Цар-Чередар

Страница 3 из 4

Кузнецов Стефан

Тут цар раптом встав з лави, здійняв трембіту, приложив до уст, попробував раз, другий, чи добра, а далі як не затрубить собі так кріпко, як не раз в часі ловів, аж в вухах всім залящало.

Всі ахнули, здивувалися.

— Чередар, їй Богу, чередар громадський, — сказав один з найстарших мужиків у Гориславичах до всіх зібраних, а цареві повідає:

— Чудесно, сватуненьку, трубиш, нема й що казати. Навіть моя сонлива Марта на такий трубний глас із першого сну прохопиться. От ми тому дві неділі похоронили громадського череда-ря, а на його місце годі найти намісника: ніхто не хоче пасти, всі в нас — пани-господарі. А ти, видно, до того годишся. От і хата, і торби, і трембіта — все майно, що по нім лишилося, — то твоє. З громади платня чередарська також несогірша, а до того ще й наші жінки не пожалують ні сиру, ні масла, ні інших харчів.

Прийняв цар місце чередаря із вдячністю, надіючись, що коли-небудь доля над ним змилосердиться і він зі своєю коханою донечкою Анусею вернеться знову у свої царські чертоги.

Але доля не змилостивилася: минав рік за роком, а він все з Анусею або зимою в чередарській хижі, або літом з чередою в полонинах. І допровадив свою пастирську проворність до того, що він йшов попереду череди, а за ним вівці, мов за отаманом військо.

А наслідки цього були такі, що громадські щедроти не маліли, а з кожним днем збільшувалися.

Ануся, колишня царівна, не забувала і постійно про те тямила, що її примхи перетворили на батькові царську багряницю в чередарські рубищі. Вона стала взірцевою, слухняною дитиною. Забула про лялечки, а взялася сама порядкувати у хижі та помагати батькові.

Чимало літ минуло, чорна борода чередарова побіліла, а Ану-ся-царівна і зростом, і станом, і красою — на все село Горислави-чі. Та й робітниця з неї — під сонцем іншої такої не знайдеш: весь день суетиться при хазяйстві, увечері коло свого татунечка-царя падкує, мовби хотіла йому його страждання бодай частково нагородити своєю любов'ю.

Чередарева Ануся у всіх на устах: молоді й старі пропадають за нею..

Якось вона зустрілася з дивним молодиком на кладці, що була перекинута над бездонною прірвою, яку не кожен важився переходити. Ходили туди тільки сміливці, в тому числі й Ануся.

От іде вона в полонину, сміливо ступає на кладку і на самій середині зустрічається з молоденьким панком, що мав усі груди в орденах. Давно, дуже давно не стрічалася Ануся з такими гарними молодцями. Постояли обоє хвильку, поглянули на себе — і молодик повідає:

— Хто кому — з дороги, красна дівице?

— Ніхто нікому, чесний господине! — відказує Ануся.

І взяла хлопця за лікті, обернулася з ним на місці раз, а опісля зробила півколеса в ту саму сторону другий раз і пішла собі своєю дорогою, а молодця зоставила на кладці в найбільшім здивуванні.

Коли царівна стала розказувати про свою пригоду на кладці татунечкові, то цар-чередар занепокоївся і спитав:

— А хто кому з кладки вступився?

— Ніхто нікому, — відповіла царівна і показала на батькові, як то вона на однім місці з парубком обернулася. А далі описала, як виглядав той парубок, як пишно був вбраний. — Самі золоті медалі мав на грудях, — закінчила з захопленням, — і довго стояв на однім місці та споглядав за мною.

— А ти оглядалася?

— Так.

— Скільки разів?

— Не тямлю.

— В цьому, моя люба, я нічого злого не бачу, але не вадило би відповісти тому молодику так: "Богатирі, лицарі завжди вступаються слабшим. Тому я прошу не ходити більше до мене в полонину, краще йти прямою дорогою, куди всі люди ходять.

3

Зажурився цар-чередар тою зустріччю Анусі з молодиком на кладці. Стільки літ прожити у Гориславичах з тими людьми, аж раптом якась нечиста сила наднесла молодого гульвісу, а з ним і неспокій поселився в чередареву душу.

Гадка ця постійно мучила його і вдень, і вночі. Та якби ж то знати, що се чоловік чесний, праведний!? А ну ж то бродяга, виряджений за пана, по лісах скитається. Так думає цар-чередар і тужно йому — так тужно, як ніколи дотепер за своєю донею. Всіляких способів уживав, щоби позбутися того неприємного почуття, але годі: постійно про одне і те саме гадає.

От і тепер він в полонині з чередою, а гадки його при Ану-сі, все позирає на свою хату, все жде з нетерпінням тої щасливої хвилі, коли Ануся здалека на кичері з'явиться і стане його руками вітати, а потому, коли прибіжить до нього, стане пташечкою щебетати: "Видиш, я в пору завжди, ніколи ні на хвильку не припізнюся. З вітром до тебе гнала, ніг під собою не чула". Так думає цар-чередар, і забув на все, що круг нього жиє, радіє, торжествує: забув царство рослинне, що йому під ногами м'яким килимом стелиться, забув і на пташиний спів, нічого не бачить, не чує, все тільки дивиться в ту сторону, звідки його зіничка Ануся надбігає. Двічі вже здавалося йому, буцім вона не сама спішить до нього, а ще хтось товаришує їй, та коли уважніше придивився, то упевнився, що то йому ввижалося.

Одного дня жде цар-чередар на свою доню Анусю в полонині і не може діждатися. Уже і сонечко давно перейшло той верх, коли вона, звичайно, приходила, уже і три другі верхи перейшло і на четвертий оперлося, а її все ще не видно.

Занепокоївся цар-чередар, став зі своєю чередою спускатися в доли, ближче до своєї хижі наближатися, і то зі страхом-трепетом, став думати, може, що злого приключилося, а ту Ануся біжить до нього, обрадувана:

— Прости, татунечку, що нині не могла до тебе вийти в полонину, бо хати нашої самої не могла я лишити. Гості в нас, такі рідкі гості, непригадані: сам цар сього краю зі своїми міністрами на нашім подвір'ю під вікнами гостяться, а сей молоденький з орденами, що колись стрівся зі мною на кладці, також з ними — то сам царевич. Всі вони на ловах в тих лісах. Під нашою хатою сподобали собі місце і спочивають. Я їх гощу.

Так сказала Ануся, і не ждала навіть, що татуненько скаже, помчала стрілою до гостей.

Підходить чередар ближче до хати і бачить на подвір'ї табір — цар з дружиною під його вікнами. На подвір'ї — стіл на-

критий білою скатертиною, довкола стола — величність з міністрами. Ануся щось розповідає, а всі слухають. Пригадав собі цар свою колишню велич і не дивується, що Ануся його така жива, весела, яку її до сих пір ніколи не видів.