Доля дарувала цьому бідоласі небагато радощів. Велике щастя пронизало його, мовби стрілою. По тілу розлилася кволість; нітрохи не хвилюючись до цього часу, він затремтів, побачивши, що здобув перемогу.
Жільят дивився на човен, що стояв під розбитим судном, і на машину в човні. Він, здавалося, не вірив власним очам, Він ніби не чекав від себе такого подвигу. Власними руками він здійснив диво, а тепер дивився на нього із щирим зачудуванням. Проте незабаром він опанував себе.
Стрепенувшись, як людина, що пробудилася зі сну, Жільят схопив пилку, перетяв усі вісім мотузок, потім стрибнув у човен, який завдяки припливові був нижче від Дюранди футів на десять, узяв бухту троса, вив'язав чотири стропи, пропустив їх через кільця, вкручені заздалегідь, і прив'язав до обох бортів чотири ланцюги
труби машини, які ще годину тому були прив'язані до бортів Дюранди. Принайтовивши трубу, Жільят розчистив верхню частину машини. На ній лежав чотирикутний шматок палубного настилу Дюранди. Жільят відірвав його і звільнив човен від вантажу дощок та балок, скинувши їх на каміння. Облегшення човна було дуже доречним.
Зрештою, як можна було й передбачити, бот під тягарем машини тримався стійко. Він осів не глибше допустимого рівня, тобто до ватерлінії. Хоч яка важка була машина Дюранди, вона все ж важила менше, ніж купа каміння та гармата, привезена колись на боті з острова Ерм.
Отож усе було закінчено. Залишалося тільки вибратися з протоки.
IX
Успіху досягнуто і тут же втрачено
Закінчено було не все.
Відкрити горловину протоки, перегороджену шматком борту Дюранди, і зразу ж вивести човен поза межі рифу — ось що передусім напрошувалося само собою. У морі дорога кожна хвилина. Віяв легкий вітер, ледь помітні брижі пробігали по гладіні води; чудовий вечір провіщав чудову ніч. Море було спокійне, але вже давав себе знати відплив; зручнішого часу для від'їзду годі було сподіватися. Відплив допоможе вийти з Дуврів, а наступний приплив — добратися до Гернсею. На світанку човен може допливти до Сен-Caнcoнa.
Але виникла несподівана перешкода. Жільят передбачив не все. Машину він звільнив, а трубу ні.
Приплив, піднявши ботик до розбитого, повислого в пoвітрі корабля, зменшив небезпеку спуску машини і пришвидшив її порятунок, але через те, що відстань між ними зменшилась, верхня частина труби застрягла у квадратному вирізі, у зяючому отворі корпусу Дюранди. Труба попала туди, як у пастку.
Послуга, яку падав Жільятові приплив, ускладнилась цією його підступною витівкою. Здавалося, що море, змушене скорятися, таїло в собі лихий замір. Щоправда, те, що зробив приплив, міг змінити відплив.
Труба заввишки понад три сажні входила в корпус Дюранди на вісім футів; рівень води мав обнизитись на дванадцять футів; опускаючись разом із ботом на відпливаючій воді, труба виявилася б на чотири фути нижче від Дюранди і могла б звільнитись.
Але скільки мине часу, поки він вибереться на волю? Шість годин. За шість годин буде майже північ. Яким чином випливти звідси в таку пору, яким фарватером пробиратися серед усіх підводних брил, якщо й серед білого дня видобутися звідси майже неможливо, і яким способом уночі пройти крізь засідку рифів?
Хочеш не хочеш, а треба було чекати ранку. Через ці втрачені шість годин потрібно було втратити не менше дванадцяти.
Годі було навіть і думати про те, щоб прискорити відплиття, заздалегідь розгородивши вхід в ущелину рифу. Загорода могла знадобитися під час наступного припливу.
Жільят змушений був відпочивати.
Сидіти склавши руки — ось чого він не робив ще ні разу відтоді, як попав на Дуврський риф.
Цей вимушений відпочинок дратував і майже обурював його, так, ніби в тому була якась його вина. Він говорив сам собі: "Що подумала б про мене Дерюшетта, якби побачила, як я тут б'ю байдики?"
Однак передихнути йому, здається, було необхідно.
Бот перебував тепер у його повному розпорядженні, і він вирішив заночувати в ньому.
Він подався на Великий Дувр по овчину, спустився звідти, повечеряв кількома молюсками і двома-трьома морськими каштанами, жадібно допив залишки прісної води із майже порожнього дзбана, закутався в овчину, яка огорнула його приємним теплом, ліг, як сторожовий собака, біля самісінької машини і, насунувши на очі шапку, заснув. Він спав глибоким сном. Так сплять, коли завершать якусь важливу справу.
X
Море застерігає
Жільят ураз прокинувся серед ночі, ніби від поштовху пружини. Розплющив очі.
Дуври над його головою були освітлені наче відблиском сліпучого жару. Чорна стіна рифу мовби палала в полум'ї якогось вогню. Звідки йшов цей вогонь? З води.
Море було незвичайне.
Можна було подумати, що хтось підпалив воду.
Скрізь, куди кинеш оком, в самому рифові й довкола нього, море палало. Але не червоним полум'ям: воно нітрохи не нагадувало палахкотіння кратера чи іскріння горнила. Ні потріскування, ні тепла, ні багрянцю, ні гулу. Синюваті смуги на хвилях нагадували складки савана. Широке білясте світло мерехтіло над поверхнею води. Але то була не пожежа, а її привид.
Так, немов блякла заграва якогось потойбічного вогню наповнила простір могильного склепу.
Важко собі уявити підпалену темряву.
Ніч, безмежна, каламутна, розсіяна, здавалося, була пальним для цього холодного вогню. Таким могло уявлятися світло сліпій людині. Морок був невід'ємною частиною цього примарного сяйва.
Моряки Ла-Маншу знають цю дивовижну фосфоресценцію, сповнену тривожних застережень мореплавцям. Найди-вовижніша вона поблизу Ізіньї, довкола Великого V. При такому світлі предмети втрачають реальність. Під примарним його промінням вони здаються прозорими. Від скель залишаються самі тільки обриси. Якірні троси стають подібні до розжарених набіло прутів. Рибальські сіті під водою перетворюються у якусь вогненну в'язь. Надводна частина весла чорна, ніби зроблена з мореного дуба, а друга половина — під водою — сяє сріблом. Краплини, зриваючись з весла, осипають море зорями. За кожним човном на ходу тягнеться хвіст комети. Намокнувши у воді, матроси світяться — так, мовби вони горять. Сунеш голу руку у воду, а витягнеш її у рукавичці з полум'я; це полум'я мертве, воно зовсім не відчутне. Ваша рука по самісіньке плече виглядає, як охоплена вогнем головешка. Бачиш, як водою у світляному потоці котяться якісь морські тварюки. Піна яскріє. Вогненними язиками, уривками змінних блискавиць миготять у бляклих глибинах риби.