Баркас, відходячи, попрямував до "Маншю-мару". Позаду залунав спів півня. На баркасі всі оглянулись. На мить крейсер випрямився і почав тонути, похмуро чорніючи на сонці краями бортів. На виклик першого півня переможно відгукнувся його суперник, взявши нотою вище. Збуджені радістю весни, вони вважали себе поза небезпекою і не підозрівали, що цей спів їхній буде останній. Кури не встигли дослухати ще завзятіший і переможніший голос третього півня — повного "кукуріку" він не дотягнув і зірвався на найвищому переливі. Від "Владимира Мономаха" лишались тільки його щогли, але й вони поринали в глибину сяючого моря, тягнучи за собою бойові стеньгові прапори.
ОДИН ПРОТИ ТРЬОХ
Міноносець "Громкий" був прикріплений до крейсера "Олег", на щоглі якого майорів прапор адмірала Енквіста. "Громкий" ішов замикаючим у другому відділенні міноносців. Усі люди за бойовим розписом були на своїх місцях, готові зчепитися з ворогом, але спочатку міноносцю просто нічого було робити. Якомога далі від японських пострілів — от яке було його "бойове завдання", згідно з інструкцією. Він мчав по морю, гойдаючись на хвилях, димлячи чотирма трубами, і тоді здавалося, що корабель підвішено до неба на чорних волохатих канатах. Зрідка, коли наближались до нього легкі ворожі судна, він починав у них стріляти. Звичайно, його п'ять 47-міліметрових гармат і одна 75-міліметрова мало могли завдати шкоди японцям. Іноді і біля нього здіймались стовпи води від вибухів ворожих снарядів.
На містку міноносця стояло кілька чоловік. Жвавим, метким білявим хлопчиком здавався, незважаючи на свої двадцять шість років, сигнальник Скородумов, що стежив за горизонтом. Він не випускав з своїх гострих сірих очей" жодного руху ворожих суден. Якщо він одразу не міг дещо розрізнити, то рвучко перехилявся через поручні, начебто хотів рвонутися вперед. Рульовий Плаксін зосереджено схилив вилицювате обличчя над компасом. Мічман Шелашников, обпершись на штурманський столик, старанно проводив на карті прокладку курсу свого судна. Цей непоказний і завжди скромний меланхолік "Моня", як його звали офіцери на кораблі, сумував і зараз. Може, він і в бойовій обстановці весь час згадував свою наречену, яка залишилася в Петербурзі.
Майже на цілу голову вищий від інших був командир — капітан 2-го рангу Георгій Федорович Керн. Він раз у раз приставляв до своїх карих очей бінокль, оглядаючи битву. В усій його високій і тонкій постаті, трохи сутулуватій, із запалими грудьми, з різко окресленими крізь кітель лопатками, ніщо не нагадувало бравого офіцера. Іноді, особливо в приватних розмовах, його смугляве, з тонкими рисами обличчя освітлювалося раптом такою дитячо-наївною посмішкою, яка змушувала присутніх забувати, що перед ними військова людина. Ходив він повільно, широко розставляючи носки, і завжди здавався виснаженим, наче після важкої хвороби. Але в кволому тілі командира крилась непохитна сила волі. Це добре знали і його підлеглі, які звикли до того, шо він, скупий на слова, не любив повторювати свої розпорядження.
Похід 2-ї ескадри на Далекий Схід, погано підготовлений технічно й організаційно та ще очолюваний бездарним командуванням, здавався йому марним. Це прохоплювалося в нього не раз у розмовах із своїми офіцерами. Проте з його боку було зроблено все, щоб з честю виконати обов'язок воїна. На жодному кораблі ескадри команда не пройшла такої бойової підготовки, як на міноносці "Громкий". Керна високо цінили також його найближчі помічники: старший офіцер лейтенант Паскін, артилерійський офіцер мічман Потьомкін, штурман Шелашников і судновий інженер-механік Сакс. Кожний з них намагався якомога краще виконати свої обов'язки в цілковитій згоді з командиром. І домігся він від своїх підлеглих дружної спайки і високої дисципліни, ніколи і ні при яких обставинах не підвищуючи голосу. Завжди він говорив тихо, але з твердою впевненістю і так переконливо, що всі його розпорядження виконувались точно.
Сигнальник Скородумов, швидко повернувшись до командира, доповів:
— Ваше високоблагородіє, в наш бік повертають японські крейсери. Керн наставив на них бінокль і зараз же наказав:
— Підняти сигнал "Олегу": "Бачу японські крейсери на ЭУ 30°". Немов у відповідь на цей сигнал флагманський корабель із своїм
загоном крейсерів повернув у бік противника і почав по ньому стріляти. Транспорти і міноносці були прикриті. Люди повеселішали. Але раптом пролунав тривожний голос:
— Людина за бортом!
Матроси побачили: на хвилях борсається людина з скуйовдженою бородою. Одразу всі в ньому пізнали машинного хранителя Папілова. За наказом Керна дали хід назад. Поки возилися з Папіловим, два крейсери — "Дмитрий Донской" і "Владимир Мономах"*майже впритул зблизились з міноносцем. "Громкий" ледве встиг уникнути серйозної аварії. Людину було врятовано. Міноносець знову зайняв своє місце в строю. Тепер усі з полегшенням оточили Папілова.
— Якби не твоя кудлата швабра — був би ти на дні,— пожартував хтось із матросів.
А він стояв на палубі з відкритим ротом, важко дихаючи і безтямно витріщаючи очі. З його великої, обвислої бороди й одежі струмками стікала вода, утворюючи під ним калюжу. На запитання старшого офіцера Паскіна ніхто з команди не міг пояснити, як Папілов опинився за бортом. Ця подія так і залишилась загадкою для всіх, не виключаючи й самого Папілова.
З денного бою "Громкий" вийшов цілий і непошкоджений, не було втрат і серед людей. Увечері на ньому вже було відомо, що Рожественського поранено і він передав командування ескадрою адміралові Небогатову. Незабаром на броненосці "Николай І" підняли сигнал: "Курс норд-ост 23°". Коли стемніло, "Олег" із своїм загоном, розвинувши швидкий хід. відокремився від ескадри. Про нього говорили, що він пішов невідомо куди. Вночі "Громкий" пристроївся до крейсера "Владимир Мономах", тримаючись на його лівій раковині. Попереду йшов "Дмитрий Донской", але через деякий час він теж десь загубився в темряві морських просторів. Залишившись самі, "Владимир Мономах" і "Громкий" далі виконували наказ Небогатова і самостійно попрямували до Владивостока.
Після денного бою перепочинок тривав недовго. Через якихось півгодини вже почались мінні атаки. Підтримуючи крейсер артилерійським і кулеметним вогнем, "Громкий" сам кидався на японців. Одного разу з нього помітили, як ворожий двотрубний міноносець, наблизившись з лівого борту до крейсера, випустив у нього міну. Катастрофа здавалась неминучою. На містку всі озирнулись на командира Керна, а він швидко нахилився над переговорною трубою і скомандував у машину: