Багато клопоту завдавали нам мішки. Правда, тільки на один броненосець "Орел" їх було відпущено три тисячі штук, але вони нічим не відрізнялись від звичайних борошняних мішків. Набивати їх вугіллям було важко: двоє повинні були тримати мішок на рівні своїх плечей, а третій насипати. Робота йшла надзвичайно повільно. Крім цього, мішки ці раз у раз розповзались і лопались від семипудової ваги і гострих країв вугілля. Багато часу витрачалось на лагодження їх. Отже, не дивно було, що всі так зраділи, коли дістали з транспорту "Корея" сімдесят мішків німецького виробу, спеціально пристосованих для. вантаження вугілля. Вони були зроблені з подвійної парусини і обшиті по краях тросами. Тверді, кубічної форми, вони стояли в трюмі, наче кошики. В кожен такий мішок, місткістю до сімнадцяти пудів, могли насипати вугілля відразу троє людей.
Це вантаження вугілля найбільш вимотувало сили ескадри. Галерникам жилося, мабуть, легше, ніж нам. Ми дихали вугільним пилом, забиваючи ним легені, ми відчували його хрускіт на зубах і ковтали з їжею, він в'їдався нам у пори тіла. Ми спали на куі^х вугілля, віддаючи йому місце в жилих приміщеннях. З вугілля ми створили собі ідола і приносили йому в жертву все — наші сили, здоров'я, спокій, вигоди. Думали тільки про нього, віддавали йому всю винахідливість. Воно, як чорна завіса, заслонило від нас важливіші справи, ніби перед нами стояло завдання не воювати, а тільки наблизити ескадру до японських берегів. Ми закидали вугіллям всю батарейну палубу так, що 75-міліметрові гармати в разі мінної атаки не могли б бути пущені в дію. А Рожественський немов звихнувся на цьому вантаженні. Кажуть, він і вві сні іноді вигукував:
— Вугілля, вугілля! Я наказую ще вантажити! Вантажити до від-казу!
Живих биків, що були у нас на палубі, меншало. Впереміж із свіжим м'ясом ми почали їсти солонину. Але вона була просолена невміло і від жари майже вся зіпсувалася. Кожну бочку, витягнену з ахтерлюка, викочували на бак і там уже обережно розкривали її. Звичайно кок або артільник обухом сокири бив по дну бочки і одразу ж тікав геть, бо з пробитих щілин з піною і шипінням починав бити фонтаном прокислий розсіл, що зашумував. По всій палубі розходився такий огидний запах, що всі затуляли носи. Тільки через кілька хвилин можна було знову підійти до бочки, щоб закінчити розкупорювання. Скільки не вимочуй у воді таку солонину, вона мало чим відрізнятиметься від зогнй-лого падла7.
Перебуваючи в таких тяжких умовах, ми давно мусили б подохнути. А ми не тільки жили, але іноді й сміялись. У вільний час лунали звуки гармонії або гітари. Співали пісень хором або поодинці. Знаходились матроси, які, незважаючи на втому, витанцьовували тропака. На баку розповідали про різні смішні випадки. Це полегшувало нашу долю, рятувало нас від божевілля.
Іноді розважав нас своїми химерами Рожественський. Якось сигналом він ошелешив кораблі новиною, що поблизу перебуває японська ескадра. Мимоволі постало питання: звідки він довідався про це? Жодне з іноземних суден не приставало до "Суворова", а до берега було близько двох тисяч морських миль. Звичайно, у нас ночами вживали всіх заходів охорони і вартували біля заряджених гармат. З розвідувальних крейсерів, після такого попередження адмірала, раз у раз почали доносити, що вони бачать вогні то попереду, то збоку. Перевірка виявляла, що ніяких вогнів не було. Так "Изумруд" сигналом повідомив:
— На горизонті бачу корабель. Адмірал перепитав:
— Що ви бачите? "Изумруд" відповів:
— Нічого.
Адмірал розгнівався і просигналив "Изумруду":
— Дурниці.
Мало який день проходив без того, щоб на якому-небудь судні не був арештований за той чи інший недогляд вахтовий начальник. Плавучий госпіталь "Орел" за неуважність до позивних дістав три холості постріли. Деякі кораблі за провину адмірал ставив, як і раніш, на правий траверз "Суворова". Одного разу вночі броненосець "Сысой Великий", ідучи в лівій колоні, ні з того ні з сього звернув у середину строю і поліз на нас. Права колона, уникаючи таранного удару очманілого корабля, розладналась. А "Сысой" зробив поворот на сто вісімдесят градусів ї пішов зворотним курсом, нічого не сповіщаючи про себе флагманові. На містку у нас дивувалися:
— Що з ним трапилось?
— Здається, в Росію помчав? Оце так номері
З флагманського корабля спитали сигналом;
— "Сысой", ви кудись йдете? Той відповів:
— Маю пошкодження в рулі.
Адмірал наказав старшому офіцерові "Сысоя" негайно з'явитись до бездротового апарата, і почалася розмова по телефону:
— Хто на вахті?
— Лейтенант 1,
— Віддати вахтового начальника під нагляд фельдшера.
— На містку невідлучно перебуває командир.
— Оголошую йому догану.
На "Сысое" було два лікарі, але вахтового начальника все-таки було віддано під нагляд фельдшера. Можна собі уявити, що переживав лейтенант Ъу коли йому оголосили розпорядження адмірала. Це означало — ознаки психічної ненормальності лейтенанта такі виразні, що в них може розібратись навіть середній представник медицини.
Безглуздя такого роду повторювались майже щодня.
В погожі дні океан, замкнутий у широкий круг лінією горизонту, лежав темно-синьою громадою під блідо-голубим небом. Офіцери й матроси вдивлялися в сліпучу далечінь і нічого не бачили, крім мертвої пустелі. Життя було тільки в глибині вод, і воно рідко відбивалось на поверхні. За кормою пливли біломармурові акули, що пожирали всякі покидьки з корабля. Здавалося б, хіба не однаково, в чий шлунок потрапляє після смерті твоє тіло? Однак, коли дивишся на цих ненажерливих потвор, почуваєш на спині холодок. Іноді кашалот показував свою морду, чорну і недоладно тупу, як пень. Тривога вкрадалася в свідомість: чи не підводний це човен? Але відразу розлягалося голосне й протяжне, наче від безнадійного розпачу, зітхання тварини, і сумнів зникав. Де-небудь збоку від кораблів знімався пущений китом фонтан, білий на темно-синьому фоні океану, схожий на звихрений сніговий пил, і було чути хрипучо-глухий стогін. Частіше з'являлись летючі риби. Не більші, ніж середній оселедець, вони зграями вискакували з води і, блискаючи лускою, летіли над поверхнею океану на своїх довгих і гострих, як у ластівки, крилах-плавцях. Пролетівши сажнів тридцять-сорок, вони падали, здіймаючи дрібні бризки.