До пізньої ночі в офіцерській палатці було чути збуджені голоси. Це сперечалися між собою командир Трегубов і прапорщик Потапов. Виявилось, Потапов був иезадоволений командировим наказом. В ньому говорилося, що начальником табору на березі залишається прапорщик по механічній частині Зайончковський — по старшинству років, а Потапову доручалося командування на морі, як більш досвідченому судноводієві.
З раннього ранку 22 червня почалася посадка на бот.
В цей час збуджений прапорщик Потапов наздогнав командира на березі і вручив йому папір. Трегубов на ходу мовчки прочитав його, сів на бот і звідти, розмахуючи папером, різко викрикував:
— Це вам, прапорщику Потапов, так не минеться. Ваш,обурливий рапорт я представлю в Петербурзі в головний штаб.
— Я цього тільки й хочу — там нас розсудять,— відповів Потапов і, відвернувшись, попрямував до табору39.
Вслід ботові лунали з берега прощальні привітання, а він, підштовхуваний легким вітерцем, під парусами попрямував вздовж острова на південь. Командир сподівався через протоку Фріза пройти в-Охотське море. Всі чотирнадцять товаришів по плаванню відчули полегшення. Давно вже не було такого веселого настрою. Іншими очима і без смутку вони в останній раз подивилися на те місце, де так сумно обірвався їхній рейс і де було пережито стільки гірких хвилин. "Олдгамія" зали-
шалася в попередньому стані, але вже обгризена пожежею, вона була схожа на спотворений кістяк. Капітанський місток, штурманська рубка та інші верхні надбудови, що раніш виблискували емалевою фарбою, перетворилися на купу обгорілого заліза, з якої стирчали щогли і труби. Підпалена місяць тому, вона все ще диміла, вогонь усе ще знаходив пальне у величезних трюмах цього океанського пароплава.
Сірі хмари, наче осідаючи, нижче опустилися над океаном. Бот склав свої парусинові крила, але продовжував посуватися вперед. Вісім гребців, згинаючи спини, старанно налягали на весла. В матросів затерпли ноги, зігнуті в тісноті, але всі були бадьорі. Адже з кожним змахом весел скорочувалася путь, що вела людей до їхньої мети. Так гребли моряки до пізнього вечора, поки не трапилась вигідна бухточка, Куди вони й повернули.
Не виходячи на берег, вони ночували в боті і по черзі вартували, щоб не винесло їх у (море. На світанку прокинулись, поснідали і вирушили далі. Ранок був туманний, безвітряний, з проливним дощем. Бот під веслами повільно посувався вперед і, боячись пройти повз протоку, тримався ближче до берега.
Опівдні помітили, що високий гірський кряж острова Уруп робився все нижче, потім скат його обривався мисом. Далі починалася протока Фріза.
— Нобунотс,— сповістив командир назву цього мису по лоції.— Тут на милю тягнеться підводний каменистий риф. Не будемо відразу звертати в протоку, гребіть прямо на протилежний берег острова Ітуруп.
Праворуч увагу всіх привернула своїм чітким рисунком скеля, що височіла окремо. В північно-західному напрямі, за милю від мису, в протоці вона стояла, як на постаменті. Своєю примхливою формою вона нагадувала величезний макет старовинного корабля. Здавалось, не природа, а майстерна рука скульптора висікла з кам'яної глиби і корпус його і високі, надуті вітром паруси над ним. Мабуть, така схожість цієї скелі з кораблем вразила уяву мореплавця, що перший побачив її, і за нею назавжди збереглася і увійшла в лоцію назва, що найбільш підходить їй — "Парус".
Протока мала завширшки близько тридцяти миль. На її просторі одразу змінилася погода: подув норд-вестовий вітер,— він помітно посилювався і свіжішав, йти стало легше. З моря пасмами зганяло туман.
Раптом з лівого борту виник сильний шум, розпізнати причину якого зразу не могли навіть досвідчені моряки. Він наближався з боку океану.
— Не зрозуміло що!
— Невже японський катер?
Ці злякані вигуки заглушив голосним викриком матрос Кощелєв, що сидів на носу:
— Кит! Просто на нас пре!
З туману на бот насувалася чорна вилискуюча брила, довжиною з велику баржу, попереду над нею віялом високо хльостав шумний фонтан бризок.
— Держи праворуч! — скомандував Трегубов рульовому.
Близькість морського чудиська, порівняно з яким бот здавався іграшкою, злякала людей. Дехто вхопився за гвинтівки, але стріляти не довелось. Кит зробив крутий поворот уліво, зметнувши могутнім хвостом. Високий вал захльоснув бот, обіллявши людей холодною солоною водою. Дехто охнув чи то від переляку, чи то від подиву, але всі одразу відчули, що холод доходить до колін. Бот наповнився водою до банок. Всі кинулись вичерпувати воду, хто чим міг: чайниками, кухлями.
Кит зник в туманній далечині океану, а бот, що повернув від кита праворуч, опинився на своєму курсі і продовжував путь протокою Фрі-за. Показався північно-східний край острова Ітуруп. Командир одразу пізнав його по високому і зривистому мису з трьома примітними сосками гірських скель, позначених в лоції.
Вітер свіжішав і, досягнувши п'яти балів, зняв великі брижі. Що більше бот заглиблювався у протоку, то труднішим ставало плавання. Доводилось лавірувати в бурхливому безладді серед бистрин і вирів. Боячись, щоб вітром не зломило щоглу, зменшили площу паруса, але разом з тим, щоб не зменшився хід бота, матроси знову запрацювали на веслах. Надвечір сяк-так подолали протоку і вийшли в Охотське море. Але в цій відчайдушній боротьбі бот був покалічений: штовханами і брижами його так розхитало, що він по пазах дав течу. Та й зверху, через борти, його захльостувало хвилями. Вода піднялася вище колін. Матроси безперервно її виливали, але вона все прибувала. Частина команди захворіла на морську хворобу і нічого не могла робити.
Боцман Гоцка залишився на острові Уруп, але тепер про нього згадували з вдячністю.
— Молодець боцман — примусив тросом скріпити бот. Без цього наше суденце розвалилося б, як старе корито,— першим заговорив машиніст Кучеренко.
Леконцев, озирнувшись на командира, що заглибився в морську карту, підтакнув:
— Так, якби не трос — давно б нам бути на дні моря.
Командир наче не чув цих розмов. Мабуть, він і сам телер розумів, що боцман мав рацію, і, відірвавшись від карти, подивився вперед. Перед ним, хвилюючись, грізно розстилалася імлиста далечінь Охот-ського моря. Пускатися в плавання на боті, що протікає, було рисковано. Вода в ньому, прибуваючи, скоро може з'єднатися з.рівнем моря, і тоді — всім кінець. Трегубов, звертаючись до команди, мирно заговорив: