— Що за нісенітниця! Звідки взялося зайве судно?
— Так якось приблудилось,— сказав інженер Васильєв. "Суворов" прожектором освітив невідоме судно, зразу ж на нього
спрямували промені й інші броненосці. І тільки тепер побачили, що це був пароплав без прапора, невідомої національності. Він почав було тікати,..але за ним кинулись наші гончаки — міноносці. Вони пізнали в ньому звичайний німецький вантажний пароплав, але оскільки він був порожній, з миром відпустили його. Лейтенант Гірс обурювався:
— Ми чекаємо мінної атаки, а у нас серед броненосців спокійно вештається чуже судно. Більш безтурботної ескадри, мені здається, не знайти в усьому світі. Ну й хаос панує в нас!
З ним згодились інші офіцери. Інженер Васильєв додав жару:
— Будь це хоч найгірший японський крейсерок з мінними апаратами, він міг би потопити який завгодно наш броненосець.
— Звичайно, він вибрав би флагманський корабель.
Стоянка наша в бухті Камранг, всупереч сподіванням багатьох, затяглася. Гадали, що тут ми тільки перевантажимо вугілля з чотирьох німецьких транспортів, які прибули з Діего-Суарец, і підемо далі. Але морське міністерство, з яким Рожественський тримав зв'язок по телеграфу через Сайгон, мало якісь свої міркування. Очевидно, командуючий дістав розпорядження чекати ескадру контр-адмірала Небогатова.
Як і в Носсі-Бе, крім суднових робіт, вантажили вугілля. Щодня з кораблів стріляли по щитах з гармат через допоміжні стволи. Разів два виходили в море для визначення девіації і маневрування.
На суднових радіостанціях одержувались незрозумілі знаки. Адмірал Рожественський вирішив, що десь поблизу ховаються японці. Гадаючи, що ескадру можуть атакувати ворожі підводні човни, він наказав посилити нагляд за водою в усі боки від судна; для цієї мети спеціально були призначені кращі сигнальники.
Був великий піст. На броненосці "Орел" матроси сповідались і причащались. Багато хто зараз же розказував на баку, про що їх питав на сповіді отець Паїсій. Виявилося, що в числі інших питань були й такі: "Як ставишся до начальства?" "Чи не читаєш заборонених книжок?" "Чи не знаєш ти на судні політиків, які йдуть проти царя?"
Матроси обурювались на священика, кажучи:
— Ач, що йому, рудому ідолу, захотілось узнати!
— Для того й існує сповідь, щоб вивідати від нашого брата що-небудь. Богові, чи що, все це потрібне? Самі ж попи кажуть, що він всевідаючий і всезнаючий. Навіщо ж йому здалася наша сповідь?
Кочегар Бакланов хвалився:
— Мене піп ніколи не обдурить, але ж і я йому всієї правди не скажу.
Транспорти "Киев", "Китай", "Юпитер" і "Князь Горчаков" зовсім розвантажились. Допоміжні крейсери проводжали їх до Сайгона і знову вернулись у бухту. Ескадра звільнилась від зайвого тягаря. Прибув білий "Орел", привіз свіжу провізію, яку зразу ж розібрали по суднах. Потім став на якір у бухті зафрахтований в Сайгоні пароплав "Ери-дан". Величезний корпус його був весь у латках, з облупленою фарбою, наче вкрився болячками й коростою. На ньому були доставлені на ескадри бики, свині, кури, качки і різні продукти. Коли до нього пристали з усіх боків баркаси і почали розвантажувати його,— це була незвичайна картина. Кожен корабель хотів урвати собі провізії якнайбільше. Тягли на баркас все, що попадало під руки, незважаючи на облік товарів. Це було схоже на морське піратство. Офіцери спочатку заохочували свою команду, але потім їм довелось розкаюватись у цьому. Працюючи в трюмах, матроси добралися до спиртних напоїв і почали розбивати ящики з шампанським. Тут же одбивали шийки від пляшок і випивали.
— Оце так винце! І кисло, і солодко!
— Ех, хоч перед смертю покуштувати панського напою!
— Невже таке вино може вдарити в голову? Я вип'ю його ціле відро. Але не минуло й чверті години, як почулися п'яні голоси. З кожною
хвилиною число п'яних збільшувалось. Деякі повзали рачки або валялись нерухомо, деякі почали бешкетувати. Особливо відзначились наші орловці. Один, немов збожеволівши, кинувся з кулаками на лікаря. Цього матроса схопили два офіцери й до крові побили йому обличчя. Начальство тепер турбувалось лише про одне — швидше розвезти п'яних по своїх суднах.
Орловці примудрилися вкрасти вісім ящиків з шампанським, навантаживши їх разом з провізією на баркас. Але коли ці ящики були доставлені на броненосець, то тільки один з них вдалося поцупити й сховати за подвійним бортом, а решта сім разом з іншим вантажем попали в кают-компанію. Матроси з'явились туди і звернулись до одного мічмана з вимогою:
— Дозвольте, ваше благородіє, взяти наше добро.
— Яке? — здивовано спитав мічман.
— Шампанське. Не ваше воно, а ми його поцупили з пароплава. Мічман закричав на них:
— Геть звідси, негідники, поки я вам морду не побив!
— Он як! Вам, значить, можна пити, а нам ні! Хіба ми не разом на війну йдемо? А кулаками ви нам не погрожуйте. Наші кулаки дужчі за ваші.
Матроси пішли. В кают-компанії поставили вартового, але кілька чоловік з команди, з'явившись удруге, мало не побили його. Довелося ящики з шампанським швидше сховати у винний погріб.
Того матроса, який побився з лікарем, арештували і його, напевне, стратять.
Що було робити? В кубриках і трюмах, в кочегарках і машинах, в баштах і казематах, в мінних і інших відділах закипіла глибока ненависть проти кают-компанії і верхніх містків. Але вона, ця ненависть, виливалася в безглузді і дикі вихватки. І нам, свідомішим матросам, лишалось тільки журитися. Нас надто мало було на судні, щоб впливати на масу і стримувати гнів її для майбутнього, коли буде потреба висадити в повітря трьохсотлітню греблю самодержавства.
Того ж вечора офіцери зібралися в кают-компанії на секретну нараду. Жоден вістовий не міг пробратись туди — всі двері були замкнені. Але трюмний старшина Федоров, попереджений про цю нараду інженером Васильєвим, заздалегідь відкрив у кают-компанії під столом горловину. Жодному офіцерові не спало на думку заглянути під стіл, під білу скатерть, яка звисала з нього. А тим часом там, поверхом нижче, в кормовому мінному відділі сиділи кілька чоловік і слухали таємну розмову. Мова йшла про зміцнення дисципліни в команді. Думки офіцерів розійшлися. Одні стояли за те, щоб негайно взяти матросів в шори і для прикладу кількох чоловік розстріляти. Інші заперечували, доводячи, що час для цього пропущено і що падіння дисципліни викликане загальними умовами, які створились і в Росії, і в ескадрі. Старший офіцер Сидоров став на бік матросів і полаявся з лейтенантом Вредним, заявивши: