Замість чобіт нам прислали з Ієрусалима через главу дамського комітету хрестики, посвячені, як говорилося в наказі Рожсственського, на гробі господньому. За розподілом таких хрестиків на наш броненосець припало шість для офіцерів і двадцять п'ять для всієї команди.
Матроси глузували:
— Що й казати, втішили! Кожен хрестик коштує всього копійку! Значить, подарунок для дев'ятисот чоловік — на четвертак.
— Не в тому річ. А от питання, як поділити між собою таку божу благодать?
— Не інакше, як жеребкуванням.
— Так теж не годиться. Тобі дістанеться, а іншому ні. Треба по черзі носити хрестики, щоб усім приторкнутися до святині.
І тут додавались такі слова, від яких, коли б тільки почув їх, шарах-гувся б увесь дамський комітет.
До нас приєднались ще три допоміжні крейсери — "Кубань", "Урал", "Терек". Не було ще окремого загону капітана 1-го рангу Добротворсь-кого, але він повинен уже бути в Червоному морі. Очікувані судна і всі ті, що були вже тут, згідно з наказом Рожественського, дістали новий тактичний розподіл. Броненосці були поділені на два загони: перший — "Князь Суворов", "Император Александр III", "Бородино" і "Орел"; другий — "Ослябя", на який переніс свій прапор контр-адмірал Фель-керзам, "Сысой Великий", "Наварин" і броненосний крейсер "Адмирал Нахимов". При головних силах повинні ще бути: два крейсери — "Изумруд" і "Жемчуг" і чотири міноносці — "Бедовый", "Буйный", "Быстрый", "Бравый". До крейсерського загону були призначені: "Алмаз", під прапором контр-адмірала Енквіста, "Олег", "Аврора", "Дмитрий Донской", допоміжні крейсери "Рион" і "Днепр" та міноносці "Блестящий", "Безупречный" і "Бодрый". До розвідувального загону входили: крейсер "Светлана", під брейд-вимпелом капітана 1-го рангу Шеїна, і допоміжні крейсери "Кубань", "Терек" та "Урал". Решта суден являли собою транспортний загін: "Киев" під брейд-вимпелом капітана 1-го рангу Радлова, "Воронеж", "Камчатка", "Анадырь", "Метеор", "Юпитер", "Меркурий", "Ярославль", "Корея", "Тамбов", "Китай", "Владимир" і "Русь". Госпіталь "Орел" мав своє завдання.
Коли ще підійде загін Небогатова з транспортами, то у нас буде разом понад п'ятдесят кораблів. Зовні уже й тепер ескадра здавалась значною силою. Це фальшиве враження складалося через те, що при ескадрі, був великий обоз, до якого входили усякі транспорти, правда, дуже потрібні у нашому бездомному становищі, але без жодного бойового значення.
А що лишилось ще у нас в Балтійському морі? Нічого, крім застарілого мотлоху. Лише тепер, через два роки після того, як відбулася зустріч двох імператорів у Ревелі, політика Вільгельма стала зрозумілою для багатьох. Недарма він підбиває недалекоглядного Миколу II розширювати свій вплив на Далекому Сході. Кайзерові хотілося спровадити подалі від себе російський флот, щоб у майбутньому вільніше хазяйнувати на Балтиці. Саме з таких міркувань він став для нас єдиним благодійником у світі, наказавши німецьким транспортам постачати вугілля 2-й ескадрі, що вирушила в далеке плавання. Його потаємна мета була цілком досягнута: прикордонний вододіл між нашою країною та Німеччиною був очищений від російських військово-морських сил. За порадою Вільгельма, весь наш Балтійський флот було кинуто на Далекий Схід здобувати цареві високе звання адмірала Тихого океану.
В Носсі-Бе ескадра вживала суворіших заходів охорони, ніж в Сан-Марі. Щодня який-небудь крейсер, знявшись з якоря, йшов у дозор стежити за горизонтом. Крім того, посилали два міноносці сторожити вхід на рейд. З заходом сонця ставили сіткові загородження і припинялось сполучення з берегом і між суднами. Шлюпка могла піти куди-небудь не інакше, як тільки з дозволу самого Рожественського. Вночі з усіх бойових суден ескадри виходили в море мінні катери, озброєні прожекторами, малокаліберними гарматами і мінами. На кораблях, як тільки сіткові загородження були поставлені, били бойову тривогу, перевіряли гарматну прислугу, заряджали чергові гармати і готували до дії бойові ліхтарі. Темно-синя безкрайність неба іскрилась самоцвітами. Ескадра стояла без вогнів, занурена в морок і безмовність. Іноді лише окрики вартових порушували спокій. В далечині, не загородженій островами, турбуючи ніч, повзали над сонним океаном, як хвости комет, відблиски прожекторів із сторожових суден.
В такі моменти здавалося, що все гаразд. Хотілося вірити в організаційні здібності і неабиякий розум командуючого ескадрою. Він не дасть противникові заскочити нас зненацька, він знає, що треба робити, куди і як вести доручені йому кораблі.
Ранок починали з того, що пускали в роботу стріли Темперлея і лебідки, звільняючи комерційні пароплави від вантажу вугілля.
Настав новий рік, такий же нудний і безрадісний, як і старий. В майбутньому доля, напевне, ще дужче й безжальніше буде нівечити наше життя. Ми майже щодня кого-небудь ховаємо. На допоміжному крейсері "Урал" зірвалась стріла, що тяжко поранила лейтенанта Єв-докимова і вбила на смерть прапорщика механічної частини Попова. Там же помер від сонячного удару матрос. З команди "Бородино" не стало двох: вони спустилися в боковий коридор трюму і, хоч горловини були відкриті, обидва задихнулись від отруйних газів. Умирали ще від туберкульозу й інших хвороб. Сумну картину являли собою похоронні процесії. До того судна, де був мертвяк, наближався впритул міноносець, брав покійника до себе на борт і йшов до виходу в море. В цей час лунав гарматний постріл, схилялись прапори, музика грала "Коль славен...", офіцери й команда всіх кораблів стояли на палубі у фронт. На океанському просторі, відійшовши від берегів, покійника, зашитого в брезент, з баластом на ногах, викидали за борт. Тільки сплеск води супроводив раптове зникнення людини.
Так непомітні герої знаходили собі могилу в чужих краях, в глибоких безоднях, ніким не оплакані. Потім з'являвся короткий стереотипний наказ командуючого ескадрою: такий-то помер там-то і тому "виключається з списку нижніх чинів (або офіцерів) згаданого судна".
Два транспорти було призначено до повернення в Росію: "Князь Горчаков" і "Малайя". Рожественський був невдоволений з того, що на них раз у раз траплялись поломки в машинах. На "Малайю" тепер списували офіцерів і матросів, непридатних до дальшої служби: злочинців, хворих, покалічених, божевільних. Хоч яке тяжке було їхнє становище, багато хто з нас хотів би опинитись на їхньому місці: вони скоро будуть дома. Правда, не всі вони доберуться до батьківщини,— деякі, слабші, не витримають далекої дороги і будуть викинуті за борт. Але яке наше майбутнє? Краще не думати про це, не тривожити— серце, роз'ятрене сумнівами.