Трудівники моря

Страница 119 из 129

Виктор Гюго

Ще через мить замість однієї тіні на піску вимальовувалися дві, вони злились, і Жільят побачив у себе під ногами міцні обійми двох тіней.

Час тече в нас, як цівка піску в пісковому годиннику. І ми не відчуваємо його плину, особливо в найвідповідальніші хвилини нашого життя. Як довго тривала таємнича мить, коли з бігу часу виключилась пара, що не знала про свідка й не бачила його, і свідок, який не бачив цієї пари, але знав, що вона по той бік огорожі? Сказати важко. Раптом здаля долинув якийсь шум, хтось крикнув: "Рятуйте!"

Слідом за цим задзвонив портовий дзвін. Але ті, що були в п'янкій знемозі неземного щастя, напевно, нічого й не почули.

А дзвін усе бамкав. Якби хтось надумав тепер пошукати Жільята в завулку за рогом стіни, то вже не знайшов би його там.

КНИГА ДРУГА

ДЕСПОТИЗМ ВДЯЧНОСТІ

І

І радість і горе

Мес Летьєрі несамовито бамкав у дзвін. Раптом він зупинився. З-за рогу на набережну вийшла людина. То був Жільят.

Мес Летьєрі підбіг до нього, чи, точніше, накинувся на нього, схопив його за руку своїми ручиськами і якусь мить мовчки дивився йому в очі; ця мовчанка свідчила про бурхливий наплив почуттів, які не знаходили собі виходу.

Потім, трясучи Жільята, притягуючи до себе, стискаючи його в своїх обіймах, Летьєрі затягнув його в нижню залу "Оселі відважних", штовхнувши ногою двері, котрі так і залишились прочиненими, і сів, а точніше, впав на стілець поблизу великого столу, освітленого місяцем, у променях якого неясно біліло обличчя Жільята, і крикнув, чи то сміючись, чи то ридаючи:

— Ах, синку! Ось він який, хлопець з волинкою! Ось він який, Жільят! Я зразу ж

зрозумів, чия це робота! Твій же бот, хай йому грець! Ну, розкажи мені все. Ти, значить, поїхав туди? Сто років тому тебе спалили б за таке! Це ж прямісіньке чаклунство. Все ціле до останнього гвинтика. Я вже все роздивився, все побачив, все обмацав. Зразу здогадався, що в тих двох скринях сховані колеса. Нарешті ти з'явився! А я і в каюту до тебе лазив. Дзвонив у дзвін. Шукав тебе. Думав собі: "Де це він заподівся? І всиплю ж я йому!" Чи ти бачиш, які речі діються на білому світі! Ця звірюка з'являється з Дуврського рифу і повертає мені життя. Побий мене грім з ясного неба, якщо ти не ангел! Так, так, так, це моя машина. Ніхто й не повірить. А як хто побачить, то скаже: "Та не може бути! Все ж на місці! Все на місці. Жоден змійовик не пропав. Жоден золотник не пропав. Водозабірна труба навіть з місця не зсунулась. Просто не віриться, що нема ніяких пошкоджень. Залишається тільки трохи змастити мастилом. Але як це тобі вдалося! Сказати тільки, Дюранда знову залопотить колесами! Колінчатий вал так вправно знято, ніби біля нього потрудився ювелір. Дай мені слово честі, що я не з'їхав з глузду. Він устав, випростався, перевів подих і вів далі:

