— Тобі тут подобається?
— Звичайно,— сказала вона,— тут чарівно.
І це "чарівно" остаточно добило Жіля. її мовчання, холодна стриманість, крижані руки, погляд, скерований десь убік... Все свідчило,— Наталі розлюбила його... Неспроста він так тривожився всі три дні нестерпного очікування, ледве розгорнувши, кидав на підлогу газети, брав і одразу ж клав телефонну трубку — все це були незаперечні симптоми. Він зостанеться знову сам, вона поїде, покине його. Він одвернувся од Наталі, підступив до вікна. На місто спустилася ніч. Але на вулицях все ще по-літньому панувало пожвавлення. А він був зовсім самотній.
— Жіль,— покликала Наталі.
Віп обернувся. Вона лежала на ліжку, скинувши черевички. Ні, сьогодні вопа не поїде, вона побуде ще вечір, ще ніч зі своїм "любим", своїм "коханим", а скаже йому вранці, перед від'їздом. Звичайно, вона чесна жінка, але є втіхп, від яких не відмовляються. Відчуваючи, як у ньому здіймається хвиля гніву, Жіль відійшов од вікна і сів на край ліжка. Яка вродлива була Наталі в цю хвилину — стомлена, неуважна й паче зверхня. Він кохав її.
— Ти мене кликала?
Наталі здивовано подивилася на нього, простягла руку. Він на льоту вхопив її, стиснув.
— Ти мені даруєш останню ніч? Вона ледь підвелася. Він повів далі:
— А завтра скажеш, що не можеш так жорстоко повестися з Франсуа, поламати всі свої звички і таке інше... І поїдеш від мене. Так?
Розгніваний, він чекав, що, вражена його інтуїтивним передчуттям, Наталі знітиться, розгубиться під ударом правди. Але вона тільки пильпо дивилась на нього широко розплющеними очима, що враз наповнилися слізьми, хоча на обличчі не здригнулася жодна рисочка, і тут він збагнув, що помилився. Засоромившись, він з полегкістю впав поруч неї і ввіткнувся головою в її плече. Він уже не міг вимовити жодного слова. Вона прошепотіла:
— Боже мій, Жілю, який же ти егоїст...
— Я так боявся,— відповів він.— Цілих трп дні. Та ще й тепер... Ти ніколи не.підеш від мене?
Настало коротке мовчання. Потім почувся звичний голос Наталі, лагідний, з глузливими нотками.
— Ні. Принаймні поки ти сам цього не захочеш.
— Такого удару я не знесу,— тихо промовив Жіль,— я щойно переконався.
Він не ворушився. Він знову вдпхав аромат її тіла, так щільно пов'язаний у спогадах із зеленню луків, зі свіжою травою, з порожньою мансардою. Йому здавалося дивним, здавалося майже блюзнірством вдихати цей запах тут, у цій міській кімнаті, де перебувало стільки жінок, де жила Елоїза. Бачачи свою спальню крізь пелену отнх п'янких пахощів, та ще й відгороджену від нього плечем Наталі, він сам ніби не пізнавав її. Він був тут чужп.м, і ця налякана жінка теж. Так само вони могли б бути в номері якогось готелю, як безпритульні коханці, про яких співає Шаф. Але ж вій поєднав тепер свою долю з долею Наталі, вони у себе вдома. Звідки ж оця його незбагненна збентеженість? Щось йому стискало горло, але не панічний страх, як у минулі дні, не гпів і ие туга, а щось значно глибше іі Незнане, шось схоже па передчуття катастрофи. Він пртіпав до Наталі, шепотів їй пестливі слова, стиха стогнав, її долоня лежала в нього на шиї, дихала Наталі рівно, тихо, і раптом Жіль зрозумів, що вона спить. Він устав, пішов до холодильника, відкоркував пляшку шампанського, налив повний келих і підійшов з ним до ліжка. Лице Наталі було довірливе, стомлене, лагідне. Жіль підніс над нею свій келих, заприсягнувся в душі, що ніколи не заподів їй зла, і залпом випив холодне шампанське. І тоді йому пригадалося, як він одним духом вихилив пляшку теплого пива в кав'ярні, коли розмовляв там з Жаном і зізнався, що кохає цю жінку. Було це місяць — ні, десять місяців тому. А тепер вона в цьому домі, вона належить йому, він виграв. І він не міг стримати посмішки. Він подумки сміявся зі свого засліплення, зі своєї впертості, з власних уявлень про почуття відповідальності, зі свого шаленства, зі своїх перемог.
Розділ її
— Я ще нічого по повідомив тобі про Елоїзу,— сказав Жан, сміючись.— Гадаю, він доповів вам про сердешну Елоїзу.
Наталі усміхнулась і кивнула головою. Вони сиділи втрьох у ресторанчику на набережній. Жан і Наталі відразу заприязнилися, і Жіля це тішило.
— Я був певен, що він розповідав вам про неї. Жіль зовсім не вміє мовчати. Єдиний раз він по-справжньому намагався втриматися, коли йшлося про вас. От тоді я й зрозумів, що він вас кохає. І змусив його зізнатися. Але цього, гадаю, він вам пе розповідав.
— Добре, годі,— сказав Жіль.
Але він блажепно всміхався. Звісно, його втіха була трохи хлоп'ячою, та все ж приємно чути, як твій найкращий друг і твоя кохана лагідно посміюються з тебе. В таких випадках почуваєш себе невразливим, немов цікава, ламка, але недоступна річ, лише згодом ототожнюєш себе з тією річчю, усвідомлюєш, що йдеться саме про тебе, м відчуваєш себе важливим, коханим.
— Гаразд, зараз я розчарую тебе: Елоїза робить карколомну кар'єру — вона стала коханкою фотографа шшер один в журналі "Вог" і в неї все добре. Подивіться, Наталі: він таки розчарований. Йому хотілося б, щоб жінки ридали за ним усе своє життя.
— Чхати мені на них,— кинув Жіль.
— На твоєму місці я теж чхав би на них,— мовив Жан і, взявши руку Наталі, поцілував її.
У відповідь Наталі усміхнулася йому. Вони вже тиждень блукали по ще малолюдному серпневому Парижу, вже тиждень щоночі спали разом у широкому ліжку на вулиці Дофіна, і Наталі здавалася цілком щасливою. Вони ні з ким не бачилися, крім Жана, який пещодавно повернувся з відпустки. От тільки, коли він дві години тому заїхав по них, Наталі поводилася в квартирі, як випадкова гостя: Жілю самому довелося брати склянки, діставати з холодильника лід і таке інше. Не забути б якось запитати Жіля, у чому річ.
— Мені треба заїхати до клубу,— сказав Жап.— Наталі вже побувала там? Ні? Вам неодмінно треба туди сходити — побачити, які на вас чатують вечори з цим шалапутом.
Наталі встала й пішла поправити зачіску. Жан провів її поглядом, і його велике обличчя враз посмутніло.
— Вона з біса вродлива,— промовив він. —" Ти вважаєш? — запитав Жіль.
Запитав ніби між іншим таким тонесеньким фальцетом, Що обидва разом розсміялися.