Однак він був, як і раніше, веселий, але веселість його стала іншою — більш боязкою і покірною, бо він, як мала дитина, боявся жінки, що цілий день верещала:
— Ач, який він, гладкий ненажера, нероба, негідник, товстий п'яниця! Так тобі й треба, так тобі й треба!
Він уже не відповідав їй, тільки підморгував за спиною старої і перевертався на ліжку — єдиний рух, на який він ще був здатний. Він називав ці вправи — "взяти курс на північ" або "взяти курс на південь".
Найкращою розвагою було тепер для нього слухати розмови в кафе і вести діалоги крізь перегородку. Впізнавши голос когось із друзів, він гукав:
— Гей, зятеньку, це ти, Селестен?
І Селестен Малуазель відповідав:
— Це я, дядьку Туан. Ну що, ти вже там, мабуть, стрибаєш, жирний кролику?
Туан-Моя-Марка відказував:
— Ну, стрибати ще не стрибаю, але я не схуд, сундук у мене міцний.
Незабаром він став зазивати найближчих друзів у свою комірчину, і вони з охотою сиділи коло нього; але він вдавався в тугу, бачачи, як п'ють без нього. Він повторював:
— Ось що мені завдає прикрості, зятеньку, — не можу я, чорти б його взяли, скуштувати мого коньяку. На все інше мені наплювать, але без випивки — просто смерть.
Тут у вікні з'являлась совина голова тітки Туан. Вона кричала:
— Гляньте, гляньте лишень на цього товстопузого ледаря! І годувати його треба, мити треба, та ще й чистити, мов кабана.
А коли стара зникала, на підвіконня часом злітав червоноперий півень, заглядав у кімнату своїм круглим цікавим оком і голосно співав. Іноді одна чи дві курки залітали аж до ліжка, дзьобали крихти на долівці.
Друзі Туана-Моя-Марка незабаром зовсім покинули зал кафе й кожного разу приходили після обіду побалакати біля ліжка товстуна. Жартун Туан і тепер розважав їх, хоч і лежав нерухомо. Він і самого чорта розсмішив би, цей баляндрасник. Завсідників, які приходили щодня, було троє: Селестен Малуазель, високий і худий, трохи скривлений, наче стовбур яблуні, Проспер Орлавіль, маленький, сухорлявий, з носом, як у тхора, хитрий і єхидний, як лис, і Сезер Помель, що завжди мовчав, але, незважаючи на це, охоче сміявся.
З двору приносили дошку, клали її на край ліжка, сідали, грати в доміно і, далебі, здорово гуляли з другої до шостої години.
Але тітка Туан скоро стала просто нестерпною. Вона не могла примиритися з тим, що цей товстий ледар, її чоловік, все ще розважається, граючи в доміно в ліжку. І кожного разу, коли бачила, що партія почалася, вбігала в нестямі, перекидала дошку, хапала кісточки, відносила їх у кафе і заявляла, що досить з неї того, що вона годує цю гладку тушу, цього неробу, що вона не хоче дивитись, як він розважається наче навмисно дражнячи нещасних людей, які працюють цілий день.
Селестен Малуазель і Сезер Помель схиляли голови, але Проспер Орлавіль під'юджував стару, потішаючись з її гніву.
Побачивши якось, що вона роздратована більше ніж звичайно, він сказав їй:
— Знаєте, тітко, що я зробив би, бувши на вашому місці?
Втупивши в нього свої совині очі, вона чекала, щоб він пояснив.
Він продовжував:
— Ваш чоловік гарячий, як пічка, він же не встає з ліжка. Ну, то я примусив би його висиджувати курчат.
Вона остовпіла, думаючи, що з неї глузують, і втупила очі в худе й хитре обличчя селянина. Він провадив далі:
— Підкладіть йому п'ятірко яєць під одну руку, п'ятірко під другу в той самий день, як підсипатимете курку. Всі курчата вилупляться одночасно. А коли вилупляться, однесіть курчат вашого чоловіка до квочки, хай вона доглядає їх. Птиці в вас буде, тітко, хтозна-скільки.
Стара розгублено спитала:
— Хіба можна так?
Той відказав:
— Хіба можна? А чому ж би й ні! Коли виводять курчат у теплому ящику, то чому ж не покласти яйця в ліжко!
Вражена таким доказом, вона заспокоїлась і вийшла, роздумуючи.
Через тиждень вона зайшла в кімнатку Туана, тримаючи в фартусі яйця, і сказала:
— Я щойно посадила жовтеньку на десяток яєць. Ось і тобі десяток. Дивись, не роздуши їх.
Туан розгубився й спитав:
— Чого ти від мене хочеш?
Вона відповіла:
— Хочу, щоб ти курчат вивів, дармоїде.
Він спочатку засміявся, але вона наполягала, і він розсердився, затявся на своєму, рішуче відмовився дозволити, щоб йому поклали під пахви це куряче насіння, яке мало прорости від його тепла.
Але стара розлючено заявила:
— Не дам тобі їсти, доки ти їх не візьмеш. Ось побачиш, що буде.
Туан стривожився, але нічого не сказав. Почувши, що б'є дванадцята, він покликав:
— Гей, стара, суп готовий?
Стара крикнула з кухні:
— Нема тобі ніякого супу, ледащий черевань! Він спочатку подумав, що вона жартує, і став чекати, потім почав просити, благати, лаятись, в розпачі кілька разів зробив "курс на північ" і "курс на південь", стукав кулаками з стіну, але змушений був скоритись і дав покласти собі під лівий бік п'ятеро яєць. Тоді йому дали супу.
Коли прийшли його друзі, їм здалося, що йому зовсім погано, такий він вдав чудний і пригнічений вигляд.
Почали звичайну партію в доміно. Але Туана вона, здавалось, зовсім не розважала, і він простягав руку надзвичайно повільно й обережно.
— Що це в тебе — рука прив'язана? — спитав Орлавіль.
Туан відповів:
— Якийсь наче тягар у плечі.
Раптом хтось увійшов в кафе, і гравці замовкли.
Прийшов мер з своїм помічником. Вони замовили дві чарки коньяку і почали розмовляти про місцеві справи. Вони говорили півголосом, і Туан Жжонка вирішив притулити вухо до перегородки; забувши про яйця, він зробив швидкий поворот — "курс на північ" — і опинився на яєчні.
На його гучну лайку прибігла тітка Туан і, догадуючись про катастрофу, зірвала з нього ковдру. Побачивши жовту припарку, що прилипла до боку чоловіка, вона спочатку заніміла, задихнулась, неспроможна вимовити й слова від обурення.
Потім, тремтячи від люті, кинулась на паралітика і почала щосили лупити його по череву, наче вона прала білизну на ставку. Кулаки її гупали один по одному з глухим стуком, наче лапи іграшкового кролика, що б'є в барабан.
Троє друзів Туана заходились реготом, кашляючи, чхаючи, скрикуючи, а розгублений товстун обережно відбивав атаки своєї дружини, щоб не розчавити вцілілі п'ятеро яєць, які лежали в нього під другим боком.