— Перекажіть, щоб наші гармати не відповідали! Спустити наш прапор! Підняти японський! Стоп машина!
Поки виконувались ці накази, броненосець дістав ще кілька ударів. Снарядом розвернуло йому ніс. Якір, зірвавшись з місця, бухнувся в море. З'явилися пробоїни з лівого борту.
"Николай І", застопоривши машини, зупинився, і на знак цього на ньому, замість знищених напередодні шарів, підтягли до реї відро. Японці припинили стрільбу. Стало незвичайно тихо. Зупинилися й інші наші броненосці, повернувши носами хто вправо, хто вліво. На кожному з них, як на "Николае", майорів уже прапор Країни сонячного сходу.
Інакше зробив тільки "Изумруд". Це був невеликий трищогловий і тритрубний крейсер, красивий і бистрий, як птах. Він теж було повторив сигнал про здачу, але, схаменувшись, швидко його спустив. З правого боку між загонами ворожих суден лишився великий проміжок. В цей проміжок, давши повний хід, і попрямував "Изумруд". Глибоко врізаючись форштевнем у поверхню моря, він здіймав навколо свого корпуса білопінні хвилі, що підіймалися майже до верхньої палуби. З його труб .шугали три потоки диму і, круто звалюючись назад, зливалися в одну чорну хмару. Розширяючись, вона тяглася за кормою. Японці, очевидно, не зрозуміли його задуму і не відразу вжили проти нього заходів. А коли виділили в погоню за ним два крейсери, було вже пізно. Ворожі снаряди ледве долітали до нього. А він, маючи перевагу в ході, все збільшував відстань між собою і своїми переслідувачами. Із суден, що здалися, з завмиранням серця стежили за ним, поки він зник у сонячній далечині. Його хвалили на всі лади, ним захоплювались. Він справді виявив героїзм, вирвавшись із кола всього японського флоту.
На "Николае", за розпорядженням Небогатова, була зібрана на шканцях команда. Стоячи на поздовжньому містку, він виголосив коротку промову. Незважаючи на блиск сонячного проміння, що грало в сріблі конусоподібної бороди, в золоті погонів з чорними орлами, на емалі двох хрестів Св. Володимира, адмірал щулився. Змалювавши причини, що змусили його здатися, він на закінчення, хвилюючись, сказав:
— Братці, я вже пожив на світі. Мені не страшно помирати. Але я не хотів вас губити, молодих. Всю ганьбу я беру на себе. Хай мене судять. Я готовий піти на страту.
І, згорбившись, пішов на передній місток.
На броненосці тривала метушня. Знищували шифри, секретні документи, сигнальні книги. Одні з офіцерів говорили, що треба псувати гармати, механізми і викидати за борт різні прилади, інші забороняли це робити. Частина команди поралася біля своїх речей, а дехто вже добрався до горілки. Подекуди вже почали з'являтися п'яні.
З операційного пункту піднявся на верхню палубу машинний квартирмейстер Василь Федорович Бабушкін. Це він двадцять три дні тому з'єднав 2-у і 3-ю ескадри. Але в нього тоді відкрилися незагоєні рани, які він дістав у Порт-Артурі. Попавши на броненосець "Николай І", Бабушкін серйозно захворів і пролежав у лазареті до самого бою. В бою він не брав участі. Напередодні, з появою на горизонті головних ворожих сил, його перевели в машинне відділення, де він просидів до пізнього вечора. Але й там, у глибині судна, він не переставав тремтіти від бажання будь-що перемогти японців. І коли йому казали, що такий-от наш броненосець перевернувся, він уперто твердив:
— Ні! Це, мабуть, загинув "Мікаса".
І сам, як безумець, починав кричати "ура".
Йому навіть трудно було стояти на ногах. Але він не міг, дізнавшись про здачу чотирьох броненосців, лишатися далі внизу і з'явився серед команди, величезний, худий, оброслий чорною бородою, в натільній сорочці і чорних штанях. Опираючись тремтячими руками на милиці, він зупинився і глянув у бік корми,— там, на гафелі, майорів японський прапор. Те саме він побачив і на інших броненосцях. Судорожно засіпалося його обличчя з крупними рисами, брови вросли в перенісся, як два чорні корені. Задихаючись, він викрикнув зривистим басом:
— Братці! Як же це так виходить? Я обороняв Першу ескадру. А начальство наказало потопити її. Потопили судна на такому мілкому місці, що японці тепер, мабуть, уже підняли їх. Я став битися за порт-артурську фортецю, життя свого не жаліючи. Дістав у бою відразу вісімнадцять ран від осколків снаряда. Можна сказати, побував на тім світі. А начальство здало Порт-Артур японцям. В Сінгапурі я визвався добровольцем на ескадру Небогатова. А її також здали в полон. Та що ж це таке діється?
Хтось з матросів сказав:
— Небогатов пожалів нас. Бабушкін заперечив:
— Жаліти треба батьківщину, а не солдатів і матросів. Адмірал — не сестра-жалібниця.
Дехто з команди сміявся з нього:
— Кинь, Вася, надриватися. Іди-но краще в лазарет і відпочинь.
Бабушкін, стукаючи милицями, загримів:
— Росія зганьблена, а ви мені спати пропонуєте?!
— Вся ця війна була ганебна, а ми тут причому? Не ми її починали!
— Битися треба, а ви регочете!
— За що? За личаки? Таких дурнів більше нема! Бабушкін заскреготів зубами і, хитаючись, пішов до люка.
— Піду в машину і сам відкрию кінгстони. Зараз же пущу броненосець на дно.
— Спробуй тільки — вмить полетиш за борті
Бабушкін зрозумів, що його намір нездійсненний. Запал богатиря відразу згас. Ослаблий, він тихо подався в лазарет, бурмочучи:
— Якби я знав це, я не пішов би з вами. Ваш адмірал — боягуз. Під виглядом матросів він самого себе рятує... 2
До борту "Николая" пристав ворожий міноносець. З нього піднявся на палубу броненосця флаг-офіцер, посланий адміралом Того, і передав Небогатову запрошення прибути до командуючого японським флотом для переговорів. В присутності ворога на кораблі російські офіцери почували себе розгубленими. Одні з них, пригнічені подією, похмуро мовчали. На інших здача в полон менше вплинула. Вони бадьорились і, поки Небогатов із своїм штабом, на вимогу адмірала Того, готувався до від'їзду, пробували розмовляти по-англійському з японським офіцером. Він тримався надзвичайно коректно, нібито й не був завойовником. Обмінялись з ним думками щодо погоди, вважаючи її препоганою. Хтось із російських офіцерів поскаржився, який тяжкий був похід для 2-ї ескадри. Японець висловив співчуття російським морякам, а потім заявив, що вони чудово бились, і це прозвучало як іронія. Лейтенант, молода легковажна людина, звертаючись до нього, весело сказав: