Рожественський, як начальник штабу, повинен був би сприяти цій справі, спрямованій на морську оборону країни. Але замість цього, він всіляко перешкоджав виходу книги в світ.
За такий вчинок офіцери осуджували Рожественського. Він не піднявся до загальнодержавних інтересів, а проявив себе лукавим царедворцем,, що дріб'язково заздрить чужій славі. Свої егоїстичні цілі він ставив вище патріотизму.
Другий епізод з життя Рожественського примусив мене замислитися. Чи не приховувалась під його зовнішньою хоробрістю душа боягуза? З почутих подробиць переді мною постала така картина.
Діло було також на початку війни. Рожественський, очолюючи головний морський.штаб, наводив жах на людей, що приходили до нього з рапортом або проханням. В його прийомній, з хвилюванням чекаючи своєї черги, товпились офіцери, мовчазні й пригнічені, ніби їх чекало страшне нещастя. Серед них, виділяючись своїм незалежним виглядом, з'явився офіцер середнього зросту, міцно збудований, з хорошою військовою виправкою. Новенький мундир прекрасно сидів на його ставній чепурній постаті. З першого погляду він вражав рішучістю енергійних манер. Це був лейтенант Е. М. його знали всі у флоті. Він відзначався самостійністю поведінки і надзвичайною запальністю, а іноді й нестримністю свого характеру. Моряки вважали, що він походить з іспанців. Зовні він справді нагадував типового жителя півдня: смагляве обличчя, яскравий блиск темно-вишневих очей, розкішне чорне волосся. Дійшла нарешті черга прийому й до нього. Лейтенант Е. М. підвівся з свого місця і невимушеним жестом поправив на лівому боці висячу шаблю. Без тіні боязкості він неквапливою ходою увійшов до кабінету начальника, тримаючи в лівій руці трикутний капелюх. На його обличчі не було й тіні якоїсь улесливості. Вклонившись, він назвав себе і мовчки подав адміралові рапорт. Це було прохання призначити його на Далекий Схід — на діючу 1-у Тихоокеанську ескадру.
Рожественський, читаючи папір, хмурнішав і, закінчивши читання, грубо заявив:
— Штаб краще знає, коли й куди вас послати.
Лейтенант зробив рвучкий рух, але, густо почервонівши, застиг на місці. Вони трохи помовчали, дизлячись один на одного. Рожествен-ському не подобалось, що в постаті його прохача не було боязкості підлеглого. '
— Ваше превосходительство,-я прошу вас не відмовити...-^ схвильованим голосом порушив тишу лейтенант Е. М., але Рожественський вже Скипів і, підвищивши голос, обірвав мову прохача.
— Розмова закінчена. Можете йти. , :,і
Збентежений і збуджений грубістю начальника, лейтенант Е. М. блиснув чорними очима і почав наполягати на своєму:
— Я не на бал і не у відпустку прошуся у вас, ваше превосходительство, а в діючий флот. Ви мені пробачте, але я сподівався... Гадав зустріти заохочення патріотичного пориву. Війна почалася... Ще раз прошу...
Рожественський, ніколи не зустрічаючи відсічі своїй нестримній вдачі, в люті схопився і вдарив кулаком по столу. Здавалося, стіни кабінету затремтіли і брязнула люстра від дикого реву.
— Мовчати! Лейтенант М., не вам учити адмірала патріотизмуі Геть!
З останніми словами Рожественський театральним жестом простягнув руку, показуючи на двері, але, всупереч звичаєві, це не мало ніякого ефекту. Лейтенант не послухався і продовжував стояти на місці. А в наступну секунду трапилось те, чого аж ніяк не чекав Рожественський. Лейтенант М., мінячись на обличчі, різко випалив:
— Даруйте, ваше превосходительство. Але я не дозволю в такому тоні розмовляти зі мною — російським офіцером. За образу честі...
Не договоривши фрази, лейтенант зробив крок уперед і схопився за ефес шаблі, ладний вихопити її з піхов. Уся його ставна постать зграбно вигнулась у швидкому пориві нападу. Але він не перейшов до дальшої дії. Стиснувши зуби і роздуваючи ніздрі, він застиг в напруженій позі чекання. Чогось ще не вистачало, щоб палка натура цього сина півдня вибухнула, мов динаміт. Адмірал, наче опам'ятавшись від запальності, зрозумів, з ким він має справу: ще одне слово — і шабля у ту ж мить могла впасти йому на голову. Він відсахнувся від страшного погляду чорних очей, що загрозливо втупились в нього, і мовчки сів у крісло. На зблідлому обличчі його відбилося безпорадне замішання і збентеження. Тремтячою лівою рукою він узяв рапорт, а правою почав писати на ньому резолюцію. Лейтенант пильним поглядом стежив за пером, що стрибало, рвало папір, виводячи слово "задовольнити". Зробивши звичайний розчерк під своїм прізвищем, переможений начальник, не дивлячись на прохача, ослаблим голосом прохрипів:
— Візьміть.
На цьому закінчилася сутичка начальника і підлеглого.
Лейтенант за свою поведінку не мав ніякого стягнення. Незабаром він виїхав добровольцем на Далекий Схід. Там, плаваючи на одному з кораблів далекосхідного загону крейсерів, не раз відзначався в боях з японцями.
АДМІРАЛІВ ВІСТОВИЙ
Петра Гавриловича Пучкова я вперше зустрів на крейсері "Минин". Він служив вістовим у адмірала Рожественського. На цьому крейсері ми плавали разом три літніх кампанії. Пучков був тихий і сором'язливий хлопець. Він тримався завжди насторожено, був недовірливий до людей. І лише після того, як ми близько зійшлись, він став зі мною відвертішим" Не раз Пучков розповідав мені про свого грізного пана і скаржився на свою долю. Зрідка я бачився з ним і під час походу на Далекий Схід.
З новобранства Пучков мріяв бути машиністом або мінером, сподіваючись, що після служби та чи інша спеціальність йому придасться. Але бажання його не здійснились. Літне плавання в 1898 році на броненосці берегової оборони "Первенец", що стояв тоді в Ревелі, наближалось до кінця. Фельдфебель Ягнов, придивившись до Пучкова, сказав:
— Одягайся в перший строк. Підемо до командира Рожественського.
— Навіщо?
— Там узнаєш.
Здригнулося серце від страху, але не послухатися не можна було. Через півгодини пристали на шлюпці до пристані, а потім пішли берегом на дачу командира, капітана 1-го рангу Рожественського. По дорозі Пучков думав лише про одне: чого від нього хочуть? Командир покликав фельдфебеля і матроса до себе в кабінет на другий поверх і, привітавшись з ними, деякий час мовчки розглядав Пучкова. Пучков стояв, виструнчившись, боячись дихати, сухорлявий, з тонкими рисами довгастого обличчя і тією молодою наївністю селянського парубка, якої він не встиг ще позбутися. Почалось докладне розпитування. З відповідей вияснилось, що він народився на Оці, в селі Клітино, Рязанської губернії, займався до служби землеробством, не хворів ні на які хвороби, нежонатий, під судом не був, не курить і горілки не п'є. З цього боку Рожественський був задоволений. Він наказав матросові повернутися до нього спиною, а потім для чогось примусив його два рази пройти по кабінету. "Так роблять, коли купують на базарі коня",— подумав Пучков, покриваючись дрібними краплями поту.