З заходом сонця командир Родіонов розпорядився:
— Приготуватися до мінних атак! Прожектори поставити на місце! На день прожектори були заховані в подовжньому коридорі. Тепер їх
витягли нагору. Бойове освітлення налагодили саме в той момент, коли почались мінні атаки. "Нахимов" замикав собою бойову колону. Може, через те на нього так люто нападали міноносці. А він проміннями прожекторів тільки вказував їм своє місцеперебування і притягав їх до себе, як маяк нічних птахів.
Раптом рульовий Аврамченко, здоровенний гвардієць, що був коло бойової рубки, репнув, наче в трубу:
— Міноносець поруч! Праворуч! Ріже наш курс!
Ворожий міноносець зразу ж був знищений снарядом восьми дюймової гармати, але своє призначення він виконав. Крейсер підскочив від вибуху. Струс був такий сильний, що зрушилась з місця бойова рубка, задзвеніли скляні осколки ілюмінаторів, що полопались.
Ніхто не знав, де стався вибух. Деякі матроси, бувши в кормових відділеннях, думали, що це сталося десь поблизу, і, виходячи, задраювали за собою двері. Кинулися до вихідних трапів машинна команда і кочегари. В бойовій рубці, звертаючись до всіх, хрипло проговорив командир:
— Свистати всіх нагору! Негайно підвести під пробоїну пластир! Ми гинемо!
Але невідомо було, куди влучила міна. Люди металися взад і вперед, перебуваючи під враженням, що вони негайно підуть разом з кораблем на дно. Від моменту вибуху проминуло хвилин з десять у неймовірній метушні. Нарешті почулась дудка, а слідом за нею пролунав голос старшого боцмана Немона:
— Пробоїна праворуч у носовій частині! Всі нагору! Пластир підводити.
Тільки тепер з'ясувалося, що міною був зруйнований правий борт проти шкіперського приміщення. Воно і суміжний з ним відділ динамо-машин зразу наповнилися водою. Електричне світло погасло. Люди кидали свої пости і, вибігаючи нагору, задраювали за собою двері. Але й цим не могли затримати бурхливих потоків. Двері були проіржавлені, гумова прокладка виявилася непридатною, непроникні перебірки під напором води надимались, як парус під вітром, здавали і лопались. З ревом вода котилась далі, потрапляючи в тросові відділення, в малярию, в канатний ящик, у вугільні ями, у відділи мокрої провізії, в поперечний і подовжні коридори. Вона заповняла мінний і бомбові погреби, кришки яких не могли бути задраєні: цьому заважав безладно навалений ліс.
Ніс крейсера став занурюватися в море, а корма підійматися на його поверхню. Хід зменшився. Ескадра йшла від "Нахимова" геть, лишаючи
•його самого. Налагодили електричне освітлення, взявши струм від кормових динамо-машин. Але зараз же з містка надійшло розпорядження:
— Припинити роботу прожекторів і погасити всі зовнішні вогні. Крейсер ухилився від загального курсу вліво, і, відійшовши від міно-
-носців, застопорив машини. Близько сотні людей заходилися підводити ^пластир під пробоїну. Але тому що протягом походу ескадри практичного навчання в цій справі не було, то й тепер ніхто не знав, як краще виконати це завдання. Начальство видавало розпорядження, які суперечили одне одному. Всі безладно метушились і галасували. Труднощі були і в тому, що працювали в темряві, при свіжій погоді, і що судно занурилось носом і дало на правий борт крен, який дійшов до восьми .градусів. Крім того, підведенню пластиру перешкоджав правий якір. Він ще вдень був скинутий снарядом з свого місця, але повиснув на гканаті, що заклинився в клюзі. Довелося довго повозитися, щоб відклепати канат, і після цього якір шубовснув у море. Тут роботою керував старший офіцер Гроссман. Він більше не лаявся, він тільки просив про^ студженим голосом:
— Братці, дружніш, інакше ми потонемо.
І матроси вже не кричали йому: "Дай пройти!" Вся увага людей була •^спрямована на врятування корабля.
Пластир нарешті так-сяк підвели, але, мабуть, він не закрив пробоїни. Вода прибувала, незважаючи на те, що її посилено викачували з носового відсіку пожежна,, центробіжна і циркуляційна помпи. Вона почала затопляти жилу палубу.
Дали малий хід уперед.
На містку офіцери, що зібралися, обмірковували питання: яким курсом іти? З'ясувалося, що крейсер, будучи в такому жалюгідному стані, не може ні наздогнати ескадри, ні досягти Владивостока. Тому-то лишається тільки одне — наблизитись до якого-небудь берега і врятувати людей, а судно затопити. Але командир твердо прошамкав:
— Курс норд-ост 23°.
І перестав розмовляти.
Щоб зменшити крен судна, кочегари перетягували вугілля з правого борту на лівий. Не встигли люди опам'ятатися, як пролунала команда:
— Прислуга до гармат!
Ніхто не сумнівався, що знову починаються мінні атаки. Офіцери й матроси, які були нагорі, бачили, як попереду, обрізаючи ніс, посувались якісь чорні невеликі судна. їх було більш як два десятки, і на кожному з них горів вогник. "Нахимов" приготувався до відбивання мінної атаки. Комендори навели гармати на вогники, що наближалися. Але хтось радісно, наче оголошуючи людям нагороду, оповістив:
— Не стріляйтеї Це рибальські судна!
Тільки тепер всі зрозуміли, що якби це були міноносці, то вони, готуючись до атак, не стали б ходити з відкритими вогнями.
Незабаром думка людей переключилась на справжню небезпеку. Коли зійшов місяць, то під пробоїну, замість другого пластиру, з трудом лідвели величезний парус. Але й це не допомогло крейсерові. Диферент на ніс чимдалі більшав. Вся передня частина судна до 36 шпангоута була затоплена. Проіржавлена за двадцять років плавання, ця перебірка під напором води стала гнутися, ніби картонна. Матроси, рискуючи собою, ставили під неї упори з дерев'яних брусів, а вона протікала на швах, як ненадійна гребля, і дзвеніла від водяних струменів. До носового кочегарного відділення це була остання перегородка. Якщо вона не витримає, то вибухнуть котли, і крейсер негайно піде на дно.
З ініціативи суднового механіка догадались дати задній хід і, повернувшись, пішли вперед не носом, а кормою. Цей маневр був удалий. Напор води значно зменшився, і катастрофа на деякий час була відстрочена.
Корма крейсера так піднялась, що його гвинти наполовину оголилися з води і плескали по ній лопастями, немов гігантськими долонями. Він став погано слухатися руля і міг дати ходу не більше трьох вузлів. На містку офіцери дЬ води л и командирові, що за таких умов "Нахимов" непридатний до дальшого плавання і що треба дбати тільки про врятування людей. Родіонов довго не погоджувався змінити курс