В цей час багато було влучень у броненосець "Орел". А ще більше розривалося снарядів навколо судна. Рябіло в очах від викинутих стовпів води. Здавалося, море стало стіною, щоб перегородити нам дальший шлях. Клуби темного диму, спалахи вогню, вихор снарядних осколків і водяних бризок — все змішалося.
Маневр у японців вийшов вдалим. Але дальша поведінка адмірала Того викликала сумнів. Коли він переконався, що російські судна не пішли на північ, йому слід було б негайно повернути назад. Він цього не зробив. Він, припинивши стрілянину, зник у млі і| на якийсь час загубив російську ескадру. Адмірал Камімура, із загону якого ще раніше вибув крейсер "Асама", лишився перед нашими силами з п'ятьма кораблями. На його щастя, ми не мали більш швидкого ескадреного ходу і належної бойової підготовки. Коли б у нас справа стояла інакше, цю частину японського флоту було б негайно знищено.
Адмірал Камімура переслідував нас якихось п'ятнадцять хвилин. Мабуть, він зрозумів рискованість свого становища і, зробивши послідовний поворот на шістнадцять румбів ліворуч, попрямував у той бік, куди пішли японські судна першого загону. В результаті і другий загін загубив нашу ескадру, що схилилася майже зовсім на зюйд25.
Бій урвався.
Чи надовго настав для нас перепочинок?
А що за цей час робили наші крейсери? Вони жодного разу не підійшли на допомогу до головних своїх сил, а робили тільки те, що обороняли непотрібний нам обоз — транспорти. Інженер Васильєв мав рацію. Ці крейсери ослабили дію артилерії броненосців більщ як на шістдесят гармат середнього калібру.
Не брали участі в бою і всі наші дев'ять міноносців. Вони трималися віддалік, поза сферою дій ворожого вогню. їм було доручено стежити за флагманськими кораблями і, в разі потреби, рятувати адміралів. Таким чином, наші міноносці за розпорядженням Рожественського були перетворені з бойових одиниць в рятувальні судна.
Бій ще не кінчився, але ніхто вже не мав сумніву, що доля ескадри вирішена. Флагманський броненосець "Ослябя" потонув, другий флагманський корабель "Суворов" вийшов із строю і десь плутався осторонь. Виходили на короткий час з ладу "Александр" і "Бородино", і на них спалахували пожежі. Великі пошкодження дістав броненосець "Орел". Тепер стало ясно, що японці мали над нами перевагу в швидкості ходу, в умінні маневрувати, в якості снарядів, в швидкості і влучності стрільби. Вони захопили ініціативу в бою. Вони диктували нам дистанцію вогню, час і місце сутички. Вони вибирали паралельні й зустрічні курси. Вони натискали на нашу голову і спрямовували курс нашої ескадри в бажаний їм бік. Правда, і в них головні сили зменшились на один броненосний крейсер, але все .одно нас розбили і фізично, і ще більше — морально. Це сталося за якусь годину від початку бою. Наша ескадра перетворилася на плавучий караван смерті.
"ОРЕЛ" У ВОГНІ
За перший період бою броненосець "Орел" дістав значні пошкодження.
Два великі снаряди, пролетівши через гарматні порти, вибухнули один за одним у носовому казематі. Командир батареї мічман Шупин-ський, якому осколком пробило лоб, змахнув руками і впав мертвий. Поряд з ним було вбито трьох матросів. Інші були поранені і теж вийшли із строю. Обидві 75-міліметрові гармати лівого борту були понівечені. Осколки від снарядів, пробивши двері подовжньої перебірки, вивели з ладу ще таку ж саму гармату правого борту. Слідом за ним дванадцятидюймовий снаряд остаточно зруйнував носовий каземат і підірвав патрони в бесідках. Зайнялася пожежа. Вугільний пил, звихрений з бімсів поривами повітря, разом з димом і парою переміщався всередині судна, роз'їдаючи людям очі.
Вибухом двадцятипудового снаряда був зруйнований шпилевий відділ з усім його приладдям.
Носовою дванадцятидюймовою баштою командував лейтенант Пав-ліиов. Піднімаючись над гарматами, він сидів на посту управління, просунувши голову в круглий отвір, зроблений в баштовому даху. Цей отвір був захищений сталевим ковпаком, схожим на капелюх. Три прорізи в ковпаку — один спереду, а два з боків — давали змогу командирові бачити поле бою. Башта діяла справно, м'яко і безшумно повертаючись праворуч або ліворуч. Під залізним помостом платформи, ховаючись у глибині броньованого колодязя, глухо гуділи мотори. З погребів і крюйт-камер, що були на самому дні судна, підіймали по елеваторах снаряди й заряди, їх поглинали зарядні камери двох гармат. Бряжчали, відкриваючись і закриваючись, важкі затвори. Кожні дві хвилини, рвонувши повітря, лунав залп, супроводжуваний багровим спалахом. Після пострілу гармати відкочувалися назад, немов самі лякалися того, що зробили, а потім, за допомогою приладів компресора, повільно поверталися на свої попередні місця.
Несподівано перед амбразурами яскраво спалахнуло полум'я і розлігся страшенний гуркіт. Кілька чоловік в башті упали. Лейтенант Пав-лінов зігнувся і довго підтримував руками контужену голову, ніби боявся, що вона в нього відвалиться. А коли обережно повернувся назад, щоб подивитися на людей і предмети навколо себе, то на його чорнобривому обличчі відбився радісний подив — він був живий.
— Трощать нас, окаянні, куди попало, ваше благородіє,— крикнув хтось із гарматної обслуги.
Але лейтенант Павлінов нічого не чув. З ушей у нього сочилася кров — лопнули обидві барабанні перетинки. І все ж таки, лишаючись в строю, він голосно спитав:
— Чи в порядку механізми?
Правий зарядник був пошкоджений, пустили в дію лівий. Електрична подача була зіпсована, і снаряди почали подавати вручну по жолобах. Коли знову хотіли розпочати стрільбу, пролунав тривожний голос комендора Волкова:
— Гляньте, що сталося!
Дульна частина лівої гармати відірвана на чималу довжину. Але в башті не знали, що відірваний шматок сталі, з півтонни вагою, закинуло на верхній носовий місток. При цьому троє матросів на містку було вбито.
Гуркіт стояв і в інших частинах корабля, розривалося залізо, ламалися поручні, розбивалися шлюпки, на жовтому тлі димових труб, як виразки віспи, чорніли дрібні дірки. Аж ось на юті, позаду кормової дванадцятидюймової башти, ніби папір під ударом кулака, розірвалася палуба. З пробоїни вихопилося полум'я — зайнялися каюти батарейної палуби. На вісімдесят першому шпангоуті, пробивши легкий борт, вибухнув снаряд у каюті № 20, де жив інженер Васильев. Двері злетіли з завісів, залізні перебірки лопнули по швах; ліжко, стіл, умивальник, книги, письмовий стіл з кресленням, білизна, одежа — все було знищене.