Лейтенант Бурнашов у своєму свідченні (т. II, л.,336, підсудний 19, бажаючи підірвати довіру до моїх слів, написав:
"Молодший баталер Новиков за кілька днів до виходу "Орла" був призначений з "Минина" з найгіршою атестацією і з повідомленням, що він, Новиков, перебуває під жандармським наглядом. Новикова добре знає капітан 2-го рангу Шведе і всі офіцери броненосця. Він агітував проти офіцерів І остаточно викрив себе, коли в нього був конфіскований лист до. редакції "Русь", у відділ фонду народної освіти. Баталер Новиков з перших же днів був мною усунений від обов'язків, бо з вахти було помічено, що при видачі вина він давав більше визначеного".
В свідченні Бурнашова сказано все правильно, крім останньої фрази. Я був усунутий від обов'язків, але не з перших днів мого перебування на "Орле", а під час стоянки біля Мадагаскару, і не на весь час, а лише на один тиждень,— усунутий за те, що при трусі в мене знайшли щоденники й записки, які змальовують наш похід в непривабливому вигляді. Про це докладніше я розказав у першій книзі "Цусіми". '
82 Всі листи нашого командира, які він посилав з дороги своїй рідній сестрі Софії Вікторівні Востросабліній, були повні безнадійності? Він не вірив в успіх походу 2-ї ескадри. Але в одному з них, датованому 5 січня 1905 року, він написав у жартівливому тоні: "Наш колишній морський агент Іван Іванович Номото, якого ти бачила у мене на "Славянке", тепер командує крейсером і б'ється проти нас. От було б непогано цю шельму забрати в полон". Юнг помилився: капітан 1-го рангу Номото командував не крейсером, а броненосцем "Асахі". І треба ж було так статися, що Микола Вікторович попав разом із своїм судном саме до Номото.
88 Коли б рештки російської ескадри після денного бою 14 травня не прагнули прорватися на північ, то значно зменшилося б торжество противника. Про це цікаві рядки є в книзі "Великое сражение Японского моря", переклад В. Л. Семенова, вид-во Вольфа, 1911 р., с. 29—ЗО:
"План дії на 28 (15) був приблизно той самий, що й для попереднього дня..."
"Щастя сприяло нашим розвідникам, і незабаром почали надходити звістки, що там одно судно, там два, а там кілька йдуть вкупі, так що воєнні дії, які обіцяли бути такою важкою роботою, насправді виявились дуже легким ділом..."
"Наша ескадра чекала руху ворога, що немовби сам Ішов у поставлені нами для нього тенета..."
34 От що посвідчив старший офіцер Блохін слідчій комісії: "Гідна уваги та обставина, що в міноносець, який був нерухомий, в яких-небудь тридцяти сажнях від нерухомого ж крейсера, влучили тільки за шостим пострілом із сучасної шестидюймової гармати Кане, з оптичним прицілом Переііьолкіча". ("Русско-япбнская война", книга 3-я, вип. IV, .с 425).
35 В свідченні капітана 2-го рангу Семенова, яке він давав слідчій комісії, є такі рядки: "Я поповз назад і, діставшись до дивана, ліг на нього в цілковитій знемозі".
36 В цитованій раніше книзі — "Русско-японская * война" — на с. 431, старший офіцер Блохін з приводу бунту скромно зізнався: "Я повинен був спуститися з містка і, не гребуючи ніякими засобами, змусив людей вернутися в погріб".
37 Командир Лебедев помер у лікарні в Сасебо.
38 Розгром 2-ї ескадри до основи похитнув довір'я російського народу до царя, але сам цар, проте, і після цього не змінив свого ставлення до адмі-рала-невдахи, не" позбавив Рожественського своєї постійної прихильності. Про це свідчить така телеграма, яку цар послав через чотири дні після бою: "Токіо. Генерал-ад'ютанту Рожественському. Щиро дякую вам і всім чинам ескадри, які чесно виконали свій обов'язок в бою, за самовіддану їх службу Росії і мені. Волею Всевишнього не судилося увінчати ваш подвиг успіхом, але беззавітною мужністю вашою вітчизна завжди пишатиметься. Бажаю вам якнайшвидше одужати, і хай утішить вас усіх господь. Микола. 28 травня 1905 р.". Так за Цусіму Рожественському дякував монарх, а вся країна проклинала. Але згодом, коли в 1906 році адмірал повернувся з полону в Росію, під тиском громадської думки його було віддано до суду. На суді він поводився як рицар, палко захищав своїх помічників, усю провину — брав на себе і признавався:
"Перше ніж перелічити тут всі зібрані проти мене докази, я вважаю за обов'язок установити, що, опритомнівши, я був перенесений на "Буйный", непритомний я не втрачав пам'яті до сьогодні. Свідки, які говорили, що я маячив, помилялися..." —
І ще він сказав у заключному слові:
"Цілим рядом свідчень незаперечно встановлено, що "Бедовый" здано тому, що так наказав адмірал,-який у той час, безсумнівно, був при повній пам'яті..."
Його було виправдано. Його не могли засудити: він надто багато знав про закулісну сторону нашого флоту, знав, бувши начальником головного морського штабу, про різні темні діла суднобудування, в яких були замішані і височайші особи. А революція ж тоді не була— ще придушена остаточно. Крім того, існувала Дума. От чому обвинувальна промова прокурора, генерала В а гака, щодо Рожественського перетворилася в захист.
Клап'є де Колонга, Філіпповського, Леонтьева , і Баранова засудили до звільнення із служби. Решту офіцерів виправдано.
До— речі, треба ще згадати про —історичну помилку. Капітан 2-го рангу Семенов, вернувшись з полону, опублікував у прогресивній газеті "Русь" свої записки "Расплата". Незабаром вони вийшли під такою ж назвою окремою книгою. В цих записках він нарікає на штабних чинів, кажучи, що вони все приховували від нього і що він був на кораблі пасажиром.
Але тут Семенов, як звичайно, схитрував, щоб надати своїй книзі характеру об'єктивності. Звичайно, він знав про все більше, ніж треба, бо адмірал вважав його своїм другом. Далі він вигороджує і Рожественського. і штаб, і самого себе. Через те, що "Расплата" спочатку друкувалася в "Русі", і всі інші передові газети того часу поставились до Рожественського більш-менш поблажливо, вважаючи його мало не своєю людиною, тоді як консервативна преса, навпаки, люто нападала на нього. А насправді це був на рідкість реакційний адмірал. Коли ескадра стояла біля Мадагаскару, ось що він писав своїй дружині в листі від 20 лютого 1905 року, опублікованому згодом в журналі "Море" (1911 р., № 6, с. 52):