Щоб мати уявлення про те, наскільки поглибився розклад особового складу, досить буде познайомитися з наказами самого Рожественсько-го. Він завжди писав їх власноручно, писав, страшенно хвилюючись, ламаючи пера і прориваючи папір. За останній тиждень, починаючи з 22 січня, багато хто дістав від нього, як кажуть офіцери, "фітіль" *.
На госпітальному судні "Орел" плавала як сестра-жалібниця племінниця адмірала. Тому він іноді відвідував цей корабель. Побував він на ньому і 24 січня, в день похорон кочегара Богомолова. До борту пристав міноносець "Бравый", щоб взяти покійника і відвезти його в море.
Ось що потім писав у наказі Рожественський:
"В той час, як на всіх суднах ескадри і на всіх транспортах офіцери і команди стояли фронтом, на госпітальному "Орле" навіть і в моїй присутності вештались юрби різношерстого люду. Місце на палубі, звідки спускали на міноносець тіло покійника, було залите брудом, тут же, під спів "Святий боже, святий крепкий", тягли відро з помиями, мало не облили ризу священика...
З жалем мушу згадати, що навіть сестри-жалібниці під час печальної церемонії не виявили належної чулості. На похоронній відправі були присутні тільки дві сестри: інші ж, вільні від служби, блукали по палубі, а при виносі і спусканні тіла на міноносець виявляли цікавість, сидячи в різних місцях на планширі і перегинаючись за борт через леєри, разом з брудно одягненою жіночою прислугою..."
Наприкінці адмірал пропонує головному лікареві підтягти сестер-жа-лібниць і за допомогою начальниці "встановити, щоб на всіх церемоніях, палубних і церковних, вільні від служби сестри не ховались по каютах і не гуляли по кораблю, а перебували на певному місці на палубі або в церкві і притому не юрбою, а в рядах і,неодмінно однаково по формі одягненими".
Наказ № 54:
"Крейсера 2-го рангу "Кубань" мічмана Хижинського і прапорщика по морській частині Декапрелевича за вештання по шинках і буйство арештувати в каюті, приставивши вартового; першого на три дні, другого на тиждень".
Наказ № 61:
"Крейсера 2-го рангу "Урал" прапорщик по механічній частині За-йончковський, спущений 23 цього січня на берег в офіцерській формі, напився п'яний до скотського стану і в бешкеті з такими ж п'яними матросами з госпітального судна "Орел" був набитий по морді до крові.
Подаючи по начальству про позбавлення прапорщика Зайончков-ського офіцерського чину, наказую негайно виключити його з кают-компанії, звільнити від виконання офіцерських обов'язків, оголосити йому моє розпорядження про позбавлення його дисциплінарних прав, наданих прапорщикам, і не пускати на берег до прибуття в російський порт".
Наказ № 62:
"Ескадреного броненосця "Сысой Великий" прапорщик по механічній частині Тостогонов, спущений 23 січня на берег в офіцерській одежі, був непристойно п'яний і вигукував лайливі слова на адресу офіцера,
Тут — жартівлива матроська назва догани від начальства.
який рекомендував йому вернутися на корабель, щоб виглядом і поведінкою своєю не ганьбити гідності офіцерського звання.
Наказую прапорщика Тостогонова негайно виключити з офіцерської кают-компанії і не пускати на берег до прибуття в російський порт".
Декого з винних адмірал почав засуджувати до церковного покаяння, викликаючи цим тільки дотепи наших офіцерів:
— Присвоїв собі роль митрополита. Як це вам, га?
— Надіти б йому водолазний ковпак замість митри, і став би зовсім богослужителем.
— Адже ж він вийшов з духовного середовища, адмірал наш. Тому-то в нього і всі звички попівські. Я певен, що під мундиром він носить підрясник.
Рожественський не бував на кораблях, не розмовляв з командирами і офіцерами, не розпитував команду про її претензії. Все це було для нього зайвим. Єдиний зв'язок мав він з іншими людьми — через свої накази..Суворий по службі, крутий характером, він хотів страхом вплинути на підлеглих і "вибрати слабину" дисципліни, яка розповзалась, наче матерія з гнилих ниток. Але він не знав простої істини — ця війна, затіяна заради наживи урядових тузів, війна, навіть з імперіалістичної точки зору, найбезідейніша з усіх попередніх воєн, супроводжувана самими лише невдачами, породжувала в душі відчай, а відчай штовхав людей на безумні вчинки.
Деморалізація особового складу поглиблювалась.
Європейські жінки, віддаючи перевагу офіцерам, тільки в виняткових випадках заводили знайомство з командою. На долю матросів залишались тубільні жінки. По-різному ставились до цього їхні чорношкірі чоловіки, їхні брати або батьки. Ті, що переживали сімейну драму, приїздили скаржитись начальству на неподобства команди, але їх не розуміли і не вислухували. Що їм ще лишалось робити, дивлячись на страшну ескадру в бухті? Тільки посилати на неї свої прокляття. Деякі тубільці раділи, коли до них приходили білі гості, навіть самі намагались затягти їх до себе і дивились на це просто, як на комерційну операцію. Вони, доведені французьким імперіалізмом до страшенних злиднів, одну тільки мали турботу — більше взяти грошей з білого гостя. Поки який-небудь матрос залишався в хатині з випадковою своєю подругою, чорношкірий сакалав, іноді її чоловік, терпляче стояв на варті біля дверей і жував від нудьги бетель. І коли хлопчики і дівчата, його ж діти і діти тієї, що ховалася в хатині з чужим чоловіком, лізли, хвилюючись за матір, до дверей, він люто відганяв їх геть. Не можна було порушувати шлюбного спокою гостя — він розгнівається і не буде щедрий на гроші.
Офіцери, зустрічаючись з жінками легкої поведінки, поводились інакше. Одного разу матроси з нашого "Орла", гуляючи в лісі недалеко від міста, почули п'яні голоси і пішли на них, обережно продираючись крізь хащі. Незабаром вони побачили незабутню картину. Матроси, яких, здавалось, нічим не можна було здивувати, на цей раз остовпіли. Перед ними розкинулась галявина, а на ній, виблискуючи під сонцем білістю шкіри, лежала жінка з оголеним животом. Біля неї були три п'яні молоді офіцери. Двоє з них, в цивільних костюмах, грали в неї на животі в карти, а третій, з мічманськими погонами на плечах, відійшовши сажнів на два, ладнав фотографічний апарат, щоб зняти їх. Жінка була, очевидно, п'яна, як ніч, бо тут же валялись порожні пляшки від вина і стояв плетений кошик з якимись припасами.