У винятковому становищі був лише сам Рожественський. Йому не треба було просити у когось дозволу на задоволення своїх бажань. Бойові кораблі він відвідував менше, ніж білий "Орел", на якому серед сестер була його племінниця по дружині — Ольга Владиславівна. Але не нею цікавився адмірал. Ольга Владиславівна як родичка, лише прикривала його гріхи. У неї була подруга, дрчка генерала, старша над усіма сестрами,— Наталія Михайлівна. Ось до неї, до цієї голубоокої тридцятилітньої темпераментної блондинки і поривався адмірал. Зустрічаючись, він підставляв своїй племінниці чоло для поцілунку, а у Наталії Михайлівни скромно цілував руку. Часом він залишався обідати в кают-компанії білого "Орла". Тоді всі пили шампанське за його здоров'я, за його майбутню перемогу над японцями, а він упадав коло Наталії Михайлівни та інших сестер. У ці моменти Рожественський здавався таким добродушним, що не можна було уявити, щоб він коли-небудь міг розлютитися, як роздратований бик.
Іноді ці дві нерозлучні подруги бували на флагманському кораблі. Адмірал приймав їх у своїй каюті. На столі з'являлися фрукти і лікер, доставлені спритними руками вістового Петра Пучкова. У племінниці були свої інтереси. Посидівши трохи з дядьком, вона йшла до штабних чинів. А Наталія Михайлівна і її високий покровитель залишались в каюті удвох. Вістовий Пучков добре знав, що в таких випадках треба йому робити: він стояв за дверима і нікого не пускав до пана з рапортом 10.
Після візитів сестер-жалібниць настрій в адмірала кращав. Він навіть забалакував з вістовим:
— Петро, коли покінчимо з японцями, я тебе нагороджу.
— Уклінно дякую вам, ваше превосходительство,— відповідав Пучков, але думав лише про те, щоб скоріше позбутися остогидлої служби і такого благодійника, який скалічив йому душу.
Але про взаємини між адміралом та вістовим я розповім в іншому місці, а поки що повернусь до свого броненосця — до чорного "Орла".
Мені випадково потрапила до рук стара газета "Новое время" за грудень місяць. В цьому номері (10333) було надруковано довгий лист віце-адмірала Бірільова. Я вийшов на бак і тут, біля ґнота, сівши на палубу, почав читати адміральський лист вголос матросам, що сиділи навколо мене. Бірільов, дорікаючи деяким газетним авторам за їхнє викриття 2-ї ескадри, іронізував:
"Під впливом ваших статей люди носи повісили, а щоб повісити ніс, треба опустити голову, а з опущеною головою, крім кінчиків своїх чобіт, нічого не побачиш..."
Далі він почав заспокоювати громадську думку:
"Для чого потрібна 3-я ескадра? Для того потрібна 3-я ескадра, щоб допомогти 2-й ескадрі або зайняти її місце.
Що таке 2-а ескадра? Друга ескадра є величезна добре сформована і укомплектована сила, яка дорівнює силою японському флоту і — має всі шанси на повний успіх у відкритому бою. Розумний, твердий, бравий і наполегливий начальник цієї ескадри не прикриється ніякими інструкціями, а знайде і знищить ворога. Він не буде підшукувати коефіцієнти сил. а візьме наш російський коефіцієнт, що сила — не в силі, сила — в рішучості, сила — в любові до батьківщини..." Матроси, слухаючи моє читання, вставляли свої зауваження:
— Адміралом називається, а верзе всякі дурниці.
— Бреше так, що себе не тямить.
Потім зразу всі замовкли. Я оглянувся і побачив лейтенанта Вредного. Він стояв біля правого борту, проти дванадцятидюймової башти, і дивився в морську далечінь, ніби чимось зацікавився. Я продовжував голосно читати:
"Не думайте, що японці такі сильні,— це — самообман, гіпноз слабких душ, і, в усякому разі, про силу ворога треба думати до війни, а під час війни — битися. Звичайно, японський флот потерпів багато, і як кращий доказ того є замовлення Японією ста восьми дублікатів броньованих плит в Англії. На одному "Мікаса" пробито і потріскалось чотири чотирнадцятидюймові плити. Що ж ви думаєте, навіщо японці замовляють дублікати цих, плит, чи не для того, щоб мати запас непотрібного матеріалу? А скільки втрачено особового складу на ескадрі адмірала Того, скільки зіпсованих і нашвидку полагоджених механізмів! На 2-й ескадрі все ціле, цілий і дух, з якого маленьке удільне князівство стало неосяжною Росією..."
Лейтенант Вредний підійшов ближче до нас і, усміхаючись, заговорив:
— Який це дурень написав таку нісенітницю?
Очевидно, йому хотілось поліберальничати. Останнім часом, як і боцман Саєм, він почав загравати з матросами — адже незабаром має бути битва. Але він не розумів, що його справжнє ставлення до нас давно було всім відоме.
Я встав і, зміркувавши, що він не знає, хто автор цього листа, удав на обличчі переляк.
— Невже, ваше благородіє, вам здається, що так міг написати тільки дурень?
Під рудими вусами лейтенанта ще більше заграла посмішка, ніби він був нам близький товариш.
— А що ж ти думаєш — в газетах мало співробітничає дурнів? Правда, ми сильні, але не можна ж так ставитись і до флоту ворога. Що за міркування такі? "На "Мікасі" потріскались чотири броньові плити". "В Англії японцями замовлено сто вісім дублікатів броньових плит". 1 звідси робиться висновок, що японський флот дуже потерпів. Нам, значить, дуже легко розбити його. Подумаєш — сто вісім плит! Адже такої мізерної кількості не вистачить для броні одного тільки корабля. А потім, можливо, ці плити потрібні японцям для судна, що будується? Ми нічого не знаємо.
Я сказав:
— В статті, ваше благородіє, говориться, що Третя ескадра може не тільки допомогти Другій ескадрі, але й зайняти її місце.
Лейтенант навіть ляснув себе по стегнах.
— Два старі кораблі і три броненосці берегової оборони можуть зайняти місце Другої ескадри! Та всі ці п'ять суден навряд чи варті одного нашого "Орла". Видно, що цей газетний писака не тямить в військово-морській справі ні вуха, ні рила...
Лейтенант Вредний ненароком висловив правду про людину, яка посідала такий високий пост. І кому висловив? Тим, кого він зневажав і з ким раніше розмовляв, як з печерними жителями. В грудях у мене все тремтіло від клекочучого сміху. Треба було взяти в руки самого себе, щоб не зареготатись голосно і весело. Стримано усміхались матроси. Неймовірним зусиллям волі я намагався бути серйозним і, дивлячись в очі начальникові, сказав: