Трохи сонця в холодній воді ("Сонячний промінь в холодній воді")

Страница 34 из 38

Франсуаза Саган

к Прокинувся він ополудні в якомусь незнайомому чи то рак надто знайомому ліжку — в домі побачень. Якась дебе-[ла чорнява дівка хропіла поруч. Йому, як у тумані, пригадалися нічні ресторани на Монмартрі, якась бійка, поліцейський; дякувати богу, він бешкетував на правобережна. Але в нього навіть не боліла голова, тільки смертельно му-|нила спрага. Він підвівся, випив літр води, якої набрав з Крана над емальованою раковиною, що любо прикрашала Кімнату. Вікно кімнати виходило на незнайомий завулок. |Я£іль у душі аж застогнав. Що він міг накоїти? Він трусІВ 223 пув дівку, яка щось пробурчала і, трохи прочумавшись, подивилася па нього з не меншим подивом, ніж він на неї. Вона, без перебільшення, була огидна.

— Гей ти,— промимрила вона.— Чого тобі треба?

— Де ми?

— Біля бульварів. Ти мені винен н'ять тисяч, гаврику.

— Що я робив?

— А я не знаю. Ти в мене опинився о пів на шосту. Я тебе вклала, і на добраніч. А до того — я не знаю.

Жіль швидко одягнувся, поклав банкноту дівці на постіль і пішов до дверей.

— До побачення, старий! — гукнула йому вона.

— До побачення.

Сяяло яскраве сонце, Жіль вийшов на Італійський бульвар. Наталі, Наталі, де зараз Наталі? Може, вона в своєму агентстві? Ні, мабуть, десь обідає по сусідству, як завжди. Він узяв таксі; в голові порожнеча. Він повинен її побачити, це найголовніше. Але агентство було зачинене і в сусідньому ресторані її також не було. Жіль стривожився. Таксі він не відпускав і про всяк випадок сказав таксистові, щоб той віз його додому. Жіль безшумно відчинив двері і зупинився в коридорчику: Наталі сиділа в кріслі і здавалася спокійною. В Жіля було таке враження, ніби розігрується дуже давня і дурна сцена; повернення гультяя чоловіка після нічної пиятики.

— Я напився,— сказав він.

Наталі не відповіла. Він помітив, що у неї темні кола під очима. Скільки їй, власне, років? Вона була в чорнш сукні з його брошкою,— напевне, просиділа отак всю ніч.

— Я заїздив до агентства,— вів далі він.— Тебе там не було. Мені... Мені прикро, Наталі. Ти турбувалася?

Віп молов дурниці, та й що йому лишалось іще казати. Однак на душі ставало легше. Тепер він усвідомлював, що, і соли їхав у таксі, весь час боявся тільки одного — а що,

як більше її не застане? Але вона тут. І навіть майже всміхається.

— Турбувалася? — перепитала вона.— Чому?

Він підійшов до неї, тоді вона підвелася, зацікавлено, майже заінтриговано подивилася йому в обличчя, потім відважила два добрих ляпаси й пішла на кухню.

— Я зараз приготую кави,— спокійним голосом промовила вона.

Жіль не ворушився. Він зовсім нічого не почував, тільки палали щоки: виявилось, що в Наталі важка рука. Зрештою, він підійшов до кухні, сперся на лутку. Наталі з надзвичайною увагою дивилася, як кипить вода.

— Гарньє просидів зі мною до третьої години ночі,— сказала вона так само спокійно.— Він дзвонив у редакцію г(азети, потім у клуб. Тебе не було ні там, ні там. Тоді він подзвонив Жанові, який нам сказав, що це для тебе звичне діло. Здається, йому це видалося досить кумедним, що нас і заспокоїло.

У її голосі звучала нестерпна іронія.

— А оскільки Жан не знав, що я слухаю по другій трубці, він навіть сказав Гарньє, щоб той мені порадив звикати до таких речей. Що мені це знадобиться.

— Годі,— сказав Жіль.

— Я пояснюю тобі за дві хвилини те, що вночі забрало у мене дванадцять годин. Я не зловживаю твоїм часом.

— Будь-хто може коли-небудь напитись.

— І будь-хто може подзвонити: "Я напився, спи спокійно". Але, я думаю, це тобі зіпсувало б задоволення.

"А й справді,— подумав Жіль.— Якраз думка про мою провину і підхльоскувала мене вночі".

!. — Ось кава,— сказала вона.— Ти маєш усе, що тобі треба: ідіотську ніч, сцену, влаштовану коханкою, два ля-шаси і чашку кави. Більше нічого тобі не треба? Гаразд. Щ йду в агентство.

|— Вона наділа на ходу пальто і вийшла. Він з хвилину Юриголомшено постояв, випив кави, розгорнув газету. Але

3—380

225

йому пе читалося. Виявляється, він не викликав у Наталі ні ревнощів, ні гніву. Спочатку вона почувала стурбованість, а потім зневагу. Задзвонив телефон, і Жіль кинувся до апарата. Може, вона кається за свою суворість?

