"Донской", весь побитий, з течею в трюмах, з креном на п'ять градусів, продовжував свою тяжку путь. На ньому мало лишилось гармат, але він уперто відбивався від японців. Передня труба на ньому була вся подірявлена осколками, а задня була розбита знизу доверху. Тяга впала, хід зменшився, але крейсер, наче занепокоєний своєю власною долею, рухався далі вперед, несучи на собі трупи, кров і біль, відчай і надію всіх, хто топтав його палуби. Порятунок був у тому, що японці не зрозуміли його маневру і вчасно не загородили йому дорогу,— він ввійшов у тіньову смугу. Відразу стало темно. Артилерійський бій припинився. Успішно були відбиті мінні атаки, при чому на одному міноносці була збита димова труба. Швидко настала ніч.
"Донскому", якому вдалося сховатися від ворога, тепер не було потреби розбиватися об гранітні скелі. Він кинув якір недалеко від східного боку Дажелета. Негайно спустили випадково уцілілі шлюпки — баркас № 2 і шестірку — і приступили до висадки екіпажу на берег. Насамперед постаралися позбутись ослябців, які й далі чинили на судні паніку. З ними разом відправили командира Лебедева 37. Потім почали перевозити поранених, яких було більше ста чоловік. Користуючись носилками, койками і матрацами, їх переносили на шлюпки в цілковитій темряві. Вони стогнали і охали. До їхнього болю приєднала свій біль нікому не потрібна поранена свиня, даючи про себе знати надривним вереском звідкись із палуби, обгорненої мороком. Чоловік тридцять, скористувавшись розбитим погребом, перепилися. Вони поводилися галасливо і, нікого не боячись, проклинали війну. Декого з них зв'язали, інші, яким море тепер було по коліна, кинулися за борт і, горлаючи, вплав добиралися до берега.
До світанку на крейсері лишилися тільки вбиті. Знову з'явились японські судна. Але "Дмитрий Донской", відведений на півтори милі в море, лежав на глибокому дні з відкритими кінгстонами. Японцям дістались у полон тільки люди.
САСЕБО ЗАМІСТЬ ВЛАДИВОСТОКА
"Грозный", завдавши пошкоджень ворожому міноносцеві і відбившись від нього, і далі самотньо тікав на північ. Йому теж довелося потерпіти. Один снаряд попав у борт біля ватерлінії, зробив пробоїну в другому командному приміщенні, розбив парову трубу і вбив стройового квартирмейстера Федорова. Пробоїну негайно залатали. Другим снарядом знесло прожектор. Двоє людей при цьому поплатились життям: мічман Дофельт і підшкіпер Рядов. Командир Андржієвський був поранений в обидві руки, ноги й голову.
Вночі "Грозный" ішов з закритими вогнями. Більше ніхто вже не переслідував його. На другий день, 16 травня, після полудня кінчилося все вугілля. Почали кидати в топки всі дерев'яні речі, різні вироби, паруси, зібраний у ямах вугільний пил і лили мастило,— палили все, що тільки могло горіти. Таким чином, хоч з трудом, але до вечора добралися до острова Аскольд і, зробивши по бездротовому телеграфу позивні в свій порт, кинули якір. Вранці 17 травня, коли з Владивостока доставили на міноносець вугілля, він перейшов у Золотий Ріг.
Так само міг вчинити і "Бедовый", але ні адмірал, ні чини його штабу чомусь не захотіли попасти у вітчизняні води. З того місця, де він здався, "Сазанамі" взяв його на буксир і повів у Японію, як водять на аркані тварин. Так посувалися до ночі.
Хвилювання на "Бедовом" вляглося. Людям нічого стало робити, всі турботи відразу відпали — адже вони тепер були тільки полонені. Матроси збиралися в жилій палубі і мирно обговорювали недавню подію. Найбільше цікавило всіх питання: "Чому це начальству так хотілося здатися в полон?"
Говорили різне, поки не висловив свої міркування машиніст самостійного управління Попов. Всі втупили очі в цього високого і худого хлопця з матовою блідістю на витягнутому обличчі, з спокійним осіннім сумом у карих очах. Начитаний і з природи розумний, завжди тверезий, він користувався серед команди великим авторитетом. Всі замовкли, коли почули його глухуватий голос:
— Невже, братці, ви не догадуєтесь, яка тут махінація вийшла? Припустімо, що "Бедовый" наш прийшов би у Владивосток. А далі що? Зібралось би на наш міноносець все вище начальство: і капітани всіх рангів, і адмірали, і генерали. Як дивитися їм у вічі? І кожен з них почав би звертатися до Рожественського: "Ваше превосходительство, а де ваша ескадра?" А він і сам не знає, де, тому що покинув її і втік з поля бою. Пішло б тут перешіптування — от він, скажуть, який національний геройї Але головне ще не це. Яку телеграму він мусив би скласти цареві? "Ваша імператорська величність, я з своїм штабом щасливо прибув на міноносці "Бедовый" у Владивосток, а де перебуває решта доручених мені суден — поки що про них мені нічого невідомо". Рожественський — людина горда і вважав себе розумнішим від усіх на світі. Але японський адмірал Того взяв та й розмагнітив його. Повіситись можна від сорому! От він і вирішив до багатьох своїх злочинів додати ще один — здатися в полон.
— Вірно сказано! — крикнув кочегар Воробйов.
З думкою машиніста погодились і інші матроси. Попов додав:
— І от тепер нашого адмірала, чинів його штабу, суднових офіцерів і нас, грішних, японці везуть у свою вітчизну, як поросят у клітці.
Хтось із злобою сплюнув, хтось сильно вилаявся.
З суднового командного складу лишився на "Бедовом" тільки командир, давши слово честі японському офіцерові, що він не заподіє міноносцеві ніякої шкоди. В кают-компанії зібрались усі офіцери. У них ішли свої розмови:
— Слава богу, кінчились наші муки.
— Побачимо, що являє собою Японія. Флаг-капітан засумував:
— Так-то воно так, але що буде, коли повернемося в Росію? Мічман Демчинський теж зітхнув:
— Так, чекають нас великі неприємності.
Лейтенант Леонтьев, кокетуючи красивими зубами, заперечив:
— Дрібниці! Ми рятували життя командуючого ескадрою. А потім — подумаєш, яке значення має для Росії втрата одного міноносця, коли вся наша ескадра розгромлена!
Його підтримав полковник Філіпповський:
— На "Суворове" всі чесно билися. Ми робили все, що від'нас залежало. А якщо нас обвинуватять, то разом з нами повинні будуть сісти на лаву підсудних і ті, хто зараз перебуває у Петербурзі під золотим шпилем Адміралтейства. Навіщо вони послали такий набрід на війну?