— Геть з моїх очей! — закричав адмірал і так сіпнувся у ванні, що вода хлюпнула через борт.
Вістовий вискочив з ванної, але через хвилину адмірал покликав його назад і, наче забувши про все, мирно попросив:
— Петре, намиль губку і потри мені спину.
Так тривало й далі. Адмірал був грозою не лише для матросів, але й для офіцерів усієї ескадри. Ніхто не насмілювався перечити йому, хоч багато хто розумів страшенну безглуздість його слів і вчинків. Але Пучков тримався з ним інакше. Якщо адмірал підвищував голос, то і вістовий відповідав йому підвищеним голосом. Іноді вони сперечались і кричали так, наче той і другий були в однакових чинах і займали однакове становище. Може, Рожественський і усвідомлював, що він довів свого вістового до такого стану, що той ладен був його вбити. Але складалося враження, немовби йому подобалось те, що з усього численного особового складу ескадри знайшлася лише одна людина, яка перед ним не плазує. Більше він ні разу не вдарив Пучкова і ніяк його не карав.
І тільки одного разу адмірал забувся. Ескадра стояла біля Мадагаскару. В адміральському салоні готувались до зустрічі Нового року. Запрошені були сестри-жалібниці з плавучого госпіталя "Орел". Рожественський наказав Пучкову заморозити шампанське. Але інженер-меха-нік, завідуючий рефрижераторною камерою, перевіряючи її, ненароком переставив пляшки від холодних труб рефрижератора у тепле місце.
0 дванадцятій годині ночі збентежений Пучков приніс шампанське незамороженим. Адмірал тільки скоса суворо подивився на винного, але нічого не сказав. Другого дня вранці він стримано пробурмотів:
— Петре, йди до старшого офіпера і передай йому, щоб він поставив тебе на бак під рушницю на дві години.
Пучков добре почув усі слова, але перепитав:
— Чого зволите, ваше превосходительство?
І підставляючи праве вухо, повернув обличчя вліво більше, ніж слід було, через що очі його скосились на адмірала. Рожественський повторив наказ голосніше, а потім сердито спитав:
— Ти чого морду від мене відвертаєш?
— Аж ніяк, ваше превосходительство. А тільки я нічого не чую лівим вухом. Як ви самі знаєте, барабанна перетинка в ньому перебита.
Адмірал почервонів і відвернувся.
Пучков знав, за що його покарано, і, не журячись, по-молодецькому стояв на баку, наче одержав похвалу від начальства. Свідомість підказувала йому, що адмірал без нього, як без няньки, не може обійтись ні хвилини і, в усякому разі, ця кара не задовольнить його властолюбства.
1 справді, не минуло й півгодини, як Рожественський схаменувся і через вахтового начальника вже покликав вістового до себе. Але той не послухався і відстояв до кінця належний строк покарання.
— Це ще що за фортелі? Мої накази перестав виконувати? —г розсердився адмірал, коли Пучков повернувся до нього з бака.
— Коли я винуватий, ваше превосходительство, то мушу за це нести покарання повністю.
— Дивись,— доведеш ти до того, що я з тебе витрушу хамську душу.
— Воля ваша, ваше превосходительство,— з спокійною покірністю відповів вістовий, але в самій цій покірності почувався виклик, наче він щось надумав.
Проти свого звичаю, Рожественський і цього разу не скипів і, відвернувшись, тільки похмуро насупився. Покірливий Пучков лишився переможцем. Це був безприкладний випадок у практиці служби численних вістових у адмірала.
ПРИМХИ КОМАНДУЮЧОГО
Мало хто знає про минуле Рожественського.
В 1873 році, бувши вже лейтенантом, Рожественський скінчив курси Михайлівської артилерійської академії. Його зразу ж призначили членом комісії морських артилерійських дослідів. На цій посаді він пробув до початку російсько-турецької війни, коли його командирували в місто Миколаїв. Там він якийсь час перебував при головному командирі Чорноморського флоту. А коли почали споряджати пароплав "Веста", перетворюючи його на бойовий крейсер, він вступив на. нього під начальство капітана Баранова (пізніше був губернатором у Нижньому). Разом з цим командиром він плавав, разом з ним брав участь на "Весте" в морській битві, що відбулась при Кюстенджі II липня 1877 року. Наші моряки, як писали газети, виявили тоді небувале молодецтво: нікчемна і слабосила "Веста" підбила турецький броненосець "Фехті-Буленд" і змусила його тікати. За цей подвиг Рожественський, як і його товариші по службі, був нагороджений орденами Георгія 4-го ступеня і Володимира 4-го ступеня з бантом і підвищений в чин капітан-лейтенанта.
З донесенням командира судна він був командирований у Петербург, де особисто давав пояснення особам імператорської фамілії про битву 11 липня.
А через рік він несподівано виступив у газеті "Биржевые ведомости" від 17 липня 1878 року з статтею "Броненосці і крейсери-купці" і викрив подвиги "Весты". За його описом виходило, що не турецький броненосець тікав від неї, а вона тікала від нього, тікала протягом п'яти з половиною годин. І тільки через те, що "Фехті-Буленд", перевантажений воєнними запасами, не міг догнати її, вона врятувалась від лиха. Розповідь автора була надзвичайно переконлива.
В пресі того часу стаття Рожественського викликала цілу бурю. Газети "Новое время", "Биржевые ведомости", "Петербургские ведомости", журнал "Яхта" і інші періодичні органи почали між собою перепалку. Одні нападали на автора, називаючи його брехуном, інші захищали його і розглядали його виступ як подвиг громадянської мужності.
Вчинок Рожественського справді був винятковий .за своєю сміливістю. Але що спонукало його до цього? Чи хотів він, щоб перемогла правда про "Весту", чи якісь інші мотиви керували ним? Адже, викриваючи цю роздуту битву, він не щадив і самого себе. Він рискував своєю майбутньою кар'єрою, на що може зважитися тільки людина пряма й непідкупна, з сильним характером, А з другого боку, чому він не зробив такого викриття раніш? Чому він не відмовився від царських нагород? Він ніколи не розлучався з орденами і з гордістю носив їх на грудях аж до Цусіми як бойові заслуги.
З того часу минуло двадцять шість років. Вибухнула війна на Далекому Сході. І от після того, як на броненосці "Петропавловск" загинув у Порт-Артурі разом з художником Верещагіним єдиний талановитий адмірал Макаров і після цілого ряду інших невдач на суші і на морі, царський уряд почав шукати нового рятівника батьківщини. Він виявився тут же, поруч, серед почту його величності,— високий, мужній, суворий, з красивою, трохи схиленою головою, ніби обтяженою геніальними ідеями. Вся його незвичайна зовнішність так імпонувала іншим, що не могло бути сумніву в успіхові. І тоді ім'я цієї людини прогриміло на всю Росію — ім'я адмірала Рожественського. Майже вся преса затрубила про нього, заздалегідь підносячи його в герої.