— От вона, пика, самим богом позначенаї Говори, скільки з.японців грошей взяв? Ну! Ага! Мовчиш!
Він схопив його за груди і так почав трясти, наче хотів витрясти з нього душу. Голова у нещасного матроса метлялась, як на пружині. Відкинутий геть, він полетів від адмірала, ударився об перебірку камбуза і впав, а потім, сівши на палубі, раптом почав голосно гикати.
Унтер-офіцерів адмірал вилаяв останніми словами, кондукторів і офіцерів назвав "ганебними начальниками ганебної команди", командирові виніс догану за його слабкість.
— А ви, підлі душі, так і знайте, я не прощу вам цього! — наприкінці звернувся він уже до всіх матросів.— Хіба що в бою власною кров'ю зможете спокутувати свій злочин! В противному разі з вас полетить немита шерсть жмутами!.. .
Адмірал поїхав на "Суворов".
Вісім заарештованих матросів, як тяжких злочинців^ під посиленим конвоєм відправили на транспорт "Ярославль", плавучу тюрму.
Ми розійшлися мовчки з таким почуттям, ніби в кожного з нас видавили серце. Нам ні про що було говорити. Все було ясно. Ми розплатились ціною загибелі восьми своїх товаришів и.
ЗУСТРІЧАЄМО ТРЕТЮ ЕСКАДРУ
Звечора 25 квітня ескадра зв'язалася бездротовим телеграфом з кораблями контр-адмірала Небогатова. Наближались товариші, які покинули Лібаву через чотири місяці після нас. Звістка про це приємно всіх схвилювала.
Другого дня о 8 годині ранку ескадра загонами вийшла з бухти Ван-Фонг. Судна стали в той похідний стрій, яким був зроблений перехід через Індійський океан. Броненосні загони витяглись двома паралельними колонами на чолі з флагманськими кораблями — "Суворов" і "Ослябя". Розвідники "Алмаз", "Светлана" і "Урал" висунулися наперед. Наші літуни "Изумруд" і "Жемчуг" розташувались по флангах на траверзі флагманських кораблів, а транспорти і міноносці — позаду броненосних загонів. В ар'єргарді були поставлені крейсери "Олег", "Аврора" і "Донской". Чотири допоміжні крейсери розійшлись по сторонах горизонту. Ескадра йшла курсом спочатку на зюйд-ост, потім повернула на вест.
На нашому броненосці збудження охопило весь особовий склад. Разом з іншими матросами і я кинувся на задній верхній місток. Всі очі впилисяв ясну далечінь океану. Між "Суворовым" і "Николаем І" відбувались безперервні переговори по радіо. О другій годині дня почали вирисовуватись щогли суден, які йшли до нас. Трохи згодом показались труби, пофарбовані чорною фарбою, і містки. На чолі під прапором контр-адмірала Небогатова йшов "Император Николай І", за ним тяг-лися броненосці берегової оборони: "Генерал-адмирал Апраксин", "Адмирал Сенявин" і "Адмирал Ушаков", старий броненосний крейсер "Владимир Мономах"; транспорти: "Ливония", "Курония", "Герман Лерке", "Граф Строганов", похідна майстерня "Ксения", буксирний пароплав "Свирь". Мало підійти ще друге госпітальне судно "Кострома". Ескадри зустрілись, салютуючи одна одній гарматними пострілами. Дивно було бачити ці коренасті і куці тихоходи з високими трубами, з довгими гарматами так далеко від їхніх рідних берегів. Але вони прийшли, покривши за три місяці величезну відстань. 2-а ескадра застопорила машини. На "Суворове" підняли сигнали: "Ласкаво просимо", "Вітаю з блискуче виконаним походом", "Вітаю ескадру з приєднанням загону". Сигнали були повторені всіма суднами. "Николай І", ведучи за собою кільватерну колону, обігнувши наші крайні кораблі, пройшов вздовж всієї ескадри і став у третю лінію, паралельно до двох перших. Це був урочистий момент. З безхмарного неба щедро розливалось проміння тропічного сонця. Розпечене повітря тремтіло. Морська поверхня виблискувала, наче шовкова скатертина, усіяна коштовним камінням. На кожному судні команда вистроїлась на верхній палубі у фронт, радісно вигукуючи "ура". Флагманські кораблі гриміли оркестрами. А "Донской", вітаючи свого старого друга по плаванню "Мономаха", послав команду по реях, як це було заведено в часи парусного флоту, до покоління якого належали ці обидва броненосні фрегати.
Незабаром з "Николая" було спущено катер, на якому Небогатое поїхав до командуючого з рапортом. На трапі "Суворова" зустрілись обидва адмірали і перед усією ескадрою поцілувались. Рожественський провів молодшого флагмана до свого кабінету, де провів з ним майже годину. Після цього Небогатое повернувся на свій корабель |2.
Свято скінчилось.
Чотири прибулі броненосці ввійшли до складу ескадри як третій броненосний загін, а крейсер "Владимир Мономах" приєднався до крейсерського загону.
Ми добре знали, що являють собою новоприбулі судна. їхня реальна сила була мізерна. І однак всупереч логіці цифри, весь екіпаж броненосця "Орел" ще довго радів, ніби сталася подія, яка повернула нам надію. Так у тяжко хворого на порозі смерті буває порив до життя, коли раптом майбутнє починає вабити обіцянками.
Одне було добре — наше нестерпно нудне блукання біля берегів Ан-нама кінчалось. Залишалось тільки зробити перевантаження з прибулих транспортів, і через кілька днів ми рушимо далі на північний схід. Тепер над минулим поставлено хрест. Нас більше ніщо не може затримати. Росія віддала нам все, що могла. Слово лишилось за 2-ю ескадрою. Всі погляди були звернені на Рожественського, щоб на його обличчі під грізними бровами, в його зосередженому погляді прочитати плани найближчих дій.
Другого дня на світанку загін Небогатова з кількома транспортами ввійшов у бухту Куа-Бе, де почали вантажити вугілля і лагодити механізми. Інші загони ескадри залишилися в морі, недалеко від входу в бухту. Від командуючого дістали наказ № 229, в якому говорилося, що "з приєднанням загону сили ескадри не тільки зрівнялися з ворожими, але й набули деякої переваги в лінійних бойових суднах". І ще: "У японців більше швидкохідних суден, але ми не збираємося тікати від них".
Я не знаю, чи вірив сам Рожественський у свої слова, але на матросів вони не справили належного враження. Надто очевидним було все безглуздя такого запевнення. Тому-то матроси тільки глузували з цього наказу:
— От куди сягнув! Яка це перевага в лінійних суднах? Адже прибули самі старички та броненосці берегової оборони.
— От якби Чорноморську ескадру прислали до нас — інша була б справа.