Команда "Айкони" майже цілком складалася з чорношкірих людей, їх було сімдесят три чоловіка, а англійців тільки одинадцять. Ці раби двадцятого століття мали жалюгідний вигляд. Очевидно, їм дуже погано жилося під англійським прапором. На палубу "Терека" боязко піднімались напівголі люди, абияк прикриті барвистим лахміттям. Кожен з них ніс клуночок із манаттям і сушену рибу. З їхніх виснажених облич, що виражали надзвичайне збентеження, було видно, що вони сподіваються найгіршого на борту військового корабля. Із занепокоєнням вони оглядали озброєних російських матросів і офіцерів, начебто намагались угадати, як ці білі люди почнуть зараз їх умертвляти: застрелять чи просто заріжуть, як скотину. Але ось їх повели на бак і помістили під тентом. Чорні люди зрозуміли, що ці білі в небачених мундирах якісь зовсім інші люди. Вони не б'ють і не гримають на них, а лагідно посміхаються, а дехто навіть поплескує їх по худих голих плечах. Щось незрозуміле говорили їм ці білі, сміялися, затискуючи в кулак свої носи і пальцями показуючи на рибу. Вона протухла і огидно відгонила на весь корабель. Скоро чорним полоненим дали спокій.
Загибель корабля, на якому вони плавали, начебто зовсім їх не хвилювала. Остаточно переконавшись в тому, що російські моряки не збираються їх убивати і не завдають їм ніякої шкоди, вони зовсім заспокоїлися. Дехто з них копався в своєму мотлоху, інші жадібно роздирали зубами суху рибу, немов перед цим не їли цілий тиждень. Лише дехто, та й то з якоюсь байдужістю, поглядав в той бік, де іде недавно на хвилях погойдувався їхній корабель.
Минуло півмісяця. "Терек" без пригод і бойових тривог все ще крей-сирував. Клопіткий день випав для нього ще 8 червня. Була ясна погода, і горизонт сяяв тією дивною променистістю морського простору, яка все життя невідступно вабить справжніх моряків у далечінь. І от у промінні сонця з-за горизонту виповз, немов дивовижне чудовисько, величезний пароплав. Дві високі щогли його, здавалося, упирались у саме небо. Вахтовий начальник, мічман Іноєвс, визначив за годинником час — було о пів на п'яту дня — і доповів про це командирові. "Терек" прискорив хід і рушив за курсом зюйд-вест 55° до пароплава. Через півгодини, коли відстань між ними скоротилась, на "Тереке" пробили бойову тривогу, їдали холостий постріл і просигналили зупинку. Над кормою пароплава замайорів датський прапор. Мічман Андрєєв і прапорщик Гасабов на вельботі добрались до пароплава і звідти семафором передали, що "Принцеса Марія" з Копенгагена прямує до Японії. Мічман Андрєєв під час обшуку трюмних приміщень виявив, що вантаж пароплава в три тисячі п'ятсот тонн здебільшого становили сталь та залізо. Тут були вагонні ресори, болти, цвяхи, колеса. Все це можна було використати для військових споруджень. На вельботі разом із членами суднової комісії прибув на "Терек" капітан пароплава—датчанин Інгеманн.
Капітана Інгеманна затримали на "Тереке" до ранку. З крейсера було передано рупором на "Принцесу Марію": "Іти курсом справжній ост і дотримуватись швидкості 5 вузлів". Кораблі рушили — "Терек" повів контрабандиста на розстріл. Почалось засідання суднової комісії, і опівночі капітана Інгеманна повідомили про рішення потопити пароплав. Він підвищив голос і почав погрожувати:
— Я буду скаржитись на вас. Ви пошкодуєте. Ви не знаєте, що наш пароплав належить акціонерній компанії, членами якої є імператри-ця-вдова Марія Федорівна і великий князь Олександр Михайлович.
В умовах капіталістичного ладу і в зв'язку із спорідненістю датської і російської династій це була цілком можлива річ. Панфьоров був людиною нерішучою, як і командири інших таких кораблів. Вислухавши датчанина, він завагався. Але тут виступили офіцери:
— Капітан верзе нісенітницю, а ми слухаємо.
— А якщо навіть правду сказав, однаково його "Принцесу" пустимо на дно.
Команда, дізнавшись через вістових про таку новину, захвилювалась:
— Наша цариця допомагає в війні Японії.
— Шкода, що її самої нема на пароплаві. А то разом з нею потопили б судно.
Інгеманн відмовився підписати протокол суднової комісії і написав протест, який лишили без уваги.
Тим часом "Терек" з полоненим пароплавом відходив все далі вбік від второваних морських шляхів. Настав ясний ранок 9 червня. О пів на шосту, за сигналом з крейсера, "Принцеса Марія" зупинилась. З неї почали перевозити особовий склад і речі. Опівдні повернулась остання шлюпка. Гребним катером підпоручик Максимович рушив з підривною партією на пароплав, де в трюмах заклали два підривних вісімнадцяти-фунтових патрони і відкрили кінгстони.
Капітан Панфьоров, стоячи на містку, дивився на приречений пароплав і, мабуть, був задоволений своєю роботою. Він не виявляв звичайної метушливості. Плавними рухами правої руки він розгладжував чорне сивувате волосся, що обрамовувало його худе обличчя, поправляв комір, дуже вільний на його тонкій шиї. Бентежила його тільки переміна погоди: швидше б... Подивившись на хмари, які починали застилати небо, Панфьоров нетерпляче вийняв годинник. Було без десяти друга година.
— Страта контрабандиста затяглася на двадцять годин,— спокійно промовив командир, обводячи веселими чорними очима своїх помічників.
.1 в ту ж мить, начебто у відповідь на нетерплячі думки командира, пароплав зник з очей. На його місці з'явилася хмара густого диму, і потім долинув гуркіт вибухів. Підхоплений вітром дим, наче відсунута завіса, поплив на вест-зюйд-вест. Тепер знов побачили пароплав, але він не був уже такий величезний. Начебто невпинно зменшуючись, він повільно осідав носом у воду. Моряки не зводили з нього очей, а він, дедалі швидше занурюючись носом, через кілька хвилин зовсім зник з поверхні моря.
Командир Панфьоров, обернувшись до штурманського офіцера лейтенанта Матусевича, сказав:
— Миколо Миколайовичу, тепер нам — просто в Батавію... Штурман Матусевич, дебелий брюнет, що сутулувато схилився над
картою, характерним для нього рухом швидко повернув голову до рульового і м'яким баритоном оголосив курс:
— Зюйд-вест 70°.
"Терек" крейсирував далі. Знову траплялися пароплави. На один з лих, який ішов у Шанхай, пересадили датчан. Під час огляду іншого пароплава дістали англійську газету. В ній вичитали телеграму, яка оповіщала весь світ, що якийсь російський крейсер комерційного типу корсарствує біля східних берегів Японії. Неважко буЛо здогадатися, що йшлося саме про "Терек".