Йому було трохи прикро, хоч він і сам не міг би сказали чому. Усі чоловіки хочуть відібрати в нього цю жінку, і на секунду не допускаючи думки, що вона кохає його, іцо вона може його кохати. Поза всяким сумнівом, він був пише нещасливим випадком у її житті. '■: — І що ж ти йому сказала?
[ — Що не вернуся. Що люблю тебе. Що мені дуже шкода, але... П'єр також хотів, щоб я лишилася.
У душі в Жіля наростало щось схоже на гнів. Звичайно, він протягом десяти днів поводився як хлопчисько, як
Іолодий, нічим не зв'язаний чоловік. І чим же все це обер-улося? Двома годинами з розбещеною дівчиною та ноча-и нескінченних балачок з "розумниками", спустошеними ікоголем і пристосуванством. А в цей час Наталі бачила 5личчя знайомих чоловіків, схвильованих чоловіків, що Штом втрачали перед нею всю свою гордість, вона жила, воііа грала роль Анни Карепіної — лише навпаки. Вона переживала муки сумління, жалю, одно слово, зазнавала справжніх людських почуттів.
— Не знаю навіть, навіщо я тобі розповідаю про це,— сказала вона.— Я так стомилася. Отже, ти задоволений роботою?
Чи не хоче вона поставити йому "добре" за поведінку? Він сам не міг зрозуміти своїх ревнощів, своєї злості. Адже Наталі повернулася. Вона все покинула задля нього. Ось вона тут. Чого ж він боїться?
— Я бачила також Флорапа і твою сестру — на похороні. Вона нарікає, що від тебе немає ніяких звісток. Ти б їм написав.
— Завтра напишу,— сказав він.
Він намагався надати спокійного тону своєму голосу, нобороти тремтіння рук. Він навіть усміхався.
— Тобі треба йти спати,— сказав він,— ти геть змучена. Я зараз прийду.
Залишившись на самоті, він просто з пляшки відпив великий ковток віскі, що аж обпекло йому горло. Зараз він буде любитися із цією бездоганною подругою, бездоганною коханкою, самим втіленням бездоганності. Його життя нарешті стало на правильний шлях. За кілька хвилин він навіть їй міг би сказати: "Знаєш, мені тебе так бракувало",— і це не було б брехнею. Але його бив нервовий дрож.
Розділ X
Вола справді спалила останні мости, які пов'язували її з минулим, з дитинством, з друзями. Брат доводив її до відчаю порадами, благаннями, а чоловік поставив їй умову: "Або лишайся зараз, або йди назавжди". Про все це вона зізналася Жілю короткими, уривчастими фразами, які ронила в темряву, і Жіль був радий цій темряві, завдяки якій не можна було побачити його сліз. Ніхто в Лімузсиі не довіряв йому; навіть його рідна сестра, Оділія, несподівано набралася духу, відвела Наталі вбік і запитала, чи щаслива вона, так, як питають про неможливе.
"Мені там більше нічого робити",— казала Наталі, і зіп тепер часто замислювався: може, мають рацію якраз ті врівноважені люди, які тверезо дивляться на ці речі. , Тим часом минали дні, квітень позеленив дерева, і вони і.жили, як жилося. Якось уранці Жіль увесь аж сяяв, коли ! прийшов до редакції газети: напередодні він написав дуже і гарну статтю про Грецію, прочитав її Наталі, вона була [схвильована цією статтею, і він почував себе впевнепо. Справді, Фермой погодився, що стаття дуже добра, похвалив її ій Жан, і навіть Гарньє, який трохи уникав Жіля відтоді, як той зчинив бійку в клубі, привітав його. Стаття була написана стисло, пристрасно і чітко; саме такі статті треба І було б друкувати хоч раз на тиждень, заявив Фермой. Жіль був захоплений, а що вранці версталп газету, то він запросив Жана, доброго давнього приятеля Жана пообідати з ним. За столом вони весь час розмовляли про політику, потім знічев'я вирішили сходити в кіно. Марно обійшли всі кінотеатри на Єлісейських Полях — не було жодного фільму, якого не бачив би той або той.
— Я не запрошую тебе до себе,— сказав Жан.— Сьогодні Марта приймає гостей. Я не можу тобі їх накидати. > — Ходімо до мене,— сказав Жіль.— Наталі повернеться {тільки о пів на сьому. До того ж мені хотілося б ще пого-іворити з тобою про ті події в Греції.
( Він почував, як ясно, абстрагуючись від усього, плинуть Його^думки, і радів, що зможе ще годин зо дві виливати їх перед Жаном, який, він знав, умів і слухати, і заперечували. Жіль відчинив двері, запросив Жана сісти, палив йому кальвадосу.
І" — Давно вже я тут не бував,— сказав, сідаючи, Жан. и В голосі його не відчувалося ніякого докору, але Жіль подумав, що Жан має рацію. Раніше в його квартирі було
завжди повно людей, навіть не вистачало стільців. Колись... коли ще не було Наталі. Жіль трохи скривився.
— Розумієш...
— Розумію, старий,— сказав Жан.— Пристрасть є пристрасть. І це найкраще з усього, що могло спіткати тебе. Особливо пристрасть до такої жінки, як Наталі.
Він здавався цілком щирим.
— І так, і ні,— сказав Жіль і нахилився вперед. Він почував, як у ньому знову прокидається тонкий, аналітичний, прустівський розум. Коли почуваєш себе розумним, ніколи не почуваєш себе зрадником.— Розумієш, коли я познайомився з нею... ти пригадуєш... я був такий, ніби з мене шкіру спустили. Бог знає чому, але все це саме так і було. Вона помогла мені вбитися в колодки, зігріла мене, вдихнула в мене життя. Справді. Але тепер...
— Що тепер?
— Тепер пухова подушка давить мені на обличчя, не дає мені дихати. Ось що тепер. Все, що я любив у ній, що підтримувало мене — її владність, прямолінійність, цільність,— все це обернулося проти неї самої.
— Тому що сам ти млявий і нестійкий,— лагідно сказав Жан.
— Якщо хочеш, можливо, я нікчемний негідник. Але бувають хвилини, коли... коли... я дорого заплатив би, щоб не стояти перед нею, немов підсудний. І щоб бути самому, як колись.
Заради точності він мав би додати, що не може навіть уявити свого життя без неї. Але в пориві гордості, викликаної задоволенням, що він написав ту статтю, її загальним схваленням і співчуттям Жана, він вирішив обійтися без цього зізнання.
— Може, треба було б їй це пояснити,— сказав Жан і замовк.
Жіль обернувся. В дверях спальні стояла спокійна Наталі. Тільки очі в неї були яскіші, ніж завжди. Чи булп зачинені двері, коли вони прийшли в квартиру?
— Добрий вечір,— сказав Жан. Він підвівся. І також трохи зблід.
— Ви розмовляли? — сказала Наталі,— Агентство сьогодні після обід було закрите, я скористалася з цього, щоб трохи поспати.