В ДРЕЙФІ
Командир "Бодрого", капітан 2-го рангу Іванов, розговорившись з офіцерами "Блестящего", почав ділитися з ними враженнями про бій:
— Билися ми чудово. Щоправда, ми, як видно, зазнали поразки, але дісталося і японцям. Вони втратили два броненосці — один двотрубний, другий — тритрубний. Один з них був головний. Треба гадати, що це загинув флагманський корабель, загинув разом з адміралом Того. На двох чи трьох ворожих броненосцях виникали пожежі. Одно якесь судно відстало від ескадри і сильно накренилося. До нього щільно підійшов "Владимир Мономах" і потопив його. Крім того, було помічено, що з восьми ворожих крейсерів три вийшли з строю і теж, мабуть, потонули.
Один з офіцерів "Блестящего" ввічливо заперечив:
— А в нас залишилось інше враження — японці зовсім не потерпіли від нашого вогню.
— Погано ви спостерігали, вельмишановні панове. Я власними очима бачив, як гинули ворожі кораблі4а.
Командир Іванов розповідав далі про втрати японського флоту, проте йому ніхто не вірив. І серед своїх офіцерів він не користувався авторитетом: вони не могли одержати від нього бодай якихось знань з військово-морських питань. Він мав гучний хриплуватий голос, багато галасував, іноді без усякого приводу, дивлячись на підлеглих безтямними сірими очима. У протилежність Шамову, він не ладнав з матросами. І вони не любили його, говорили про нього завжди з насмішкою.
— В ньому тільки й є — борода на два боки, отже, нікому не винний. Не раз він мав сутички з командою через харчі. Матроси заявляли
йому претензії, а він лаяв їх неподобними словами і на кінець додавав:
— Ви у мене, негідники, ось де сидите.
І показував рукою на свою товсту шию, геть усю покриту фурункулами.
Винному матросові звичайно загрожував:
— Зад твій, воля моя — шмагати буду!
Під час бою міноносець "Бодрый", керований таким командиром, був для ескадри такий самий некорисний, як некорисна бородавка на тілі. "Бодрый" не зробив по японцях жодного пострілу. Навіть у рятуванні людей йому не довелося брати участі. Тільки якось випадково помітили з нього людину, що пливла в морі і волала про допомогу. Міноносець вирішив врятувати його, і почалася метушня. Потопаючому кидали кінці, але невдало. Командир Іванов нервувався і, збиваючи з пантелику своїх помічників, хрипів:
— Хід назад! Стоп машина! Вперед! Право руля! Ліво руля! Трюмний квартирмейстер Волков, спостерігаючи безглузді дії командира, сказав:
— Ну і послав же нам господь бог чадушку з бородою. Машинний квартирмейстер Пинаєв додав:
— Сухопутний моряк.
Перш ніж підняли на борт плавця, міноносець прокрутився біля нього цілих півгодини. Врятований був невисокий на зріст, товстий, круглий, як відгодований кабан. В одній білизні, з якої струмками стікала вода, з фінським ножем, що висів на ремені, він зараз був схожий на пірата, який побував за бортом через невдалий напад на судно. На одну мить він важко повис на руках матросів. Усе тіло його судорожно смикалось від поривчастого дихання, на широкому зблідлому обличчі з голубими застиглими очима і роззявленим ротом був такий вираз, наче його тільки що витягли з зашморгу. Здавалось, що він доживає останні хвилини. Проте він, на подив усіх, несподівано випростався, оглядівся і посміхнувся посинілими губами. З розпитів виявилося, що це був вільнонайманий рульовий з загиблого буксирного пароплава "Русь", родом з Ревеля, за національністю естонець. Коли пароплав "Русь" був залишений усіма, він один залишався на своєму посту: стояв у> рубці біля руля і чекав команди. Та командувати було вже нікому. Судно через пробоїну наливалося водою, кренилося. Рульовий в тривозі оглядався, а потім вискочив на місток і, впевнившись, що жодної людини, крім нього, на "Русі" не залишилось, кинувся в море. Години півтори він плавав самотній, гойдаючись на хвилях, і тільки випадково "Бодрый", підібравши, врятував його від смерті. Він переодягся в сухий одяг, одержав від баталера Ігнатьєва чарку рому і, зійшовши в унтер-офіцерську каюту, міцно заснув.
"Бодрый" дав повний хід, прямуючи до своїх крейсерів. Через кілька хвилин невеликий ворожий снаряд попав у щит 47-міліметрової гармати і розірвався. Кочегар Бельков упав мертвий, комендор Царєв застогнав від тяжких ран; злегка були зачеплені осколками ще чотири матроси. В припасовому ящику з 47-міліметровими патронами спалахнув бездимний порох, загрожуючи вибухом, але мінний квартирмейстер Руднєв схопив голими руками палаючу масу і, опікаючись, викинув її за борт. Осколками покалічило трубу для подачі 75-міліметрових снарядів і пробило верхню палубу. Але скоро всі пошкодження було полагоджено. Проте командир Іванов самостійно вирішив вийти з бою.
15 травня, прийнявши команду з затопленого "Блестящего", "Бодрый" йшов безперебійно, тримаючи курс на Шанхай, і до самого вечора ні з ким не зустрівся. З нетерпінням чекали ночі, а коли настала вона, людей знову охопив неспокій. їм усе ввижалися вогні праворуч, ліворуч, спереду. "Бодрый", боячись наразитись на японців, звертав з свого шляху в різні боки. Наступного дня засумнівалися у правильності курсу — його часто міняли. До цього прибавилось нове ускладнення: сприятлива зранку погода почала псуватися. Швидко падав барометр. Південний вітер, посилюючись, поступово дійшов до десяти балів. Запінилось Китайське море, спухаючи горбами і бавлячись корабликом водотоннажністю у триста п'ятдесят тонн, як лев з мишкою. Загрожувала небезпека, що "Бодрый", позбавлений достатнього вантажу в трюмах, може легко перевернутись на хвилі догори кілем. Щоб збільшити остійність судна, спустили чотири бортових гармати у вугільні ями. Крім того, довелось поставити міноносець носом проти вітру і, борючись з штормом, утримуватись на місці за допомогою машин.
— Як же це так? — запитував у матросів, що проходили повз нього, баталер Ігнатьев.— Ну ж, японці нагодяться, а в нас гармати у вугільній ямі?
— Жахіть багато, а смерть одна,— відповів йому, махнувши рукою, комендор Ключегорський.
До Шанхая більше не посувалися, а тим часом кочегарки з'їдали залишки палива. Під парами залишились тільки два котли замість чотирьох. Для корабля наставав той момент, якого найбільш боялись моряки. Не було пробито ніякої тривоги — ні бойової, ні пожежної, ні водної, але весь екіпаж, від командира до матроса, заметушився, немов усім об'явили про негайну загибель. Близько півночі все вугілля закінчилось. По судну квапливо забігали люди з сокирами й ломами, розшукуючи дерево. То в одному місці, то в іншому лунав тріск розтрощуваних споруджень. До топок несли стелажі продовольчих погребів, ґратчасті люки, командні рундуки і коєчні сітки, обідні столи, сходні, дошки для вантаження, обладнання жилих приміщень, клоччя, масло,— все, що могло горіти. Проте й цього вистачило ненадовго. Додали дві шлюпки: двійку й вісімку. Це було останнє паливо. Пари в котлах припинилися. Труби перестали диміти, не було більше чутно ритмічного дихання машин, корабель повертало вітром, як труп кита, що сплив, і несло у безвість.