Труханівська Венеція

Страница 2 из 2

Антоненко-Давидович Борис

Ваш човен ще пливе повз залізні трупи. Це величезні казани з пароплавів, залізні кістяки, де-не-де з м'ясом дерев'яної обшивки, але ви вже можете завертати праворуч у одну з Тоуханівських вулиць. Ваш човен лізе в якийсь заулок. Обабіч стирчать над водою дошки паркана й кривульками позначились у воді. Весело! Ви завертаєте на широку Полтавську вулицю і від вас щодуху побігли гуськом до Слобідки телефонні стовпи. Побігли й не хлюпають. Тільки з бічної вулиці важко громадить веслами якась тітка з кошиком. Вона вже скупилася десь на плавучому базарі й поспішає до свого припічка. її не обходить повінь. Навіть зручно: зійшла сходами, черпону-ла цеберком, і все: не треба по воду до криниці ходити. А ввечері, впоравшись із хазяйством, вона поїде човном до труханівської попаді пити чай і розпускати плітки. Труханівці звикли до повені, зони навіть радіють з неї. Ця ж повінь для них—певна ознака весни!

І труханівським коровам до повені теж байдужісінько — вони флегматично мукають десь у повітках, що на палях, а півень на ґанку гостро дивиться на позолочені бляшанки, що сонце розгубило на воді, й піє.

Коло затоплених воріт порається з веслами, виїжджаючи на вулицю труханізський дож. У нього над чорним піджаком уже білий комір байронівки, а на ногах дзвонить "кльош".

Дож одіпхнузся, нарешті, від воріт, хлюснуз веслом і заспівав балалаєчно:

Одесским морем я плыла

На пароходе раз,

Погода чудная была,

Вдруг буря поднялась...

Ви пильно подивились на дожа, порівняли його з околичною шпаною і завернули з глухий зазубень. За вами з вікна пильно стежать чиїсь страшенно зацікавлені дівочі: очі — тут же всіх місцевих знають, як облуплених, а ви — нові, "з города".

Позаду дож кидає на гайок якійсь Лукреції свої критичні зауваження щодо вашої особи, але ви краще не слухайте їх. Ось перед вами комора. Вона належить охайному будиночку з маленькою вивіскою: Бакалейная торговля...

А на коморі старанно, в риму, білою фарбою:

Кто будет издесь мочить,

Того будем по-своиму учить!

Для вашої фантазії — широчезне поле побутового оповідання. В цих старанно наведених літерах вам ввижається ціла епопея запеклої боротьби бакалійника з труханівськими дожами. Тут і прохання, і лайки, і засідки вночі, щоб спіймати провинного, і, кінець кінцем,—"того будем по-своиму учить". Але яка іронія: Дніпро затопив півкомори і йому за це — нічого!

Вас віта з боку зі сходів зосереджений цап своїм "мекеке", а ви махніть добре веслами й простуйте далі на дніпрову широчінь з вузеньких труханівських улиць. Можете спустити долоню з воду. Вода, повірте, вже зовсім тепла, тільки що трохи свіженька. Я певний, що хтось уже купається в Дніпрі. Кладіть тепер весла в човен і пливіть собі за течією. А втім, може, час уже вертати до Києва? Гляньте — з отих хмарках, що кубляться над Печерськом, шикуються дощі і десь далеко на позеленілих гонах гримить небесна артилерія. Далебі, чути грім!

Грім!

Чи чуєте—перший весняний грім!