секретарка почала співати ту саму пісню, якою йому набридала й Доріт.
— Я не маю коли ходити и оглядати шле містечко,— мовив він невдоволеним, втомленим голосом.
Вона й далі стояла спиною до нього.
— Яльтесен приймав своїх пацієнтів тут. Йому було байдуже, що він не відпрацьовує в лікарні визначеного за контрактом часу. І ніхто в це не втручався.
Ліса все ще вдавала, що їй конче треба було дати лад паперам на полицях.
— Він був особливий,— зітхнув Ельмо.— Збудував усе це. А ми не можемо так, як він, чхати на контракт.
Часом вона його дратувала, хоч і мала добрі наміри.
— А Ларсен он чхає, і нічого.. Ельмо зітхнув і лише сказав:
— Він має свою приймальню в місті.
— Має?
Ліса Томе єн крутнулась на п'ятах і пішла до своєї кімнати. Ідучи, вона скоса глянула на нього. Зневажливо? Чи співчутливо? Не завжди легко було збагнути, що вона думала.
Ліса не любила Ларсена, але він був одним із небагатьох, хто міг її розсмішити. Ельмо почув її хихотіння, підійшов до дверей і відчинив їх.
— Дивись, Ельмо! — Ларсен кинув на стіл якісь папери й сів на стілець для відвідувачів,— Ідеться про змінного лікаря на час відпусток. Тут два претенденти. Ми, звичайно, брали Бега, він має непересічні здібності і знає нашу лікарню.
Поульсен переглянув папери і вперше спробував висловити свою незгоду з його думкою.
— Антоне, та він же ще тільки студент! А другий уже здав екзамен. Що нам скажуть на це?
— Ми беремо лікаря менше як на три місяці, тому ти маєш право вибрати будь-кого на свій розсуд. Хлопець буде дуже розчарований, коли його не візьмуть. Вийде, що він не справлявся з роботою раніше. А він був такий старанний. Щиро казати, ти зробиш мені особисту послугу, коли візьмеш його.
Відмовити Ларсенові було важко. Ліса вже пішла, поки тривала ця розмова, і він підписав заяву сам, як завжди підписував, коли йшлося про якісь незначні справи.
Другого дня Ліса мала вихідний, який у неї випадав Дуже рідко. А коли через день вийшла на роботу, то з самого [179] ранку заглянула до Поульсеиа з тією заявою в руці і, червоніючи, мовила:
— Ельмо, невже ти прийняв Бега?
— Його рекомендував Антон.
Ліса стріпнула головою і вийшла складати копії в архів. Поульсен підвівся, відчинив двері, що з'єднували кабінет з приймальнею, і запитав:
— Я зробив щось не так?
Ліса стояла, відвернувши голову до вікна, й постукувала пальцями по столі.
— Він дуже ледачий і нічого не вміє. Ти матимеш неприємність, Ельмо. Ніхто, крім Л аре єн а, не підтримає його. Він небіж певної особи, і в цьому вся сутьі
Неприємності довго не довелось чекати. Через два тижні Ліса повідомила, що лікарняна рада хоче обговорити з Поульсеном питання про змінного лікаря на час відпусток.
— Тепер ти побачиш червону Еллу в дії,— пообіцяла Ліса. На її обличчі проступив недвозначний вираз: "що-це-я-кажу".
— Хіба в неї руді коси? — простодушно промурмотів він і додав: — Ага, розумію...
Б'єрн був і головою ради, і представником адміністрації. Він заходився гортати папери.
— Ми хочемо поговорити з вами, докторе Поульсене, про призначення змінного лікаря. Я бачу, тут є старший претендент.
Він замовк і опустив очі. Ельмо дивився на нього.
— Але ж, пане завідувачу, ви все знаєте. Ви ж його самі призначили.
Б'єрн покірно кивнув головою.
— Формально так. Але ми звичайно керуємось рекомендацією головного лікаря.
Поульсен оглянув усіх присутніх.
Антон Ларсен втупив очі в стелю. Решта дивилися на нього з незворушним виразом на обличчях. Нічогеньке товариство: санітар Рікард із приймачьного покою, Елла, Оса Люнд, пані Єнсен з реєстратури, помічниця сестри-господині Карла Мортенсен. Ніхто з них не хотів йому ніякого зла Безглузда комедія... Клем ніколи не опинився б у такому становищі.