На час огляду Вівторка загнали в машинне відділення. Він змирився з цим і, обходячи допоміжні механізми, що працювали, обнюхував їх, як і належить собаці. Раптом його настовбурчені вуха насторожились. Через світлові люки доносилась до машини його улюблена ледве чутна команда вахтового начальника:
— Катер до правого трапа!
Вівторок зірвався з місця і з звичною спритністю понісся по трапах наверх. Двері в машинне відділення були кимсь відчинені, і він вискочив на верхню палубу. Для початку, як це завжди буває у собак, що зірвалися з цепу або вирвались на волю з конури, Вівторок солодко потягнувся і струснувся всім тілом. Потім він високо підняв голову з настовбурченими вухами і озирнувся. Очевидно, йому хотілося зрозуміти, що тут відбувається, хто від'їжджає і за ким треба поспішати. Сама його поява тут стурбувала суднове начальство. Але Вівторок ще більше наколобродив. Він побачив роззолочену групу людей, що прямували до знайомого трапа, і, випередивши її, з радісним гавкотом кинувся галопом по палубі. В такій напруженій обстановці, коли в присутності коронованого гостя і вищих чинів флоту люди ніби заціпеніли і навіть стримували дихання, невимушеність собаки сповнила суднових офіцерів таким жахом, ніби вони мали негайно поринути у морську безодню. Щось страшне насунулось на корабель — адже Вівторок в своєму нестримному бажанні потрапити на катер може зіпхнути царя з трапа в воду. Що тоді буде? Командир, згинаючи тремтячі коліна, став нижче зростом і роззявив рота, немовби хотів крикнути й не міг. Старший офіцер навіть крякнув і навіщось підняв до трикутного парадного капелюха і ліву руку. Лейтенант Вредний втягнув голову в плечі, наче на нього замахнулись кувалдою. Розгубились і решта офіцерів: одні пополотніли, у декого засіпалися губи. Можна безпомилково сказати, що перед кожним із них постало одне й те саме питання: через що доведеться постраждати? Через собаку, паршиву дворняжку. Очевидно, в цю мить вона викликала у суднового начальства таку ненависть до себе, що доля її була вирішена: після огляду вона з баластом на шиї полетить за борт.
Великий князь Олексій Олександрович, озирнувшись, докірливо хитнув головою Рожественському, а той, зціпивши зуби, подивився на офіцерів таким нищівним поглядом, який ніби промовляв:
— Ну, всім вам кінець: розжалують у матроси.
Цар в цю мить був на нижній площині трапа. Він тільки-но хотів ступити на катер, коли до його ніг стрімголов скотився Вівторок. Цар шарпнувся і, ухопившись за поручні, незграбно зігнувся. Один з двох мічманів, що стояли на площадці трапа як фалрепні, сторопів, але другий не розгубився і, схопивши Вівторка за шию, міцно притис його до себе. Все це сталося за кілька секунд, і всі чекали, що зараз пролунають страшні вибухи блискавки і грому. Але цар, опам'ятавшись, раптом почав усміхатись: погладивши пса по спині, ласкаво промовив:
— Ах, собачка. Який милий собачка. І ступив на катер.
Напружена атмосфера зразу розрядилась. Весь роззолочений імператорський почет, ніби по команді, почав усміхатися. Кожен із вищих чинів, починаючи з великого князя і кінчаючи адміралами, вважав своїм обов'язком, спустившись по трапу, погладити Вівторка, і кожен примовляв на свій лад:
— Надзвичайний пес.
— Гарний собака.
— У нього дуже розумні очі.
— Красень, якого не часто можна зустріти.
І навіть завжди похмурий Рожественський зобразив на своєму суворому обличчі усмішку і, поплескавши по спині Вівторка, пробасив:
— Четвероногий моряк. Видно, вояка.
Ожило і наше суднове начальство. Командир випрямився, усміхнувся і став вищим. Старший офіцер опустив ліву руку і браво випнув груди. Повеселішали і решта офіцерів, ніби вони мали одержати найвищу нагороду. Тепер кожен з них дивився на собаку з таким захватом, наче він вчинив визначний воєнний подвиг.
Тільки Вівторок не радів. Здержуваний мічманом, він розгублено дивився на катер, не розуміючи, чому його цього разу не пускають туди. Не розумів пес і того, що він удостоївся такої великої монаршої милості.
Паровий катер відчалив від трапа.
"Царськосельський ховрах", як прозвали царя революційно настроєні матроси, відплив на інші кораблі.
ЦАР І КАЙЗЕР
Пригадалися свята, що відбувалися на цьому рейді в 1902 році. Тут сталося знаменне побачення двох імператорів: Миколи II і Вільгель-ма II. Звідси почалась блискуча кар'єра адмірала Рожественського, який тоді, командуючи учбово-артилерійським загоном, тримав свій прапор на крейсері "Минин"; звідси простяглися незримі нитки до далекосхідної війни.
День 24 липня був ясний. На ревельському рейді скупчилося чотирнадцять великих військових суден і п'ятнадцять міноносців. Тільки два кораблі, збудовані в Америці, виділялися своєю білістю — "Варяг" і "Ретвизан", а інші були пофарбовані в чорний колір. Тут же стояли імператорські яхти — "Штандарт" і "Полярная звезда", що прийшли ще напередодні. Всі вищі чини Балтійського флоту були тепер тут. Берег і стінки гавані кишіли людьми, що прийшли подивитись на небувалу подію.
З раннього ранку, хвилюючись, чекали появи Вільгельма. Нарешті на горизонті, за островом Нарген, показались димки німецької ескадри. Назустріч їй негайно рушили яхти і крейсер "Светлана". Туди ж, везучи знатних глядачів, попрямували і кілька приватних пароплавів, красиво прибраних зеленню.
О восьмій годині всі наші кораблі прикрасилися прапорами. Здалеку долітали постріли обмінних салютів. А через дві години судна уже наближалися до рейду. До складу німецької ескадри входили: броненосний крейсер "Принц Генріх", крейсер "Німфа", міноносець "Слейпнер" і яхта "Гогенцоллерн". Всі вони красувались білим офарбленням. Вільгельм устиг уже пересісти з власної яхти на російську, і тепер обидва імператори стояли на містку "Штандарта".
Кожен наш корабель, оповившись пороховим димом, відсалютував на честь кайзера тридцять одним пострілом. Гуркіт стояв, наче на війні. На флагманських суднах і яхтах гриміли оркестри: німці грали російський гімн, наші — німецький. На містках російських і німецьких суден зібрались офіцери в пишних убраннях, парадній формі, а на верхніх палубах, вздовж бортів, розташувались фронтом матроси в білих з синіми комірами форменках. Частина команди обліпила ванти, ці канатні драбини, що ведуть на щогли, а на "Первенце" і "Кремле" — судна з парусним оснащенням — матроси забрались на реї, вистроївшись на них у шеренгу. Звідусіль, перекочуючись, лунало голосне "ура!".