— Побожися, що я при своєму розумі. Все тепер перевернулося. Дивись: я щипаю себе — добре чую, що це не у сні. Дитино моя, хлопчику мій, та ж ти сам милостивий господь бог! Ах, синку! Так ти, значить, вирушив по морю за негідницею машиною! У відкрите море! До тих проклятущих Дуврів у лапи. Чого тільки я не набачився на своєму віку! А такого бачити не доводилось. Бачив я парижан — чорти чортами. Але плюнь мені в очі, якщо вони здатні на щось подібне. Це ще більше, ніж узяти Бастілію. Я бачив, як гаучо обробляють землю в пампасах: у них замість плуга — ломака з сучком, а замість борони — оберемок тернового хмизу, який вони волочать на посторонках із сириці. Отак поколупаються в землі, а потім збирають урожай, у якому кожна зернина — завбільшки з ліщиновий горіх. Але то сущі дрібниці в порівнянні з тим, що зробив ти. Правду кажучи, ти сотворив чудо! Ну й бестія! Та обніми ж мене! Тобі буде зобов'язаний щастям весь край. А що вже балачок буде в Сен-Сансоні! Зараз же візьмуся за спорудження нової посудини. Дивно, як це шатун не поламався! Любі добродії, він рушив у Дуври! Я повторюю — в Дуври! І махнув туди зовсім один. Дуври! Паскудні каменюки, гірших від них не знайти! До речі, знаєш, тобі, напевно, казали? Все це зроблено навмисно, це вже доведено. Клюбен посадив на риф Дюранду, щоб привласнити грошенята, які мав мені передати. Він напоїв Тангруйля. Це довга історія, якось розповім тобі на дозвіллі про цей грабунок. А я, дурний, віслюк, довіряв Клюбенові. Але й сам він попався, мерзотник, бо звідти не виберешся. Є ще бог на світі, сто чортів! Слухай, Жільяте, давай хутенько побудуємо нову Дюранду. Залізо у вогонь — і пішло! Ми її зро-. бимо на двадцять футів довшою. Тепер взагалі будують довші судна. Я закуплю дерево в Данцігу та Бремені. Тепер, коли в мене є машина, мені відкриють кредит. Довір'я вернеться.

Мес Летьєрі перевів дух, підвів погляд угору, ніби споглядаючи крізь стелю небо, і пробурмотів крізь зуби:

— Хтось там таки та є, що не говори!

Потім він ткнув середнім пальцем правої руки в міжбрів'я, що означало напружену роботу думки, і сказав:

— Все ж, щоб знову поставити справу на широку ногу, на перших порах потрібно хоч трохи грошей готівкою. Ех, якби мені зараз мої три банкноти, сімдесят п'ять тисяч франків, які той розбійник Клюбен украв!

Жільят тим часом мовчки понишпорив у кишені, витяг щось із неї і поклав на стіл перед Летьєрі. То був шкіряний пояс, який він привіз із собою. Він розстебнув його і розправив. З внутрішнього боку на шкірі пояса при місячному світлі можна було розібрати слово "Клюбен", відтак Жільят витяг з кишеньки пояса скриньку, а з неї три складені аркушики паперу, розгорнув їх і підсунув месові Летьєрі. Мес Летьєрі уважно оглянув усі три аркушики. Було досить ясно, він розрізнив цифру — 1000 і слово — "тисяча". Мес Летьєрі схопив усі три білети, розклав їх на столі один біля одного, подивився на них, подивився на Жільята, на якусь мить йому наче заціпило, а потім, після недавнього вибуху почуттів, почалося справжнє виверження вулкану:

— Іще й це! Ти ж чарівник! Мої банкноти! Всі три, кожен по тисячі! Мої сімдесят

п'ять тисяч франків! Значить, ти спускався в саме пекло. Пояс Клюбена! Сто чортів! Я прочитав його паскудне ім'я. Оце так Жільят! Привіз машину і на додачу гроші! Ось що треба друкувати в газетах. Я накуплю дерева найліпшої якості. Я здогадуюсь, ти знайшов кістяк! Клюбен, напевно, згнив у якійсь ямі. Сосну ми замовимо в Данцігу, а дуб у Бремені, ми зробимо добрячу обшивку, поставимо дуб всередину, а соснові дошки наверх. Колись будували кораблі набагато гірше, а служили вони довше, це тому, що деревину краще витримували — тоді менше будували. А може, ми зробимо корпус з в'яза. В'яз дуже добрий для підводних частин судна; якщо деревина то сохне, то кисне — вона гниє; в'яз же любить завжди бути у воді; він живиться нею. Яку чудову Дюранду ми спорудимо! Тепер я сам собі указ. Я більше не маю потреби в кредиті. Я при грошах. Ох, Жільят! Де знайти ще такого! Мене звалили на землю, поклали на лопатки, на мені поставили хрест. А він знов поставив мене на ноги! Я навіть і не думав про нього! Мені навіть із голови вискочило. Тепер усе пригадую. Бідний хлопчина! Ага! До речі, ти одружишся з Дерюшеттою.