— Ну, як, братці, діла?
— Нікуди, ваше благородіє, не годяться,— відповів йому Ющин.— Коли ще раз нападуть японці, то доконають нас.
Поручик похитав головою і сказав:
— Так, я не сподівався, що вони будуть так битися. Потім виглянув у гарматний порт.
— А де ж "Суворов" і "Александр"?
йому пояснили, що обидва ці кораблі вийшли із строю з великими пошкодженнями в верхніх частинах і з пожежами і що дальша їх доля невідома.
Поручик зітхнув:
— Ех, сунулись ми, неуки, воювати...
"Бородино" мав невеликий крен на правий борт. Хтось кричав, щоб тягли на зріз пластир. Де була пробоїна і яких розмірів, Ющин не знав. Він заходився лагодити свою гармату, заклинену осколком. Поки він вовтузився з нею, з правого борту показалось шість ворожих кораблів. В носовому казематі відразу всі замовкли, передчуваючи, що наближається кінець.
Знову зав'язався бій.
Ескадру вів "Бородино".
Японці і на цей раз застосували проти росіян попередню свою тактику — бити по головному кораблю. Досі "Бородино", незважаючи на пошкодження і великі втрати в людях, тримався стійко. На ньому ще діяли кормова дванадцятидюймова башта і три шестидюймові башти правого борту. Підводних пробоїн корабель, очевидно, не мав: Але тепер, під залпами шести ворожих кораблів, енергія його швидко виснажувалась. Здавалось, на нього падали удари тисячопудових молотів. Він запалав, як селянська хата. Дим, змішаний з газами, .проходив в усі верхні відділи.
Семен Ющин, працюючи біля 75-міліметрової гармати, задихався смердючими газами. З очей котилися сльози, щось дряпало в горлі. Майже щохвилини всередині судна розлягались вибухи.
Поручик Беннігсен крикнув своїм підлеглим:
— Марна річ стріляти з дрібної артилерії. Треба відійти під прикриття.
Беннігсен раптом ухопився однією рукою за груди і заверещав:
— Ай-ай... Пече, пече...
Потім закружляв, наче в безладному танку, і повалився на палубу.
Тієї ж хвилини прибіг згори сигнальник, оторопілий, в розідраній фланелівці, з обличчям, вкритим плямами крові.
— Де офіцери? — оглядаючись, загорлав він.
— Он один лежить мертвий,— відповіли йому.— А що?
— Нагорі з строкового начальства — нікого не лишилося. Шукаємо по всіх відділеннях, і нікого не знаходимо. Або вбиті, або поранені. Нікому стало командувати кораблем.
Сигнальник побіг на корму.
Броненосець "Бородино", здригаючись від вибухів ворожих снарядів, продовжував іти вперед. Мабуть, він управлявся тільки матросами. Вогонь його чимдалі слабшав. Куди він держав курс? Невідомо! Поки на ньому справно працювали машини, він просто йшов по тому румбу, на який випадково був повернутий. А вся ескадра при наявності багатьох капітанів 1-го рангу і трьох адміралів, що лишилися в живих, пленталася за ним, як за вожаком. Мабуть, так само було і в той час, коли вів її "Александр III". І все це сталося тому, що був наказ Рожественського: коли виходить із строю головне судно, то ескадру веде другий за чергою мателот.
Всі матроси, які були в носовому казематі, спустилися разом з кондуктором Чепакіним на один поверх нижче, під броньову палубу. Там було кілька поранених, що вже дістали медичну допомогу в операційному пункті. Марсовий Ющин запитав у них:
— Ну, як командир? Йому відповіли:
— Лежить. Все розпитує, як іде бій. А сам командувати не може. Багато крові втратив.
— А де старший офіцер Макаров?
— Він теж, кажуть, поранений був, але тільки в операційний пункт не приходив зовсім. І ніхто не знає, де він.
Кондуктор Чепакін очманіло крутився і, лаючись, збуджено говорив:
— Ну, на що це схоже? У нас не лишилося жодного стройового офіцера. Нема кому командувати кораблем. Що тепер робити? Доведеться, мабуть, ушиватися*на той світ. Японці найбільше жарять по нашому судну, бо воно йде головним. "Бородино" такий уже побитий, що пора б йому прилаштуватися в кінці ескадри і хоч трохи відпочити. А почни ми зараз повертати, вся ескадра поверне за нами...
Над головою пролунали крики:
— Всі нагору! Рятуйся!
Люди кинулися до трапа. Через півхвилини кондуктор Чепакін, марсовий Ющин та інші матроси знову опинилися в носовому казематі. Всі заметушилися, загаласували, не розуміючи, що сталося на судні і звідки загрожує лихо. Корабель ішов уперед і мляво відстрілювався. Раптом з гуркотом осліпила здвоєна блискавка. Ющин перевернувся в повітрі і ударився об палубу. Йому здалося, що перекинулося судно. Він навіть не зрозумів, що його, який був у момент вибуху снаряда за броньовою роздільною перебіркою, не зачепило жодним осколком. Він схопився і з жахом побачив на палубі, недалеко від своїх ніг, чиюсь відірвану голову. "Чи не моя це?" — подумав Ющин і скинув угору руки, щоб помацати свою голову. 6 носовому казематі лишилися в живих тільки він і кондуктор Чепакін. Крізь дим побачили, що гармати були розбиті або вилетіли з цапф і що вогонь, розгоряючись, підбирався до патронів, піднятих з погреба. Кондуктор почав викидати їх за борт, а Ющину наказав:
— Біжи до корми, клич людей! Нам удвох не впоратися з пожежею. Од елеватора пішов дим...
Ющин пішов до корми, але туди не так легко було пробратися. На кожному кроці зустрічалися руйнування: валялись шматки заліза, перекинуті й розідрані на клапті перебірки. Проломи були не тільки в бортах, але і в палубі. Все внутрішнє обладнання перетворилося в купи уламків. Серед цього хаосу валялись понівечені трупи. Ющин кинувся далі, але йому перетяли шлях руїни офіцерських кают і бурхливе полум'я. Шугало полум'ям і роз'ятрювало димом очі. Навкруги так усе змінилось, що Ющин не міг навіть зрозуміти, куди він потрапив. Він зупинився перед люком з поламаним трапом і побачив під собою батарейну палубу. Хотів було спуститися вниз, але не наважився. Навкруги не було жодної живої душі, і ніхто не гасив пожежу. Очевидно, панічний страх загнав людей у нижні приміщення. Але він уявив, що уцілів один на цілому кораблі, який ішов уперед, невідомо куди, ніким не керований. Від такої думки Ющин здригнувся. Він вискочив на зріз і хотів піднятися на верхню палубу. Чого? Він і сам того не знав. Смеркалося. Крен на правий борт збільшився. Верхні частини броненосця були розгромлені ще більше, ніж нижні. Щогли були поламані, такелаж подраний, димові труби ледве трималися, шлюпки розвалилися, задній місток перекинувся. Вся кормова половина була охоплена вогнем. А навкруги так само падали снаряди, підіймаючи. вибухами водяні смерчі. За кормою, крізь бризки, виднівся "Орел", весь оповитий димом, а за ним трималися в кільватер ще якісь кораблі, і незрозуміло було, чого це вся ескадра тягнеться за вмираючим броненосцем "Бородино".