— То як, старий? — почувся Жанів голос.— Знову починаєш клеїти дурня?

— Атож,— відповів Жіль.

— Ти сам?

— Сам.

Жанів голос звучав весело і по-змовницькому. Але щось у душі Жіля заважало йому сковзнути по тій похилій площині, на яку штовхав його Жан і все, що звучало в цьому голосі.

— Як відбулось повернення? Погано?

— Два ляпаси,— відповів Жіль, і коли Жан зареготав, зрозумів, що все-таки сковзнув.

Розділ VIII

Він знав: тепер у його стосунках з Наталі з'явилась тріщина. Правда, не знав точно, через що — може, через його образу, що Наталі навіть не влаштувала сцени ревнощів, а може, він підсвідомо прагнув, щоб вона зробила якийсь пицкй або вульгарний вчинок, який поставив би їх знову на один рівень. Чи це та нічна пиятика — вибрик загалом банальний для роздратованого чоловіка — виявила внутрішню сутність їх обох і показала, що Наталі вища за нього, чи це було немпнучою розплатою за півроку спільного життя? Чи й справді Наталі краща за нього? Чи можна бути "кращим" за іншого в любовних стосунках, саме тих стосунках, де мають значення не моральні, а емоційні якості? У всякому разі, Наталі тепер сміялась рідше, ніж раніше, вона схудла, і часто в їхній чисто фізичній близькості було щось агресивне, зумисно грубе, ніби кожне з них прагнуло водночас і задовольнити і підкорити собі іншого і ніби сама втіха іншого була не чудовим подарунком, як це кожне з них досі вважало, а доказом чогось. Але що могли довести оті зойки, стогони, здригання? Що могли довести їхні бідні тіла, які так вабило одне до одного, порівняно з очима Наталі в деякі хвилини або порівняно з острахом Жіля підвести очі? Вони були безсилі щось змінити: вони обоє були необхідні одне одному, але цього було мало, їхня часта близькість приносила їм лише тілесну насолоду, але не більше. Жіль ніколи ще не був так закоханий фізично і ніколи не знаходив так мало радості у своєму коханні.

Одного дня Наталі довелось поїхати в Лімож. Тітонька Матільда, та, котра щомісяця надсилала сто тисяч франків, була при смерті і кликала її. Умовились, що Наталі побуде там із тиждень, житиме у брата і якнайшвидше вернеться. Жіль відвіз її на вокзал — на Аустерліцький вокзал, що бачив, як вісім місяців тому він їхав звідси вкрай нещасливий, як повернувся, не усвідомлюючи, що закоханий, знов поїхав уже закоханий і повернувся, давши слово Наталі. Він не знав, яким із чотирьох отих пасажирів волів би зараз бути. А втім ні, знав,— йому хотілось бути тим закоханим Жілем, який у травні, вже усвідомлюючи своє кохання, але не знаючи, що на нього чекає, дивився в вікно вагона на Луару, передмістя, хмари, піч, що з'являлися і зникали, немов казкові чари, аж до появи Наталі, яка втекла із званої вечері і стояла на вокзальному пероні, а потім кинулась до нього. Жілю подобалась історія їхнього кохання, хоч інколи не подобалось їхнє спільне життя. Йому навіть подобався той худий, сумний і нещасливий хлопець, яким він тоді був, йому подобалась та пристрасна, шалена, непоміркована ні в чому і водночас така пристойна й вихована жінка, що закохалась тоді в нього. О, луки Лімузена, нагріта сонцем трава і дно прозорої річки, о, долоні Наталі на його потилиці і похмуре ліжко, де вони зблизилися вперше, і погляд власника заїзду, і задушлива кімпата па мансарді, і "порто-фліп" Флорана... Але чому ж БОНИ тепер тиняються пероном, як двоє блукачів, придумуючи, що сказати одне одному, звіряючи свої годинники з вокзальними, купуючи безглузді ілюстровані журнали? Що сталося? Він глянув на чіткий профіль Наталі, згадав, як вони прожили в Парижі ці три місяці, і сам не знав, що буде далі. Йому не хотілося, щоб вона кудись їхала, але якби з якоїсь фантастичної причини десь були скручені залізничні рейки, наприклад біля Орлеана, і вона мусила б вернутися додому, він бп розлютився. Того дня він мав вечеряти із Жаном та з приятелями — в цій перспективі не було нічого привабливого, у всякому разі його ніщо не захоплювало так, як захоплювала Наталі, а проте йому хотілося, щоб вона швидше їхала, щоб поїзд рушив раніше, ніж за розкладом. Він просто божевільний, божевільний, якому найдорожча в світі його марна, непотрібна воля.